Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах
Шрифт:
смертя і вічної юності».
244
МИХАЙЛО ДРАГОМИРОВ
(1830 — 1905)
воєначальник, військовий теоретик,
педагог, державний діяч
Михайло Іванович Дра-
гомиров, військовий діяч і
видатний теоретик війсь-
кової
бліцист і талановитий ад-
міністратор,
генерал
від
інфантерії112, народився 20
листопада 1830 року в не-
великому маєтку батьків
поблизу міста Конотопа ко-
лишньої Чернігівської гу-
бернії, тепер Сумської об-
ласті. Свій родовід він веде
від прадіда поляка Анто-
на Драгомирецького, який
у 1734 році приїхав з Галичини на
Лівобережну
Укра-
їну, одружився з дочкою українського козака Матвія
Мацкевича і поселився в селі Рябці, яке адміністра-
тивно входило до складу Стародубського полку. Дід
Михайла, Іван Антонович, рано залишився без бать-
ка, виховувався в родині козака Мацкевича, прий-
няв його прізвище і у 1761-1776 роках служив в армії,
у відставку вийшов в чині капітана і оселився в маєт-
ку дружини під Конотопом. 1786 року його як капіта-
на записали в дворянство Чернігівської губернії під
245
прізвищем Драгомирецький-Мацкевич, але через два
роки він змінив своє прізвище на Драгомиров. Бать-
ко Михайла Іван Іванович Драгомиров у 1804-1825 ро-
ках служив в армії, вийшов у відставку в чині майора
і жив на батьківському хуторі з дружиною Ганною Ро-
манівною Балюра. Тут і народився у них син Михайло,
дитячі роки якого проминули в маєтку батька. Почат-
кову освіту Михайло здобув у Конотопському повіто-
вому училищі.
Військову службу Михайло почав у 1849 році в Дво-
рянському полку в Петербурзі. У 1856 році він із золотою
медаллю закінчив академію Генерального штабу, і його
ім'я занесли на мармурову дошку академії. Такої честі
академія удостоювала своїх випускників вельми нечасто.
Обдарований незвичайним розумом, здібністю до
узагальнення і талантом письменника, Драгомиров усе
життя займався питаннями розробки військової тео-
рії, педагогікою і публіцистикою. Його внесок у розви-
ток військової справи величезний. Першу свою вели-
ку працю «О высадках в древние и новейшие времена»
(«Про висадки у стародавні та найновітніші часи») він
видав у 1857
Під час австро-італо-французької війни 1859 року113
Драгомиров перебував при штабі Сардинської армії,
яка разом із французами воювала проти Австрії. У цій
війні вперше в практиці ведення війни французи за-
стосували нарізні гармати, які заряджалися не через
дуло, а з казенної частини. Ця новина докорінно зміни-
ла тактику ведення бою. Існуюча до того тактика зім-
кнутих щільних колон застаріла, оскільки призводила
до великих втрат від нарізної зброї. Виникла необхід-
246
ність переходу до тактики стрілецьких ланцюгів, зміни
форм управління військами (утворення штабів), фор-
мування значних військових резервів, більш ефектив-
ного використання артилерії та інше. Всі ці питання
знайшли узагальнення та подальший розвиток у тео-
ретичних працях Драгомирова.
1860
року його призначають помічником профе-
сора тактики в академії Генерального штабу, а через
три роки він стає професором і викладає в академії до
1869 року. Працюючи в академії, Драгомиров критич-
но вивчає та узагальнює досвід ведення сучасної війни
і пише низку праць з воєнної історії, тактики ведення
бою, навчання та виховання військ.
Свої погляди та досвід з навчання військ Драгомиров
виклав у праці «Опыт руководства для подготовки ча-
стей к бою» («Досвід керівництва для підготовки частин
до бою»), надрукованій у трьох частинах у 1866-1896 ро-
ках. 1881 року у двох томах вийшов у світ його «Сборник
оригинальных и переводных статей» («Збірник оригі-
нальних та перекладних статей»). У наступних працях
він розробляє питання військової педагогіки, надає ве-
лике значення моральному чиннику при веденні війни,
розвиває питання з навчання солдат тому, що необхід-
но в бою, виступає проти муштри. Виняткову роль від-
водить дисципліні та впровадженню в армії суворого
дотримання законів усіма військовослужбовцями. Ве-
лику увагу приділяє вихованню у солдатів добросовіс-
ного ставлення до виконання своїх обов'язків, підкрес-
лює роль особистого прикладу з боку офіцерів. Одним із
головних чинників війни вважає вольові якості людини.
У 1879 році виходить його фундаментальна праця
247
«Учебник тактики» («Підручник тактики»), яка слу-
жила понад 20 років основним посібником для слуха-
чів академії Генерального штабу. У 1895 році виходить
у світ збірник оригінальних та перекладних статей