Вінні-Пух та його друзі

Милн Алан Александр

Сова з полегкістю зітхнула:

– Ага, ось тепер наше становище дещо прояснилося.

– Так-то воно так, але в якому становищі Крістофер Робін? – сказав Кролик.– Де він тепер? Ось у чому річ!

Сова знову вирячилася на записку. І, звісно, для такої, як вона, грамотійки, тепер було зовсім не важко прочитати цю записку: "Пішов. Скоровернус. Залнятий. Скоровернус". Нічого іншого в ній і не могло бути написано!

– Так от, любий мій Кролику, по-моєму, цілком зрозуміло, що саме трапилося,– сказала вона.– Крістофер Робін кудись пішов зі Скоровернусом. Він і отой... Скоровернус тепер чимось дуже зайняті. Ти останнім часом зустрічав у нашому Лісі якогось Скоровернуса?

– Гм,– сказав Кролик,– я ж оце й прийшов до

тебе спитати... А який він із себе?..

– Ну,– сказала Сова,– плямистий або травоїдний Скоровернус – це просто е-е...

...Принаймні,– сказала вона,– найбільше він схожий на... е-е-е...

...звісно,– вела вона далі,– це залежить від того... е-е-е... е-е-е-е...

...словом, я просто не знаю, який він із себе,– щиро призналася Сова.

– Велике спасибі,– сказав Кролик і чимдуж помчав до Війні-Пуха.

Ще здалеку він почув якийсь загадковий шум. Кролик зупинився і прислухався. Шум був ось такий:

Вже метелики літають,Дні зимові відлітають,Перші квіти прозираютьКрізь сніжок.В Лісі горлиця туркоче,Синій пролісок мигоче,Наче вискочити хочеНа лужок.Бджоли крильця розправляють,Тепле сонечко вітають,Буде літо – всі це знають -Буде й мед.Вінні-Пух сидить, міркує,Все те бачить, все те чуєІ свіженький мед смакуєНаперед.Бо весна іде полями,Сипле жайворон піснями,А дзвіночки під дубамиДзень та дзень.І зозуля закувала,І водичка задзюрчала,І весна всіх привітала:"Добрий день!"Сонце сяє-припікає,Вінні-Пух сидить, куняє,А довкола все буяє,Все цвіте.Вінні-Пух про літо мріє.Хай з ним кожен порадієІ міцніє, й не товстіє,І росте.

– Здоров, Пуше! – сказав Кролик.

– Привіт, Кролику,– відповів замріяний Пух.

– Ти сам придумав цю пісеньку?

– Еге, я її начебто придумав,– сказав Пух.– Не те щоб я умів по-справжньому думати,– додав він скромно,– і ти сам знаєш чому, але іноді таке на мене нападає.

– Угу,– сказав Кролик,

який ніколи й нічому не дозволяв нападати на нього, а завжди нападав на все сам.– Отже, справа така: ти коли-небудь бачив у нашому Лісі плямистого або травоїдного Скоровернуса?

– Ні,– сказав Пух.– Такого не бачив. А от Тигру щойно бачив.

– Тигра нам ні до чого.

– Еге, – сказав Пух.– Я й сам так подумав.

– А Паця ти бачив?

– Бачив, – сказав Пух. – Мабуть, він теж ні до чого? – спитав він догідливе.

– Ну, це залежить від того, бачив він когось чи ні.

– Він бачив мене,– сказав Пух.

Кролик присів на землю біля Пуха, але, відчувши, що це принижує його гідність, підвівся знову.

– Завдання просте,– сказав він, – треба з'ясувати: що робить Крістофер Робін цими днями вранці?

– А що ж він робить?

– Ото ж бо! Можеш ти сказати як очевидець, що він робить уранці останнім часом? Тобто останніми днями?

– Можу, – сказав Пух. – Учора ми разом із ним снідали. Під Шістьма Соснами. Я приніс такий маленький кошичок – невеличкий, але дуже доречний кошичок, такий доладний, солідний кошичок, повний...

– Так, так,– сказав Кролик,– усе ясно. Але я маю на увазі пізніший час. Ти бачив його колись між одинадцятою і дванадцятою годиною дня?

– Та бач,– сказав Пух,– об одинадцятій годині... розумієш... об одинадцятій годині... одне слово, об одинадцятій годині я зазвичай забігаю додому. У мене там о цій порі деякі справи.

– А в чверть на дванадцяту?

– Та бач... – почав був знову Пух.

– А о пів на дванадцяту?

– Точно,– сказав Пух.– О пів на дванадцяту або трохи пізніше я зазвичай бачуся з ним.

І тут, подумавши як слід, Пух раптом пригадав, що він і справді давно вже не бачив Крістофера Робіна о цій порі. Після обіду – бачив, увечері – бачив, перед сніданком – бачив, одразу після сніданку – бачив, а тоді – "Ну, Пуше, до побачення" – і Крістофер Робін зникає на весь ранок.

– Ото ж бо,– сказав Кролик.– А куди?

– Ну, може, він щось шукає.

– А що? – спитав Кролик.

– Я саме про це й хотів сказати,– мовив Пух. – Мабуть, він шукає отого...

– Плямистого або травоїдного Скоровернуса?

– Еге, – сказав Пух. – Когось із них. Якщо його немає на місці.

Кролик суворо глянув на Вінні-Пуха:

– Здається, нічого путнього від тебе не доб'єшся,– сказав він.

– Ні! – сказав Пух. – Але я стараюся,– додав він покірно.

Кролик подякував йому за старання і сказав, що зараз він, Кролик, мусить провідати Іа, і Пух, якщо хоче, може піти з ним.

Але Пух, який відчув, що на нього "нападає" новий куплет пісеньки, квапливо попрощався з Кроликом і сказав, що він, Пух, має почекати Паця. І Кролик подався далі.

Але трапилося так, що першим побачив Паця не Пух, а саме Кролик.

Паць прокинувся цього ранку мало не вдосвіта й вирішив нарвати собі букетик фіалок, а коли він нарвав букетика й поставив його в мальоване горнятко посеред своєї хатки, йому раптом спало на думку, що ніхто жодного разу в житті не нарвав навіть пучечка фіалок для Іа. І що більше він про це думав, то глибше відчував, як то сумно бути віслюком, котрому ніхто жодного разу в житті не нарвав навіть пучечка фіалок. І він знову помчав на галявинку, повторюючи сам до себе: "Іа – фіалки", "Фіалки – Іа",– щоб не забути. Бо такий уже сьогодні був день!

Паць нарвав великий-превеликий букет фіалок. Він щохвилини їх нюхав і почував себе невимовне щасливим, швиденько прямуючи туди, де мав звичку пастися Іа.

– Доброго ранку, Іа! – почав Паць трохи нерішуче, бо Іа був чимось зайнятий.

Іа підняв ногу й помахав Пацеві, щоб він ішов геть.

– Завтра,– сказав Іа.– Або післязавтра.

Паць підступив трохи ближче – поглянути в чому справа. На землі перед Іа лежали три палички, на які він уважно дивився. Дві палички з одного краю сходилися кінцями, із другого – розходились, а третя лежала на них поперек. Паць подумав, що то, мабуть, якась Пастка.