Твори: оповідання, романи, листи, щоденники
Шрифт:
— Я далі не можу йти з вами! — засміявся художник, насилу відбиваючись від дівчат. — До побачення! Не думайте дуже довго!
К. навіть не озирнувся йому вслід. На вулиці він найняв перший екіпаж, який трапився їм по дорозі. К. прагнув спекатися служника, чий золотий ґудзик невпинно впадав йому у вічі, хоча навколишні, здається, його не помічали. Запопадливий служник намагався й собі сісти на козли, але К. зігнав його вниз. Коли К. повернувся до банку, було вже пополудні. Він залюбки лишив би картини в екіпажі, але боявся, що вони ще можуть стати в пригоді, коли до нього раптом навідається художник. К. звелів занести
Розділ 8
Купець Блок. Відмова від адвоката
Зрештою К. усе-таки наважився відмовитись від адвокатових послуг. Щоправда, сумнів, чи правильно він чинить, не щез, але переконаність у доконечності відмови переважила. Цієї постанови К. дійшов того дня, коли мав піти до адвоката, і вона забрала чимало енергії. К. працював украй поволі і був змушений довго засидітись на роботі, коли він нарешті дійшов до адвокатових дверей, уже проминула десята година вечора. Ще не подзвонивши, К. став міркувати, чи не краще сповістити адвоката телефоном або листом, бо розмова віч-на-віч напевне буде прикрою. Проте врешті-решт К. таки надумався заходити: адже письмову чи телефонну відмову сприймуть мовчки або скажуть лише кілька формальних фраз і К. ніколи, якщо не пощастить дізнатися щось від Лені, не знатиме, як адвокат сприйняв відмову і які наслідки матиме ця відмова для К. згідно з не такою вже й безвартісною думкою адвоката. Зате коли адвокат сидітиме навпроти і буде заскочений відмовою, К., навіть слова нього не почувши, з його обличчя та поведінки без труднощів здогадається геть про все. Адже не можна відкинути можливість, що з'явиться думка про доцільність і надалі полишати захист адвокатові, і тоді К. відкличе свою відмову.
Перший дзвоник в адвокатові двері був, як завжди, без відповіді. Лені могла б бути проворніша, подумав К. Але добре вже те, що ніхто чужий не стромляє свого носа, як здебільшого трапляється щоразу, коли чоловік у халаті або хто-небудь інший починають надокучати. Вдруге смикнувши за дзвоник, К. озирнувся на протилежні двері, але цього разу вони були зачинені. Нарешті у віконечку на адвокатових дверях показалося двоє очей, але то були очі не Лені. Потім хтось відімкнув двері, але якусь хвилину ще підпирав їх, гукнувши в глибину квартири: «Це він!» — і лише потім відчинив їх. К. уже напирав на двері, бо чув, як позаду в дверях іншої квартири квапливо обертається ключ. Коли двері перед ним відчинилися, він майже вдерся до передпокою і ще встиг побачити, як коридором поміж кімнатами, почувши від дверей засторогу, в самісінькій льолі бігла Лені. К. глянув їй услід і обернувся, шукаючи, хто ж відчинив йому двері. То був худий миршавий бородатий чоловічок із свічкою в руках.
— Ви тут на службі? — запитав К.
— Ні, — відповів незнайомець, — я тут чужий, адвокат — лише мій юридичний представник, я прийшов з приводу однієї судової справи.
— Без піджака? — запитав K., показуючи рукою, що чоловічкові бракує одежини.
— Перепрошую! — скрикнув чоловік і сам освітив себе свічкою, немов уперше побачивши, як він одягнений.
— Лені — ваша коханка? — коротко запитав К. Він ширше розставив ноги, а руки з капелюхом склав за спиною. Вже навіть через те, що він стоїть у грубому пальті, К. відчував
— Господи! — зойкнув той і перелякано закрив рукою обличчя. — Ні-ні, що ви таке надумали?
— Здається, ви кажете правду, — засміявся К.. — а втім, ходімо. — Він махнув чоловічкові капелюхом і пустив його попереду. — Як вас звати? — запитав К. по дорозі.
— Блок, купець Блок, — відповів малий і повернувся, представляючись, до K., аби зупинити його, проте К. ішов далі.
— Це ваше справжнє прізвище? — запитав K.
— Звичайно, — була відповідь, — чого ви сумніваєтесь?
— Подумав, що у вас можуть бути причини приховати своє ім’я, — сказав К. Він почувався так нескуто, як почувається людина десь на чужині, розмовляючи з нижчими людьми; все, що стосувалося його, він замовчував і геть не зважав на свого співрозмовника; він, отже, вивищував себе, а його, як заманеться, міг навіть розчавити. Біля дверей робочого кабінету адвоката К. зупинився, відчинив їх і гукнув купцеві, що слухняно йшов далі:
— Не так швидко! Посвітіть сюди! — К. думав, що Лені могла там заховатись, і звелів купцеві обійти кожен закуток, але кімната була безлюдна. Біля портрета судді К. притримав купця за шлейки.
— Ви знаєте його? — запитав він і задер угору вказівного пальця.
Купець підняв свічку, блимаючи очима, поглянув на картину й відповів:
— Це суддя.
— Суддя високого рангу? — знову запитав К. і став збоку від купця, спостерігаючи, яке враження справляє на нього картина. Купець здивовано подивився вгору.
— Високого, — відповів він.
— Тоді у вас немає великої прозірливості, — аж скривився К. — Він найнижчий серед найнижчих слідчих.
— Тепер я вже пригадую, — мовив купець, опускаючи свічку, — я теж чув про це.
— Аякже, — крикнув К., — як це я міг забути, ви, звісно, вже чули!
— Чого ж ви тоді питаєте? — дивувався купець, поки К., розставивши руки, гнав його до дверей. Уже в коридорі К. знову взявся розпитувати:
— Ви, певне, знаєте, де заховалася Лені?
— Заховалася? — купець був приголомшений. — Ні, вона десь на кухні, варить суп адвокатові.
— Чого ж ви мені одразу не сказали? — обурився К.
— Я хотів вас туди повести, так ви гукнули мене назад, — відповів купець, спантеличений суперечливими вимогами.
— Вам, мабуть, здається, що ви дуже спритні, — проказав К. — Ведіть мене туди! — В кухні К. іще ніколи не був, вона виявилась навдивовижу великою і щедро устаткованою всіляким кухонним начинням. Сама лише плита була втричі більша за звичайну, а решту начиння та меблів годі було роздивитись, бо на кухні горіла тільки маленька лампа, повішена коло самого входу. Біля плити стояла Лені в білому, як завжди, фартусі і виливала яйце в каструлю, що грілася на спиртівці.
— Добрий вечір! — привітався К. і здалеку показав рукою на стілець, — саме туди він хотів посадовити купця. Блок сів, натомість К. підступив до Лені, перехилився їй через плече й запитав: — Хто цей чоловік?
Лені обняла К. однією рукою, мішаючи другою суп, притягнула його ближче до себе і сказала:
— Це такий собі Блок, нещасна людина, купець, що торгує злиднями. Ось подивись на нього.
Обоє озирнулись. Купець сидів на стільці, на який вказав йому К., задув тепер уже непотрібну свічку і пальцями затис гніт, щоб не було чаду.