Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

змінний успіх і були великою громадською і куль-

турною подією. Багато учнів Остроградського стали

відомими вченими, серед них І.О. Вишнеградський,

М.П. Петров, Д.І. Журавський, С.В. Кербедз, М.Ф. Ястр-

жембський та інші.

Внаслідок викладацької і організаційно-педагогіч-

ної діяльності Остроградського в Росії виробилась гар-

монійна система поглядів на викладання взагалі і ма-

тематики зокрема. Він вважав головним завданням

навчання — зацікавлення слухача предметом вивчен-

ня, а елементи наук викладати

в найбільш доступній

і пристосованій для розвитку учня формі. Вважав та-

кож, що абстрактне викладання предмета відвертає

учня від науки, що вивчається. Під впливом його пе-

дагогічних ідей в Росії в середині 19-го століття було

видано ряд методичних посібників, які пропагува-

ли прогресивні методи викладання. Остроградський

був пристрасним пропагандистом знань. Він доступно,

зрозуміло й образно розповідав про останні досягнен-

ня науки. Його лекції слухали не тільки студенти, але

й широка публіка.

Михайло Васильович помер 1 січня 1862 року в Пол-

таві, де його і поховали.

Повне зібрання праць вченого у 3-х томах видано в

Києві у 1959-1961 роках.

163

ТЕОДОР ЖЕРІКО

(1791 — 1824)

французький живописець

Ars longa, vita brevis (лат.) –

Мистецтво довговічне, а життя

(людини) коротке.

Гіппократ

Французький живопи-

сець

і

графік

Теодор

Жеріко

народився

26

вересня

1791

року

в

Руані.

На

його

долю

випала

роль

першим

про-

класти

шлях

романтизму

в

живопису.

У

1808-1810

ро-

ках

він

навчався

в

майстер-

ні

художника

Карла

Верне

164

і

заприятелював

з

його

си-

ном

Орасом,

майбутнім

ху-

дожником-баталістом.

У

1810-1811

роках

продовжив

навчання

у

П'єра

Герена.

Окрім

живопису

він

пал-

ко

любив коней, їзду верхи і перегони. Цю любов йому і

своєму сину Орасу прищепив Карл Верне, який славив-

ся умінням малювати цих благородних тварин.

Перша картина Жеріко з'явилася в Салоні 1812

року. Вона мала назву «Офіцер кінних єгерів імпера-

торської гвардії, який іде в атаку». Сучасникам ху-

дожника зрозуміло, що в традиційній рамці кінно-

го портрета народився новий історичний живопис.

В історію перетворювалась сучасність, у центрі якої

був безіменний солдат, збірний образ усіх тих, хто був

165

головною дійовою особою в завойовницьких війнах На-

полеона.

Через два роки він виставив у Салоні картину «По-

ранений кірасир, який залишає поле бою», де виразив

хвилювання і тугу, що супроводжували крах наполео-

нівської епохи.

Розчарувавшись у політиці Наполеона, Жеріко всту-

пив до загону мушкетерів, які супроводжували короля

Людовіка XVIII, який тікав із Франції, коли Наполеон

тимчасово, на сто днів, повернувся до влади.

У 1816 році художник їде до Італії, де вивчає ан-

тичність, щоб створити картину про єдиноборство лю-

дини і тварини під час традиційних перегонів на нео-

сідланих конях, які проводились в античному Римі на

Корсо80 в часи карнавалів. До цієї картини, що не була

закінчена, художник зробив кілька ескізів. Найбільш

виразний з них «Ловля дикого коня». На ескізі зама-

льовано напівголих юнаків, які загнуздують розпаші-

лого коня.

Приїхавши з Італії до Парижа, Жеріко намалював

картину «Пліт з «Медузи» (1818-1819) і виставив її в

Салоні 1819 року. Сюжетом до неї стала гірка доля лю-

дей, що в липні 1816 року зазнали корабельної ава-

рії фрегата «Медуза» і дванадцять днів блукали без

їжі та води на плоту. Для картини Жеріко вибрав мо-

мент, коли із 149 чоловік, які були на плоту, залиши-

лося 15 осіб, які, втративши надію на порятунок, по-