Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах
Шрифт:
сином четвертого герцога Рішельє
і спочатку мав титул графа де
Шинон, потім герцога де Фронсак,
а після смерті батька став герцогом
де Рішельє і володарем
величезних маєтків, які давали
Герцог Арман
500 ліврів щорічного прибутку.
Еммануель Рішел’є
У п’ятнадцять років Рішельє
(1766-1822)
одружили
дочці вельможного герцога де Рошешуар. Його дружина була
горбата з негарним обличчям, але з доброю душею. У день
одруження Рішельє один, без дружини, відправився у
довготривалу закордонну подорож. В подальшому вони вели
окреме проживання, бачились нечасто, хоча, за словами родичів,
ставилися по-дружньому одне до одного.
Рішельє дістав хорошу освіту, багато читав, часто
подорожував, вивчив декілька іноземних мов, згодом досконало
знав російську.
Належачи за родовою традицією і зв’язками до найвищої
придворної аристократії, Рішельє у сімнадцять років був
представлений до двору і невдовзі здобув високе придворне
138
звання першого камергера короля Людовіка XVI (1774-1792).
Придворне життя молодому Рішельє, тоді ще графу де Шинон,
не сподобалося. Він не любив придворний етикет і розкіш
двора, його дратували безділля та зловживання.
Військову службу почав у драгунському полку, потім
перейшов до гусарського полку. На початку Велокої французької
революції 1789-1794 років виїхав з Парижа до Відня. Рішельє
любив це місто, в якому у нього були неабиякі родинні зв’язки:
через свою бабусю, принцесу де Ґіз, він був споріднений з
австрійською імператорською родиною Габсбурґів.
У Відні восени 1790 року Рішельє дізнався, що російська
армія готується до штурму фортеці Ізмаїл. Захоплені перемогами
російської армії, особливо наприкінці російсько-турецької війни
1787-1791 років, багато молодих офіцерів, переважно
аристократів, емігрувавших із революційної Франції, поспішали
на Дунай, щоб взяти участь у бойових діях. Серед прибулих до
російської армії були французькі офіцери герцог де Фронсак
(Рішельє) і граф де Ланжерон, офіцер австрійської армії принц
Шарль де Лінь, голландський військовий інженер Франц де
Волан та інші. Усі вони вступили волонтерами до флотилії
Йосипа де Рібаса і усі билися під його начальством під час
штурму фортеці Ізмаїл.
22 грудня 1790 року фортеця Ізмаїл була здобута штурмом з
боку Дунаю та суходолу. Основну роль у захопленні фортеці
відіграв
українські козаки під командуванням славетних старшин
Чорноморського козацького війська Антона Головатого та Захара
Чепіги. Творці першого герба міста Ізмаїла відзначили
вирішальну роль українських козаків та ґренадерів-десантників
під час штурму фортеці, зобразив на ньому козацьку чайку на
хвилях Дунаю, козацьку шаблю, знак Георгіївського хреста та
повалений мусульманський півмісяць.
Під час штурму фортеці Рішельє виявив відвагу, дістав
контузію і був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го
ступеня. Відзначився і його друг граф де Ланжерон, який дістав
золоту шпагу за хоробрість.
Після штурму Ізмаїла Рішельє, отримавши звістку про тяжку
хворобу батька, поїхав у Париж. Там на нього звалилися
139
нещастя: помер батько, під час революції він втратив майже усе
своє майно. На батьківщині у нього нічого не залишилося: ані
служби, ані маєтків. І він вирішив покинути Францію. У серпні
1791 року Рішельє не як емігрант, а легально, отримавши
закордонний паспорт, прибув у Петербурґ, де йому надали чин
полковника.
21 вересня 1792 року у Франції був обраний Конвент, який
ліквідував монархію і проголосив Францію республікою. За
контрреволюційну діяльність скинутого з престолу короля
Людовіка XVI присудили до смертної кари і він 21 січня 1793
року був ґільйотинований.
У 1793-1794 роках Рішельє у складі австропрусських
коаліційних військ брав участь у збройній боротьбі проти
революційної Франції.
У березні 1795 року він повернувся у Петербурґ, де був
прийнятий на російську службу, одержав генеральський чин і
став командиром кірасирського полку.
В часи царювання Павла І (1796-1801) служив у Ґатчині, де
зблизився з майбутнім імператором Олександром І (1801-1825),
який оцінив свого товариша по службі за ясність і шляхетність
думок, душевну чистоту, широку освіченість, виняткову доброту
і скромність, коректність та привабливість.
У своїх спогадах Ланжерон писав, що в часи правління
Павла І Рішельє «випробував на собі усякі немилості», дістав
повну відставку, залишився без гроша за душею і жив на півтора
франка в день. Проте бажання повернутися на батьківщину у
нього не було.
У 1802 році французькі емігранти, які «підняли руку на
батьківщину», були амністовані і їм повертали майно, яке після