Твори в п'яти томах. Том 1
Шрифт:
10. Степан — Стефан Баторій, король Польщі з 1576 до 1586 р.
11. Ян Собієський — Ян Собеський, король Польщі у 1674—1696 pp.
12. Дивилися, як королі із Польщі втікають...— По смерті короля Сигізмунда-Августа в Польщі перевелася династія Ягеллонів. За конституцією, королем було обрано Генріха III Валуа з роду Бурбонів. Звиклий до абсолютистських порядків французького двору, Генріх Валуа не дотримувався норм шляхетської конституції, внаслідок чого між королем і шляхтою почалися чвари. Після смерті брата Карла IX Генріх Валуа, пробувши в Польщі три місяці, виїхав назавжди до Франції.
13. «Nіе роzwaІаm!» (польське «Не дозволяю!»)—
14. Понятовський, Станіслав-Август — останній король Польщі (1764—1795). Формально обраний сеймом, а фактично поставлений Катериною II, він був слухняним знаряддям у руках російського царизму. При ньому Польща втратила свою державність.
15. Пулавський і Пац — польські шляхтичі, що очолювали опозицію проти Понятовського, керували повстанням польської шляхти. Повстання було придушене за допомогою царського війська.
16. Конфедерації — об’єднання, збройні союзи польської шляхти, невдоволеної політикою Понятовського, зокрема законом 1768 p., за яким православні зрівнювались у правах з католиками, а права шляхти обмежувались. Конфедерації виступали під гаслом оборони католицької віри, шляхетської волі. Найміцнішою конфедерацією була Барська (м. Бар на Поділлі) на чолі з Пулавським. На Україні конфедерати знущалися з народу, грабували, руйнували житла. Коліївщина (1768) була відповіддю українського народу на нелюдську експлуатацію і знущання польської шляхти.
17. Герш - т у? (Євр.) — Чи ти чуєш?
18. «Вільшана, або Ольшака — містечко Київської губернії, Звенигородського повіту, між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда, був у жида наймитом. (Од старих людей)».— Прим. Шевченка.
19. Ї мості (польськ.)—милостивій пані, її милості.
20. Літаня (літанія)— католицьке урочисте благальне молит-вословіє. Тут вжито в переносному значенні — нецікава для конфедератів розповідь Лейби.
21. Схизмати.—«Неуніатів ляхи називали схизматами».— Прим. Шевченка.
22. Шеляг — старовинна польська дрібна монета.
23. Титар — ктитор, церковний староста.
24. «Му zyjemy, my zyiemy, Polska nie zginela»—«Ми живемо, ми живемо, Польща не загинула»— слова з державного гімну тодішньої Польщі.
25. Свячений — гайдамацький ніж.
26. «Про конфедератів так розказують люди, котрі їх бачили: і не диво, бо то була все шляхта z honorem, без дисципліни; робить не хочеться, а їсти треба».— Прим. Шевченка. Z honorem — з гонором, з пихою, з почуттям власної гідності.
27. Навіки, праведний, заснув.— «Анахронізм: титаря
ляхи замучили зимою, а не літом».— Прим. Шевченка. Події, відтворені поетом у розділі «Титар», мають своїм джерелом дійсний факт, що стався трохи раніше, 1766 р.
28. Чигирин — місто на р. Тясмин, притоці Дніпра. В XVII ст., починаючи від
29. Щедрої гостинець пані.— Селяни, учасники Коліївщини, вірили легенді, нібито Катерина II підтримує селянське повстання і посилає зброю: вози залізної тарані — вози із зброєю — ножами. Згодом повстанці переконалися в облудності цієї легенди, коли царське військо, за вказівкою Катерини II, допомогло польській шляхті придушити рух селянських мас.
30. Головатий — останній суддя Запорозького війська — Павло Головатий (1715—1795). Та, можливо, тут Шевченко має на увазі Антона Головатого, писаря, одного з організаторів Чорноморського козацького війська.
31. Залізняк, Максим — козак-запорожець, один з керівників повстання 1768 р. Організував повстанські загони і привів їх від Чигирина до Умані — міста, що належало тоді польському магнатові Потоцькому. Під Уманню Залізняк з’єднався з загоном другого керівника Коліївщини — Гонти.
32. Гонта, Іван — сотник уманського надвірного козацтва, що служило при шляхетському дворі. На початку повстання став на бік повсталого народу. Під керівництвом Залізняка і Гонти повстанці взяли Умань. Коли повстання було придушене, польська шляхта нещадно розправилася з учасниками повстання. Особливо жорстоко карали полонених у Сербах і Кодні: багатьом з них стинали голови, садили на палі, різали вуха, вирізали ремені зі спини. Гонту після нелюдського катування стратили, порубавши на шматки. Залізняка, як російського підданого, судив царський суд і після жорстокої кари батогами заслав до Сибіру, де він і помер. Сама — Катерина II.
33. Волох.—«За гайдамаками ходив кобзар; його називали сліпим Волохом. (Дід розказував)».— Прим. Шевченка.
34. Господарі — князі Молдавії та Волощини — князівств роз'єднаної тоді Румунії, що були під владою турецького султана.
35. Богдан — гетьман Богдан Хмельницький, видатний український державний діяч і полководець. У 1648—1654 роках очолював визвольну боротьбу українського народу проти шляхетської Польщі. В Тезах про 300-річчя возз’єднання України з Росією, схвалених ЦК КПРС, говориться: «Історичною заслугою Богдана Хмельницького є те, що він, виражаючи споконвічні сподівання і прагнення українського народу до тісного союзу з російським народом і очолюючи процес складання української державності, правильно розумів її завдання і перспективи, бачив неможливість врятування українського народу без його об’єднання з великим російським народом, наполегливо добивався возз’єднання України з Росією».
В боротьбі проти польської шляхти Богдан Хмельницький підтримував також дружні стосунки з Молдавією і Волощиною.
36. «Чорний шлях виходив од Дніпра, меж устями річок Сокорівки і Носачівки, і біг через степи запорозькі, через воєводства Київське, Подольське і Волинське — на Червону Русь до Львова; Чорним названий, що по йому татари ходили в Польщу і своїми табунами вибивали траву».— Прим. Шевченка.
37. Благочинний — священик, - який доглядав за духівництвом кількох парафій. Тут, очевидно, мається на увазі ігумен Мотронинського монастиря Мелхіседек Значко-Яворськпй, що вів боротьбу проти унії на Правобережній Україні.