У відкритому морі
Шрифт:
Шестеро дужих гестапівців зірвали з Восьмьоркіна рукавиці, стиснули зап'ястя рук залізними браслетами і поволокли його разом з Ніною в роздягальню.
Вартовий розчинив перед ними двері. Гестапівці кинули Восьмьоркіна на підлогу і так штовхнули дівчину в спину, що вона перекотилася через Степана і боляче вдарилася плечем об парту.
Дівчина стримала стогін. Вона ні на мить не забувала про вибух і, притиснувшись до підлоги, з зажмуреними очима чекала, коли пролунає вибух. Але будинок стояв собі на місці.
Гестапівці, які приволокли їх в роздягальню, вийшли в коридор. У кімнаті зоставалося лише двоє автоматників, один стояв біля дверей, другий — біля вікна.
«Невже зіпсувався механізм у годиннику? — подумала Ніна. — А втім, ще не менше п'яти хвилин лишилося. Якщо дати Стьопі пістолет… Вікно невисоко, можна вискочити».
Вона кинулася до одягу моряка, але вартовий загородив їй дорогу і грубо пхнув на місце.
— Штіль!
Дівчина бачила, як звівся Восьмьоркін, як важко сів на лаву. Скривавлене обличчя його було змучене. Ніна відійшла в куток і закашлялася. Треба було непомітно дістати з-під кофточки пістолет.
Восьмьоркін ще й досі не тямив, що з ним сталося. Тільки натужний, неприродний кашель дівчини змусив його подумати: «Бідна Ніна, вона ж бо через мене тут. Чим зарадити?»
Степан квапливо почав одягатися. Короткий стальний ланцюжок наручників зв'язував рухи і дратував своїм дзвоном. «Ланцюг не товстий… може, вдарю об ріг парти та й розірву», подумав він. І в цю мить побачив, як автоматник, що стояв біля вікна, із злорадісним обличчям підкрадається до дівчини ззаду. Восьмьоркін з місця кинувся на гестапівця, збив його з ніг і, підминаючи під себе, потягся пальцями до горла.
Здоровенний автоматник, звиваючись долі, заверещав. Другий вартовий умить скинув автомат, але розрядити його не зважувався, боячись поцілити в гітлерівця.
Ніна вистрелила.
Вона не зрозуміла, чи разом з пістолетним пострілом, чи трохи пізніше будинок здригнувся, наче під ним гойднувся грунт, і освітився на мить багровим світлом. Її підхопило гарячим вітром, підняло і кинуло під лаву…
Відразу стало темно. Почувся протяжний тріск, скреготіння. Ніні здалося, що на неї з гуркотом падають стіни, перекриття, залізо й каміння. Вона скрутилася в клубочок.
Потім гуркіт стих, тільки щось іще сипалося зверху, і звідкись із глибини чутно було стогін і невиразні голоси.
Не відчуваючи болю, дівчина розплющила очі і побачила крізь вікно зорі.
В кімнаті було повно їдкої пилюки. Пахло горілим.
Ніна спробувала встати. Під ногами захрустіли побиті шибки.
Натикаючись у темряві на якісь речі, вона почала пробиратися до того місця, де, як вона гадала, мав бути Восьмьоркін.
— Стьопо! — півголосом покликала вона.
В кутку хтось заворушився. «Чи не гестапівець бува?» подумала дівчина, вдивляючись у темряву.
З-під уламків виліз і звівся, весь білий од вапняного пилу, моряк. Ніна впізнала його по росту.
— Ти цілий?
— Що трапилося? — запитав він. — Чому двері зірвані?
Ніна схопила Восьмьоркіна за руку й потягла до вікна. Вона почула дзенькіт наручників.
— Ти скований… як же тікати?
— Нічого, вилізу.
Восьмьоркін підсадив її на підвіконня. Ніна стрибнула на землю і перебігла до загорожі.
Двір був весь огорнутий димом. В напіврозваленому будинку лупали крики й стогін, тріщав вогонь. У глибині подвір'я метушилися якісь люди з ліхтарями.
«До помийної ями не можна, — міркувала Ніна. — А тут мені не пробратися, високо дуже…»
Вона підскочила, щоб учепитися за край кам'яного муру, але руки зірвалися, і дівчина впала додолу.
— Стривай…
Восьмьоркін підставив їй складені совком долоні. Ніна поставила ліву ногу на цей живий східець, потім праву на плече морякові і опинилась на кам'яному мурі. Восьмьоркін підтягнувся на руках і одним махом перевалився на другий бік.
У полі блимали вогні. Десь тривожно гув дзвін і завивала сирена.
Розділ двадцять перший
Чижеєв на шлюпці плив до берега. В місячному світлі він розгледів серед дівчат постать високого чоловіка і не повірив очам. «Невже Стьопа? Удвох, разом з Ніною… Він, звичайно, він!»
Чижеєв так наліг на весла, що шлюпка з розгону мало не до половини вискочила на прибережну гальку.
Сеня спершу кинувся до Ніни, підніс її і закружляв:
— Спасибі, дорогий Їжачок… Спасибі за все!
Потім він підбіг до Восьмьоркіна, але побачивши, що друг не підводить рук для обіймів, розгублено став.
— Ну чого ж ти стоїш каменем? — з комічним відчаєм закричав Чижеєв. — Я через тебе ночей не спав!
І вирішивши, що для Восьмьоркіна найкращою ласкою буде гарненька порція стусанів, почав на радощах штурхати його в груди, в боки…
— Дроб, Сеню! — відступаючи сказав Восьмьоркін. — Не можу відповідати, закований я.
Невеличка шлюпка не вміщала всіх прибулих. Поки Вітя перевозив дівчат на катер, Чижеєв каменюкою розбив ланцюг на руках Восьмьоркіна і сказав:
— А браслетки хай зостаються, зліший будеш.
— І не зніму, — підхопив його думку Восьмьоркін, — до того часу буду носити залізо, поки не розквитаюся за Катю. Тільки на крейсері дам розпиляти.
Він замовк. Потім з незвичайним для нього запалом додав:
— А ти бережи Їжачка. Рідкісної душі вона людина.
Несподіване врятування Степана з Ніною схвилювало мешканців печери. На пристань пришкандибали поранені, зійшлися старики. Навіть суворий мічман Кльоцко ожив: