Вінні-Пух та його друзі
Шрифт:
– Та піхто ж не казав про баночки з хроном,– сердито буркнула Сова.
– Я казав,– сказав Пух.
Вони дуже обережно посувалися берегом річки, долаючи скелю за скелею, і незабаром вийшли на те місце, де кручі відступали від води, лишаючи місце зеленим смужкам м'якої трави, на якій так і кортіло посидіти та відпочити.
І тільки-но вони ступили на траву, Крістофер Робін скомандував: "Стій!" – і всі посідали, щоб перепочити.
– По-моєму,– сказав Крістофер Робін,– нам треба зараз з'їсти всю провізію,
– З'їсти все наше що? – спитав Пух.
– Усе, що ми принесли,– сказав Паць і перейшов від слів до діла.
– Це добра думка,– сказав Пух і теж заходився плямкати.
– Всі мають що їсти? – спитав Крістофер Робін із повним ротом.
– Усі, крім мене,– сказав Іа-Іа.– Як завжди. – Він сумно подивився навкруги й додав: – Гадаю, ніхто з вас не сидить на моїх будяках?
– Здається, я сиджу,– сказав Пух.– Ой! – він скочив на рівні ноги й озирнувся.– Авжеж! Я так і відчував.
– Дякую, Пуше. Якщо будяки тобі більше не потрібні, то я... – Іа-Іа перейшов на місце Пуха й почав їсти.
– До речі, будякам не на користь, коли на них сидять,– заговорив Іа-Іа, на хвильку переставши жувати.– Вони втрачають будь-яку поживність і свіжість. Іншим разом не забувайте про це, мої друзі. Ніколи не завадить виявити трохи поваги, тобто уваги до свого ближнього. Точніше, треба дбати не тільки про себе,– ось що хотів я сказати.
Тільки-но Крістофер Робін упорався зі своїм сніданком, він щось прошепотів Кроликові, а Кролик сказав:
– Так, так, авжеж! – і вони відійшли трохи набік.
– Мені не хотілося говорити при всіх,– почав Крістофер Робін.
– Цілком слушно,– сказав Кролик, набундючившись із гордості.
– Розумієш... я хотів... та ні, певне, й ти, Кролику, цього не знаєш... Цікаво, який він є, отой Північний полюс?
– Ну,– сказав Кролик, хвалькувато погладжуючи вуса,– треба було раніше про це мене спитати.
– Раніше я й сам знав, а тепер трохи призабув,– недбало відказав Крістофер Робін.
– Дивна річ,– сказав Кролик,– зараз я теж трохи призабув, хоча раніше знав напевне.
– По-моєму, там проходить земна вісь. І її встромлено в землю. Правда?
– Авжеж, там є вісь,– мовив Кролик,– і, безперечно, її встромлено в землю, бо більше її нікуди встромляти, та і звуть її "земляною".
– Ото ж бо. І я так гадаю.
– Та річ не в цьому,– сказав Кролик.– Річ у тому, що невідомо де її встромлено, оту вісь!
– О, це ми скоро знайдемо,– впевнено сказав Крістофер Робін, і вони з Кроликом повернулися до гурту.
Паць лежав горілиць на траві й мирно собі хропів. Крихітка Ру хлюпався в річці, миючи писок та лапки, і Кенга, сповнена гордості, пояснювала всім по черзі, що її Крихітка Ру оце вперше в своєму житті вмивається самостійно, а Сова розповідала Кензі дуже цікаву історію, пересипану довжелезними
– Не до душі мені усі ці вмивання,– буркотів Іа-Іа.– А надто ота нова безглузда мода – мити за вухами. Як ти на це дивишся, Пуше?
– Ну,– сказав Пух,– я дивлюся так...
Однак ми так ніколи і не дізнаємось, як на це дивився Пух, бо нараз від річки почувся сплеск, а далі тоненький писк Ру і зляканий крик Кенги.
– Довмивався! – сказав Іа.
– Крихітка Ру впав у воду! – закричав Кролик і побіг слідом за Крістофером Робіном на порятунок.
– Дивіться, як я плаваю! – пропищав Крихітка Ру. Він був уже далеко від берега, посеред плеса, і течія прудко несла його до водоспаду.
– Ру, любий мій, ти не потонув? – стривожено гукала Кенга:
– Ні! – відповів Ру.– Дивись, як я пла... Буль, буль! – і він надовго зник під водою, випірнувши аж посеред наступного плеса.
Кожен, як міг, старався допомогти Крихітці Ру.
Паць, який хутенько прочумався від сну, підстрибував на місці й верещав:
"Ой, ой! Що тепер буде?" Сова пояснювала, що в разі раптового занурення під воду найголовніше – це тримати голову над водою. Кенга величезними стрибками мчала вздовж берега і все допитувалася: "Ру, любий мій, ти й справді не потонув?", а Ру, долаючи плеса й водоспади, завжди відповідав одне: "Дивіться, як я плаваю!"
Іа-Іа обернувся задом до річки й опустив хвоста у воду, саме туди, куди перед тим упав Крихітка Ру. Так він і сидів, спиною до всього, що діялося навкруги, стиха щось бурмочучи собі під ніс та примовляючи:
– Бач, до чого призводять умивання! Але ти тільки хапайся за мого хвоста, Крихітко Ру, і все буде гаразд".
А Крістофер Робін із Кроликом бігли понад берегом і всіх підбадьорювали:
– Ру, тримайся, я йду до тебе! – гукав Крістофер Робін.
– Гей, ви там, перекиньте що-небудь через річку, отам, трохи нижче,– командував Кролик.
Та Пух і без нього вже щось надумав. Він стояв за два плеса нижче від того місця, де зараз борсався Ру, і тримав у лапах довгу тичку. Мить – і Кенга теж була біля нього. Схопивши тичку за другий кінець, вона одним махом перестрибнула через річку. Тепер Пух тримав тичку з одного, а Кенга – з другого боку річки, а далі вони разом опустили її до самої води, і невдовзі Крихітка Ру, який усе ще захоплено булькав: "Дивіться, як я плаваю!" – вчепився за тичку й вибрався на берег.
– Ну що, бачили, як я плаваю? – гордо пищав Крихітка Ру, не звертаючи уваги на бурчання Кенги, поки вона його витирала.– Пуше, ти бачив, як я плаваю? Оце називається плавати!.. Кролику, ти бачив, що я робив? Я плавав!.. Гей, Пацику! Чуєш мене? Як, потвоєму, що я робив? Я плавав!.. Крістофере Робіне, ти бачив, як я...