Твори
Шрифт:
Хтось ламав гілки в, лісі — не людина, тріскало в лісі. Вилуплювались солов’ята, і соловей уже не співав, і солов’ї мовчали.
— ...Якби ви знали, яка це Анфіса Павлівна: жадна, не дай Господи. Годує дитину, а сама більш за дитину з’їсть: дитячу порцію.
...На якнайдальшій віллі сміялись. Підійшли до тераси, а за терасою тихенька пісня. Це натхненний Гіль.
...Тьотя Бася не обідала: її обід з’їв хтось.
Коли поодцвітали вишні (позривали ягоди), поналивались яблука. В
Летіли трутні по шосе.
...У віллі мешкають два тижні, три, місяць, а то й ціле літо» Одні виїздять, інші приїздять.
Хто приїздить, каже:
— По вулицях голод, а тут...
Через тиждень каже:
— Чому це сьогодні нема какао? Який же це дім відпочинку? Га?
«..Пахне кізяками й парним молоком.
Ледве світає,, Сидір запрягає коні й везе м’ясо до міста. Насіли: де — хто.
— Захватіть оцього лантуха з яблуками.
— Що за лантух?
— Та оцей,
— Та це ж яблука казенні.
Його просять 5.він згоджується за двісті п’ятдесят від пуда. Накрив лантух свіжим м’ясом і закаляв у кров.
(Кров і яблука, революція і кров...)
Сидір покликав Микиту, й поїхали,
Як виїхали з села — на місто селяни їдуть. Сидір кричить:
— Гей ти, шкапо селянська, не заступай дороги. Роздавлю! Кричать із воза:
— Не пан, звернеш і сам. То тільки земському звертали колись... Но-о!..
Почухав Сидір потилицю й згодився:
— Та воно й правда.
Сіпнув за віжку — ліворуч...
...Підводилося сонце — червоне, заспане, невмите...
На вілли (мабуть, і в колонії) залітають амури: людське. Буває випадково, буває, свідомо, під кущами, коли думає ліс, коли мовчить ліс, тільки тріщить у глибинах — дрібний звір ходить, буває, в садках... А через дев’ять місяців вилуплюється дитина. Це гарно, природно, свіжо й людяно.
Залітають сюди й погані баси — невдачники з міста й дебютантки — балерини й третьорядні скрипники. Тут усе задовольняє. Усіх задовольняє.
Є і літній театр.
У суботу висіла афіша:
Грандіозний вєчєр. Участвують.,1 еіс.
...У неділю тьотя Бася кричала:
— Я не поведу дітей на цю буржуазну гниль!
Її не послухали й повели дітей. У дітей сьогодні цвіли очі, як спілі вишні після дощу. Кричало голубе небо, і були оплески гучні і сміх дитячий.
Діти задоволені, артисти «в ударі», небо кричить.
Кінчався вечір, заспівали «Інтернаціонал», і скрипник заграв. Тріснула струна в скрипника, й «Інтернаціонал» увірвався.
І розлігся дитячий регіт на весь ліс.
Раптом вискочила з лісу тьотя Бася, бліда, схвильована.
— Як ви смієте! Як ви смієте глузувати?
Стояла біля артистів і махала кулаками. Її заспокоїли, вона — на сцену і плакала. Діти дивились на неї, витріщивши оченята, деякі теж плакали.
Ще з тьотею Басею була істерика, і її повели в колонію: скрипник (що увірвалась струна) і балерина.
Зодіаковий блиск видно весною, як заходить сонце, зодіа-ковий блиск видно і восени, коли сонце сходить.
Ранком жеврів зодіаковий блиск, ранком умирали чебреці, снились і пахли чебреці.
Ходили з вілли в колонію, з крлонії на віллу. Вілли, колонії...
Легенький золотий сум.
...Чебреці, чебреці...
Анфіса Павлівна, Павлина Анфісівна посварились.
— До другої чистки не доживете, все одно викинуть!
Анфіса Павлівна обурилась:
' —• Безпартєйна! Глядіть, щоб знову в тюрму не-испросили. Приїздив ще знайомий: дитячі порції їв. Він був сумний —-осінь. У городі взимку холодно й голодно.
.„„КОЛОНІЇ, вілли.
Павлина Анфісівна ще ходила в купальню, навіть роздягалась і дивилась на своє тіло. Але не купалась.
.о.Ставок думав золоту пісню:
«Ой пряду, пряду»...— Леонтович 8. «
ї минуло літо.
Глибокого часу-зажури колонії перевозили в місто. Засмут-ніли діти, засмутніли вілли. А Анфісу Павлівну викинули з партії, і вона виїхала кудись. Із кущів вилізли бандити і, як вовки, скрадались до осель.
Павлина Анфісівна плакала — йшов тридцять п’ятий листопад.
Коли їхали по шосе, із корзинки випала «Женщина і соціалізм» — пом’ята, некрасива книжка.
Тьотя Бася хвилювалась: думала, що це хтось нарочито. Позад усіх ішов Гіль і співав:
— Ми смєло в бой пайдьом...
Гудів ліс, падало листя — ішов листопад, прийшов листопад.
...А на віллах ще пахло кізяками і парним молоком.
...Стояли золоті ранки й зодіаковий блиск.
Із першої вілли Сидір кричав:
— Микито! Та йди-бо, бісова личино! Бандите клятий! Микита не озивався.
І Бєлий, і Блок» і Єсенін, і Клюев 1— Росія, Росія, Росія моя.