Українські народні казки

Автор неизвестен

Був собі дід та баба. Було в них голе телятко.

Каже баба:

— Завези, діду, в ліс.

Дід каже:

— Та лучче б викормили та зарізали б.

— Я не хочу, завези та й годі!

Завіз той дід те телятко голеньке. А холодно: осінь! І покинув його. Сам вернувся додому.

Пішло те голе телятко. Іде, йде. Доганяв його кабан:

— Драстуй, голе телятко!

— Драстуй, кабане!

— Куди ти йдеш?

— Куди очі, туди й шлях.

— Ходімо

разом.

Ідуть, ідуть. Біжить і півень до них, доганяє:

— Голе телятко і кабан, підождіть!

Підождали.

— Драстуй, голе телятко!

— Драстуй, півнику!

— Куди ви йдете?

— Куди очі, туди й шлях.

— Ходімо разом.

— Ну, ходім.

Пішли вони: голе телятко, кабан і півник. Ідуть, ідуть, біжить качур:

— Голе телятко і кабан, і півник, підождіть!

Підождали.

— Куди ви йдете?

— Куди очі, туди й шлях.

— Ну, ходімо разом.

— Ходім.

Ідуть вони, йдуть. Скаче й шило:

— Голе телятко й кабан, і півник, і качур, підождіть!

Підождали.

— Куди ви йдете?

— Куди очі, туди й шлях.

— Ходімо разом.

Ідуть вони, йдуть. Зайшли вони в ліс. Холодно: осінь! Голе телятко замерзло й пішло до кабана. А той зарився у листя й лежить.

— Кабане, давай будем хатку робить.

— Я не хочу. Я зариюся ще лучче у листя та й буду лежать.

Пішло воно. Пішло до півника:

— Драстуй, півнику!

— Драстуй, голе телятко!

— Гайда, будем хатку робить.

— Я не хочу, — каже півник, — я на одній ніжці буду стоять, а голівку під крильце заховаю та й буду так і зимувать.

Пішло голе телятко до качура:

— Драстуй, качуре!

— Драстуй, голе телятко!

— Давай будем хатку робить.

— Я не хочу. Я на одній ніжці буду стоять, а другу буду під крильце ховать, і голівку буду під крильце ховать. І так буду й зимувать.

Пішло голе телятко. Пішло воно до шила:

— Драстуй, шило!

— Драстуй, голе телятко!

— Давай будем хатку робить.

— Не хочу я. Я заженуся в дуб по саму колодочку та так буду й стоять.

Пішло голе телятко, давай само робить хатку. Зробило хатку, піч, двері. Почало топить: дров в багато в лісі. Топить воно один раз (а зима вже, холодно), біжить кабан:

— Голе телятко, одчини!

— А-а-а! А як я казало: «Хатку давай робить», ти не хотів!

— Одчини, бо я тобі хатку розрию!

Одчинило голе телятко. Живуть удвох. Біжить півник:

— Голе телятко, одчини!

— А-а! Як я казало: «Хатку робить», то ти не хотів!..

— Одчини, бо я тобі хатку розкукурікаю!

Одчинило голе телятко. Уже вони втрьох. Біжить качур:

— Голе телятко, одчини!

— А-а! Як я казало, що хатку робить, то ти не хотів!..

— Одчини, бо я тобі хатку розкахкаю!

Думає голе телятко: «Наробить качур крику, прибіжать звірі, пропаду. Треба одчинить». Одчинило. Топлять вони. Ще скаче й шило:

— Голе телятко, одчини!

— А як я казало: «Хатку робить», то ти не хотіло!..

— Одчини, бо я тобі хатку розколю!

Одчинило. Уже вони усі зібрались…

От прийшло два вовки. Поставали вовки під дверима та й слухають: є добра мишоловка. Один каже:

— Лізь ти.

— Ні, ти йди вперед.

Поліз один. Як побачило голе телятко та кабан, та шило! Як пужне те голе телятко рогами, кабан зубами, а шило, як заженеться у вовка по саму колодочку.

А півень кричить:

— Подай його сюди!

А качур кричить:

— Так! Так! Так!..

Насилу вирвався вовк ізвідти: і поколений, і погризений. Ще й півень кричить:

— Подайте його сюди!..

ПІВНИК І ДВОЄ МИШЕНЯТ

Жили собі двоє мишенят — Круть та Верть і півник Голосисте Горлечко. Мишенята було тільки й знають, що танцюють та співають. А півник удосвіта встане, всіх піснею збудить та й до роботи береться. Ото якось підмітав у дворі та й знайшов пшеничний колос.

— Круть, Верть, — став гукати півник, — а глянь-те-но, що я знайшов!

Поприбігали мишенята та й кажуть:

— Коли б це його обмолотити…

— А хто молотитиме? — питається півник.

— Не я! — одказує одне мишеня.

— Не я! — каже й друге мишеня.

— Я обмолочу, — каже до них півник. І взявся до роботи.

А мишенята й далі граються.

От вже й обмолотив півник колосок та й знов гукає:

— Гей, Круть, гей, Верть, а йдіть гляньте, скільки зерна я намолотив!

Поприбігали мишенята.

— Треба, — кажуть, — зерно до млина однести та борошна намолоти.

— А хто понесе? — питає півник.

— Не я! — гукає Круть.

— Не я! — гукає Верть.

— Ну, то я однесу, — каже півник. Узяв на плечі мішок та й пішов.

А мишенята собі одно скачуть — у довгої лози граються.

Прийшов півник додому, знов кличе мишенят:

— Гей, Круть, гей, Верть! Я борошно приніс. Поприбігали мишенята, пораділи:

— Ой, півничку! Вже тепер тісто треба замісити та пиріжечків спекти.

— Хто ж міситиме? — питає півник.

А мишенята й знов своє:

— Не я! — пищить Круть.

— Не я! — пищить Верть.