Твори
Шрифт:
Стоїть сторозтерзаний Київ
І двістірозіп’ятий я.
П. ТИЧИНА
Связан я узловыми дорогами 2,
На которых повесилась Русь.
На Которых трактиры с острогами Хоронили народную грусть.
В. АЛЕКСАНДРОВСКИЙ
І
На стола поклав браунінга й на нього дивився тривожно — редактор Карк. Згадав: холодний ранок —1905 року чи 1906, тоді гімназистом був; це було вчора: учитель, а потім учень, в потім їх ховали в той ранок, у холодний, і дні йшли сірі, сірі —
мабуть, того холодний.Гімназіальна
Кожний браунінг має своюісторію криваву і темну — у нас,на Україні, сьогодні: 3 березня року нашого п’ятого... а взагалі —1922. Як довго, як курс нашого карбованця, як товарний потяг у момент відступу в невідомість — і вогкий день, і на деревах жовті сльози, а біля дерев танок умирання — листя, а біля вокзалу метушаться сім’ї комуністів, аїх не беруть.
Дехто не встиг сісти, і їх ловили по селах... Мого товариша жінку зловили, а потім згвалтували, і вона стала дурненька»
Кожний браунінг має свою історію: темну, як духовне нутро окремої особи...
Історія браунінга така: ліс, дорога, втікачі, вороги, і хати, і дерева, і всім байдуже, вже дихати не можна, горять груди і згорають-згорають... Постріл... Темна історія. У буржуа відбирали браунінги, і вони плакали, а потім у нас одбирали, і ми не плакали — не іронія! — а може, хто й плакав... Чого одну людину шкода, а до тисячі мертвих байдуже? Почуття колективізму нема — це не з «азбуки комунізму», провірте!
Проте це не щоденник — це справжня сучасна новела.
Редактор Карк підвівся, ще раз тривожно подивився на*браунінга і вийшов.
II
Із тихої вулиці пішов на клекіт. Жевріло блакиттю.
На північ ішли води — дощ. На заході сонце в зелених усмішках: за міськими левадами вже зеленіло — теж ішло, і мріялось сонцем, за сонцем на Американський материк, тому — там океан, там велично й синьо.
Так: телеграфні дроти узгір’ям і проходили на брудні квартали міста, там вони вище над будинки.
Так: після теплої зливи дротом котились краплі, зупинялись, звисали, а котрі налітали — вливались і падали на брук. Жевріло блакиттю.
Чудово: смердюче, промислове місто велике, але не величне,— забуло слобожанське народження, забуло слобожанські полки, не утворило американської казки: не йшли будинки в хмари — чудово, воно ховає сьогодні в своїх завулках криваві легенди на сотні віків.
Зійшов на тротуар. Побігли трамваї з задумливим світлом: на фоні вечорового повітря електричні дампочки тьмяно-рожеві. Не хотілось знати, що трамваї біжать на край міста, що трамваї повертаються, що нема далі трамваїв, що далі важкі дороги й кістки замучених коней. А проте чудові легенди революції теж виростають тут.
Наприклад: на цій вулиці» на цім місці — тут тепер міщани проходять, провозять свині з околиці — гурток матросів умирав у нерівній боротьбі з ворогами, умирали на автомобілі, коли барикади посувались на північ — інсургенти 3йшли на північ, а в проваллі раптово зацвіла Венера»
Редактор Карк дивився на вікна: там Чепіга й теж зацвіла; Йшла синя ніч і налягала на будинки, мабуть, заповнювала коридорне повітря — коридори довгі, темні — установ. А в міщанських домах тукали, мабуть, годинники» Тукали, одмірю-вали простори по культурних, некультурних віках, згадували революції, не знали, революцій — народні бунти, селянські повстання, Хмельниччина 4Павлюк 5, Трясило 6.»»
І дивився Карк на небхз: там голуба безодня, там кінчається життя, а степи України теж голубі — асоціація з небом. Думав:
— Чого так вабить туди — там же смерть? Може, тому, що голуба?
Потім повернув додому» Біля цього магазину — тут тепер державний шоколад продають — одного зимового ранку він зустрів нову владу* Згадав, як шумувала Україна,— хохол упертий чоловік, а може, тут десь проходив Сковорода Григорій Савич 7, великий український філософ, а тепер, кажуть, могила бур’яном поросла й бджоли не гудуть біля дупла, тільки пчілка іноді пролетить, і шумують революції, повстання на Україні знову»
Григорій Савич Сковорода — так російська інтелігенція любить: Григорій Савич, Ніколай Романович, Владимир Ілліч, Тарас Григорович» І єсть у цьому якась північна солодкість, упертість, і калузькі нетри, і Іван ,Калита 8,— і московська сила — велика, велетенська, фатальна, від варязьких гостей іде. ї нема тут вишневих садків — на вишнях у червні проростають зорі — і нема тут лунких дівочих пісень — далеких, край села, а то в заводському посьолку, або коли з сапками йдуть, а навкруги їх зелено, а за ними з цукроварні ледве-ледве маня-чить у літні, ясні ночі дим» '
„ Дим.*» Подумав, що над Україною завжди був дим, і вся вона задимилась у повстаннях, задимилась у муках, огонь ішов десь у землю, тільки на Дінці спокійно думали й узшра-лись у небо димарі» І був огонь, і теж — велика, велетенська сила, фатальна, тільки від варязьких гостей вона не йшла»
Коли Карк зійшов на місток, біля ліхтаря його зупинили»
— Пачістім!
Здивувався: уночі? Подивився на хлопчиська — очі благають. Поставив ногу на підставку, але згадав, що грошей нема. Пішов. І згадав, як багато тепер дітей на вулиці — з щітками, з цигарками, стільки бачив у Яссах чи в Бакеу 9, в Румунії — там багато, кафешантанів, добрі скрипники, а в горах їдять мамалигу, живуть із свиньми, там же носяться вітри, а збоку Карпатські й Трансільванські гори, снігові верхів'я.,. Коли в Румунії буде революція?
З Лопані дмухнуло вогкістю.
Лопань теж має свою історію: на березі багато калу й дохлі коні, а вчителі гімназії і досі ловлять удочками рибу й думають — про минулі дні, коли фунт білого хліба коштував три копійки, а півпляшки — двадцять чотири.
Лопань теж має свою історію — вона не знала революції, вона не бачила революції, біля неї проходять червоні крамарі, на ній теж зрідка появляються кайори. Розмова:
— Що за світла ніч, а на душі темно: нема простору. Чека 10. Госпуп 11. Ех ти, життя прокляте!