Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

кого товариств, які поширювали несхвальні чутки про

українців. 1869 року він закінчив богословський фа-

культет, став греко-католицьким священиком і підго-

тував до друку «Молитовник».

Бувши

студентом-теологом118,

Пулюй

захопив-

ся природничими науками, відвідуючи лекції з мате-

матики,

фізики та астрономії. Вирішивши поглиби-

ти свої знання в цих науках, вступив на філософський

факультет,

де вони вивчалися нарівні з гуманітарни-

ми дисциплінами. Незабаром фізика і математика за-

хопили його розум і душу. У студентські роки він пе-

реклав із німецької українською мовою підручники з

геометрії і ботаніки для українських гімназій, за від-

криття яких тоді велася боротьба з урядом.

У 1869 році Пулюй зустрівся у Відні з українсь-

ким письменником, істориком, етнографом і перекла-

дачем Пантелеймоном Олександровичем Кулішем

(1819-1897), який запропонував йому спільно працю-

вати над перекладом «Нового Завіту» зі старогрець-

261

кої мови українською. З цього часу почалася їх трива-

ла спільна праця над перекладом «Біблії». За чотири

роки (1869-1872) вони повністю закінчили переклад

«Нового Завіту». Одночасно в ці ж роки П.Куліш пе-

реклав книгу «Старий Завіт» зі староєврейської мови

українською і закінчив цю працю у 1872 році, після

чого повернувся на свій хутір Мотронівку, нині Черні-

гівської області, для редагування перекладу та підго-

тування його до друку.

У 1872 році Пулюй закінчив філософський факуль-

тет і склав учительські іспити з фізики та математи-

ки. Спочатку він мав намір стати викладачем на бать-

ківщині, у Львові або Києві, щоб віддати свої знання і

талант рідному народу. У Київському університеті го-

тові були прийняти молодого вченого. Проте цьому пе-

решкодила таємна поліція Росії, яка стежила за його

ідейними поглядами, знала про те, що він переклав

«Біблію» українською мовою і виявив себе активним

громадсько-політичним діячем. Тому замість Києва

Пулюй змушений був якийсь час працювати в Хорва-

тії, де в місті Фіумі (тепер Рієка) викладав фізику та

математику у Військово-морській академії.

У 1875 році Пулюй їде до Страсбурґа. Тут він вив-

чає електротехніку і у 1876 році з відзнакою захищає у

Страсбурзькому університеті дисертацію і здобуває нау-

ковий ступінь доктора філософії (спеціалізація з фізики).

У 1877-1884 роках Пулюй працював доцентом ек-

спериментальної фізики Віденського університету.

1881 року Пулюя запросили до міста Штайр для

удо-

сконалення і налагодження виробництва освітлюваль-

них ламп розпалювання. Тут за допомогою вакуумної

262

трубки («Лампи Пулюя»), сконструйованої ним для ек-

спериментів з катодними променями, він відкрив рані-

ше невідомий вид випромінювання з довжиною хвилі

коротшою, ніж довжина хвилі ультрафіолетових про-

менів. Удосконалюючи свою трубку, вчений установив

оптимальні геометричні параметри її елементів (по-

хилого антикатода і вгнутого катода) і першим здійс-

нив чіткі фотознімки різних предметів. Відкриття Пу-

люя стало великим внеском у розвиток світової науки.

Результати експериментів, які проводив Пулюй, були

підтверджені іншими вченими і насамперед німецьким

фізиком-експериментатором

Рентґеном

(1845-1923).

Пулюй не поспішав публікувати і патентувати своє ге-

ніальне відкриття раніше невідомих променів, тому і

опинився позаду Рентґена в публічному повідомленні

про них, хоча відкрив промені на 14 років раніше його.

У 1895 році Рентґен повторив відкриття Пулюя, про

що 23 січня 1896 року повідомив на засіданні Фізи-

ко-медичного товариства у Вюрцбурзі в доповіді «Но-

вий рід променів». 15 лютого 1896 року із запізненням

на 23 дня Пулюй у Німецькій вищій технічній школі

в Празі зробив доповідь «Про невидимі промені і фо-

тографування невидимого». Оскільки першим про від-

криття променів публічно повідомив Рентґен, то прі-

оритет визнали за ним і промені назвали його ім'ям.

Знаючи про пріоритет Пулюя, Рентґен не запатенту-

вав відкриття і відмовився від винагороди. За відкрит-

тя променів, які носили його ім'я, Рентґену у 1901 році

першому серед фізиків було присуджено Нобелівську

премію.

1884 року Пулюй переїжджає із Відня до Праги і

263

обіймає посаду професора експериментальної та тех-

нічної фізики у Німецькій вищій технічній школі. Тут

він працював до кінця життя. У 1888-1889 роках був

ректором, а з 1902 року — професором електротехні-

ки і першим деканом першого в Європі електротехніч-

ного факультету.

Пулюй належав до тих вчених, які формували світ

другої половини 19-го — початку 20-го століття. У га-

лузі електротехніки він удосконалював виготовлення

ниток розпалювання освітлювальних ламп, був пер-

шим дослідником холодного світла, яке в наші часи на-