Твори: оповідання, романи, листи, щоденники
Шрифт:
К. попрямував був до сходів, щоб піднятися до кімнати слідчого, але знову застиг на місці, бо, крім цих сходів, побачив на подвір’ї ще три під’їзди зі сходами, до того ж у кінці подвір’я виднів вузенький прохід до ще одного, дальшого подвір’я. К. розсердився, що йому докладно не пояснили, де міститься потрібна кімната, до нього ставляться з просто дивовижною недбалістю чи байдужістю, і К. наміривсь на повен голос недвозначно заявити про це. Зрештою він ступив на сходи, подумки втішено пригадуючи слова вартового Вілема, мовляв, від правосуддя тхне злочином, з чого, власне, випливало, що кімната слідчого має бути в тому під’їзді, який випадково обрав К.
Ідучи
На другому поверсі, власне, й почалися його пошуки. Оскільки К. не зважився запитувати про слідчу комісію, він вигадав такого собі столяра Ланца, — йому сподобалося це прізвище, бо воно належало капітанові, небожеві фрау Ґрубах, — і намірявся запитувати в кожній квартирі, чи тут живе столяр Ланц: таким чином він мав би нагоду зазирнути до кімнати. Виявилося, що здебільшого зазирнути в кімнати дуже просто, майже всі двері були відчинені, з квартир на сходи і навпаки без упину сновигали діти. Як правило, то були комірчини з одним вікном, усередині ще й готували страву. Чимало жінок держали однією рукою немовля, а другою порались на плиті. Найпрудкіше бігали в різні боки дівчатка-недолітки, вбрані, здається, в самі фартушки. В кожній кімнаті ще й досі лежав хтось у ліжку: спочивали хворі, спали або валялись, не роздягнувшись, утомлені й ледачі. К. стукав у двері зачинених кімнат і запитував, чи тут живе столяр Ланц. Здебільшого відчиняли жінки, слухали запитання і зверталися до когось у кімнаті, що підводився з ліжка:
— Пан запитує, чи тут живе столяр Ланц.
— Столяр Ланц? — перепитували з ліжка.
— Так, — кивав K., хоч там безперечно не було слідчої комісії, і на тому його завдання закінчувалось.
Чимало людей гадали, ніби столяр Ланц украй потрібний K., вони надовго замислювались, згадували якогось столяра, що мав інше прізвище, або називали прізвище, дуже віддалено схоже на Ланц, розпитували сусідів чи водили К. до якихсь далеких дверей, де, на їхню думку, той чоловік міг жити, піднаймаючи квартиру, або жила людина, що могла дати куди докладнішу інформацію, ніж вони самі. Зрештою К. сам майже нічого й не запитував, тепер уже пожильці водили його за собою з поверха на поверх. К. став нарікати на свій план, що попервах видавався йому таким практичним. Перед шостим поверхом він надумав припинити пошуки, розпрощався з приязним молодим робітником, що намірявся вести його далі, й пішов униз. Там його знову розгнівила марність уже витрачених зусиль, він іще раз піднявся нагору й постукав у найближчі двері на шостому поверсі. Перше, що він побачив у тісній кімнаті, — великі настінні дзиґарі, що показували вже десяту годину.
— Тут живе столяр Ланц? — запитав К.
— Заходьте, — запросила його молода жінка з чорними палахкими очима, що саме прала пелюшки в шаплику, й показала мокрою рукою на відчинені двері суміжної кімнати.
К. здалося, ніби він потрапив на якісь збори. Строката людська юрба, — ніхто навіть уваги не звернув на прибульця, — тиснулась у не дуже великій
— Я запитував, чи тут живе столяр Ланц.
— Авжеж, заходьте, будь ласка, всередину, — промовила жінка.
K., може, й не пішов би, якби жінка не підійшла до нього, не взялася за дверну ручку й не сказала:
— Після вас я мушу замкнути двері, більше нікому вже не можна заходити.
— Слушно, — зауважив K., — там і так забагато люду, — і знову зайшов усередину.
Поміж двома чоловіками, що стояли коло самих дверей, — один, простягши руки вперед, неначе перераховував гроші, а другий пильно дивився йому у вічі, — К. побачив, як до нього простяглась чиясь рука. То був невисокий рум’яний хлопець.
— Заходьте, заходьте, — запрошував він.
К. пішов за хлопцем, з’ясувалося, що серед тієї ворушкої тісноти все ж є вузенький прохід, який, можливо, розділяв два гурти; цей здогад потверджувало те, що і праворуч, і ліворуч К. майже не бачив людських облич, видніли самі спини, присутні і голосом, і жестами зверталися тільки до свого гурту. Люди здебільшого були вбрані в чорне, в якісь старомодні довгополі фраки, що звисали позаду. Тільки цей одяг пантеличив K., інакше б він подумав, що це окружні збори якоїсь політичної партії.
На іншому краї зали, куди вели K., на низенькому і теж переповненому людьми помості виднів невеличкий, поставлений упоперек стіл, за ним, майже на самому краї помосту, — невисокий гладкий чолов’яга, що гучно сапав і реготав, обертаючись до ще одного чоловіка, той стояв позаду, схрестивши ноги й зіпершись ліктями на бильце стільця. Інколи чоловік за столом здіймав руку в повітря, немов карикатурно зображуючи когось. Хлопець, привівши К., насилу спромігся доповісти про гостя. Він уже двічі, стаючи навшпиньки, намагався заговорити, але його ніхто не помічав. Лише тоді, коли хтось із тих, що стояли на помості, показав на хлопця, чолов’яга повернувся на стільці й, нахилившись, вислухав ледве чутну доповідь. Потім узяв годинника й метнув очима на K.:
— Ви спізнилися на цілу годину й п’ять хвилин.
К. збирався щось відповісти, але не мав часу, бо, тільки-но чолов’яга проказав ці слова, права половина залу заремствувала.
— Ви спізнилися на цілу годину й п’ять хвилин, — повторив чоловік уже гучніше і швидким оком зиркнув на залу. Миттю знявся обурений галас і, оскільки чоловік далі мовчав, мало-помалу таки вщух. У залі тепер стало набагато тихіше, ніж тоді, як заходив К. Тільки люди на галереї ще ділилися враженнями. Вони, хоч їх і важко було роздивитися в напівсутіні, серед пороху й випарів, мали гірший одяг, ніж ті, що стояли внизу. Чимало з них поприносили подушки й поклали їх між головою та стелею, щоб не набити ґуль.
К. вирішив більше спостерігати, ніж говорити, й через те передумав виправдовуватися за своє нібито спізнення і просто сказав:
— Може, я й справді спізнився, але тепер я тут.
Його слова були схвалені оплесками — знов-таки правої половини зали. Таких людей неважко прихилити, подумав K., але його прикро вразило мовчання лівої половини; він стояв до неї плечима і звідти долинули лише поодинокі оплески. К. намагався придумати, що можна сказати, аби остаточно чи принаймні на якийсь час здобути прихильність і решти зали.