Твори

Хвильовий Микола

³³Є ф р е м і в с ь к а історія 1923 року»...— Йдеться про кн.: Єфремов С.Історія українського письменства.— Вид. 4-е.— Київ — Лейпціг,

1919—1924.—Т. 2.

³⁴Коряк Володимир Дмитрович (1889—1939) —український радянський літературознавець і критик.

³⁵Ш умський Олександр Якович (1890—1946) —український політичний і державний діяч, один із лідерів українізації 20-х років. Був членом УПСР, боротьбистом, пізніше членом КП(б)У. З 1924 по січень 1927 р. очолював наркомат освіти України,

який на той час відігравав провідну роль в організації всієї ідеологічної роботи в республіці, у розв’язанні національних проблем. Після обрання у квітні 1925 р. генеральним секретарем

ЦК КП(б)У Л. М. Кагановича стосунки між ними загострилися. Шумський висловлював невдоволення перекрученнями* в національній політиці, порушував перед Сталіним питання про відкликання Кагановича з України. Шумський змушений був піти з посади наркома, а вже на лютнево-березневому пленумі ЦК КГ1(б)У йшлося про націоналістичний ухил О. Шумського. Крім обстоювання надміру швидких, мовляв, темпів українізації, Шумського звинувачували і в підтримці М. Хвильового: На IX з’їзді КП(б)У 1030 р. йшлося вже про розгром шумськізму, волобуєвщини, хвильовізму. З кіпця 1 ⁽)27 р^ Шумський деякий час працював у Ленінграді та Москві. 13 травня 1033 р., в дЬнь самогубства Хвильового, Шумського було заарештовано і засуджено до 10-ти років позбавлення волі. Не добившись реабілітації, )8 вересня 1040 р. Шумський покінчив життя самогубством.

³⁶«Дутий куми р» — назва одного з розділів брошури В. Поліщука «Літературний авангард»: «Дутий кумир, або Як ідеологічна розпнинчатість

і нудний мелодизм зробили з П. Тичини українського ІІадсопа для міщан

і відсталих».

³⁷X л естаковщина, смердяконщина — слова походять від імені героя гоголівського «Ревізора», претензійного дурня й шахрая Хлестакова та персонажа роману Ф. М. Достоєвського «Брати Карамазови» Смердякова, нікчеми і вбивці, зведеного брата Дмитра Карамазова.

³⁸Чупринка Григорій Аврамович (1879—1921) — український поет-модерніст. Розстріляний по обвинуваченню в організації антирадянського повстання.

³⁹Северянін Ігор (справжнє прізвище Лотарьов Ігор Васильович; 1887—1941)—російський поет. Провідними тенденціями його творчості була естетизація салонно-міських мотивів, гра в романтичний індивідуалізм (зб. «Громокиплячий кубок», 1913; «Ананаси в шампанському», 1915).

⁴⁰Піфагорових — слово походить від імені Піфагора Самопжого (VI ст. до н. е.), древньогрецького філософа, релігійного і політичного діяча, математика. Йому приписується доведення теореми Піфагора.

⁴¹«Космічний оркестр», «А с а л а м залізу» поетичні цикли П. Тичини: «В космічному оркестрі» (1921) та «Псалом залізу» (-1920).

⁴²Вагнер Ріхард (1813—1883)—німецький композитор, диригент, реформатор оперного мистецтва. В опері-драмі здійснив синтез філософсько-поетичних і музичних начал.

⁴³Мендельсон (Мендельсон-Бартольді Фелікс; 1809—1847) — нь мецький композитор, диригент, піаніст і органіст.

⁴⁴, Ан д.р-е є в с ь к и й герой — походить від прізвища Андреева Леоніда Миколайовича (1871—1919), популярного

па початку століття російського письменника: Зображав кризу релігійної свідомості, революцію як стихійний бунт:

⁴⁵«На хмарах хмуре сонце знов осінній в і..-.»-— рядок

з вірша П. Г. Тичини «Фуга» (1921).

⁴⁶Тинянов Юрій Миколайович (1894—1943) — російський письменник, літературознавець, один із лідерів ОПОЯЗу. Автор теоретичних праць «Проблема стихотворного языка» (1924), «Архаисты и новаторы» (1929) та ін.

⁴⁷Томашевський Борис Вікторович (1890—1957)—російський радянський літературознавець, текстолог, досліднйк творчості Пушкіна. Його «Теорія литературы» надрукована 1925 р. у Ленінграді.

⁴⁸Брюсов Валерій Якович (1873—1924) — російський радянський поет, проза)'к, перекладач. Багато виступав як критик і літературознавець. Його роботи по теорії віршування: «О русском стихосложении» (1900), «О рифме» (1924).

⁴⁹Шенге.л і Георгій Аркадійович (1894—1956) —російський радянський письменник. Його літературознавчі праці: сЛГрактат о русском стихе»

(1921), «Практическое стиховедение» (1923), «Школа писателя» (1929).

⁵⁰Вільдрак Шарль (справжнє прізвище Шарль Мессаже; 1882— 1971) —французький письменник. У ранніх творах звучали ідеї унанімізму, людського братства. Автор антивоєнних віршів, пізніше антифашистських творів, збірки нарисів «Нова Росія» (1937).

^5ІДюамель Жорж (1884—1966) — французький письменник. У ранніх творах поділяв погляди унанімістів, закликав до братства людей і народів. Автор романів та мемуарів.

⁰²Ше ршеневич Вадим Габріелевич (1893—1942) — російський радянський поет, перекладач. Був близьким до імажинізму.

⁵³Б о б р о в Сергій Павлович (,1889—1971) — російський радянський поет-футурист.

⁵⁴«...о т Ромула до наших дне й...»— цитата з роману у віршах О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» (1823—1831).

⁵⁵Німецький експресіонізм (від лат.ехргеззіо — вираження) — мистецький напрям, що утвердився в Німеччині приблизно в першій чверті XX ст. і мав вплив на культуру ряду інших країн. Експресіоністське мистецтво вирізняється протестом проти бездуховності й пригноблення особистості соціальними механізмами, проти хаосу буття. В експресіонізмі основним був принцип всеохопної суб’єктивної інтерпретації дійсності. Експресіоністські тенденції відчутні в поезії Г. Хейма, Й. Бехера, в публіцистичній драмі

В. Газенклевера, Г. Кайзера, Е. Толлера. (Цими драматургами захоплювався, зокрема, Лесь Курбас.) У прозі близько до експресіонізму стояв Ф. Кафка. В центрі художнього світу письменників-експресіоністів — душевні протиріччя героя, змученого бездушною сучасною цивілізацією, всезагальним відчуженням у сучасному світі. Перетворення дійсності, до якого закликали експресіоністи, мало початися з перетворення, оновлення людської душі. В експресіоністському мистецтві сильні агітаційні нотки, часто це твори-заклики. Гострота вираження ідеї досягається гіперболізацією, активним зверненням до різних форм умовності.