Вірний домоправитель
Шрифт:
3 глава
Господь захищає сина
Тоді їх було невелике число, нечисленні були та приходьки на іншій землі,
і від народу ходили вони до народу, і від царства до іншого люду.
Не дозволив нікому Він кривдити їх, і за них Він царям докоряв:
Не доторкуйтеся до Моїх помазанців, а пророкам Моїм не робіте лихого!
Двадцять років потому
У цю дорадчу кімнату керівники одного з найбільших банків Швейцарії заходили рідко: особливої необхідності в настільки суворих заходах безпеки майже ніколи не виникало. Але цей випадок був особливий: було видно, що керуючий банку, зазвичай спокійна, врівноважена людина, сьогодні нервував надзвичайно. Тому, коли він заговорив, нечисленна аудиторія слухала його в повній тиші.
– Панове, я керую банком більше п'ятнадцяти років, ви також все не новачки, – було видно, що банкір не знав з чого почати, – загалом, ви знаєте, що значну частину активів нашого банку становить цей незвичайний вклад.
Присутні схвально закивали головами.
– Не приховую, – продовжив керівник, – я хотів навести довідки про власника. Нічого не вийшло. Я обережно радився з юристами, консультувався в різних інстанціях…
– Можеш говорити з нами відверто і прямо: чого ти хочеш? – вступив у розмову впевнений у собі чоловік років п'ятдесяти.
– Відверто?! – керуючий схопився з-за столу. – Багато років власник вкладу не з'являвся, і тут до нас звернувся цей дивний чоловік з Росії! Без супроводу, без охорони, він прийшов як звичайний відвідувач і пред'явив свої права на такий внесок! – глава банку впав у знемозі на стілець, вийняв бездоганну хустку і закотив очі.
– Послухайте! – закричав огрядний чоловік з жорстким поглядом. – Ви знаєте, що за інтереси банку я готовий перегризти горло будь-кому, не дарма я очолюю юридичну службу нашого банку. Я вирішив знищити цього росіянина, ви мене знаєте.
Він приїхав з родиною, але я ні перед чим би не зупинився! Але тут… – голос товстуна затремтів, на сірих очах виступили сльози. – Три дні тому раптово померла моя мати. Я знаю, розумієте, знаю, що це покарання! Більше того, мене постійно переслідує думка: якщо я зроблю зло цьому росіянину, то помруть всі, всі! Мої родичі, мої діти… – чоловіка струсонули ридання.
– Так, так і мені теж учора приснився сон: хтось дуже суворо попередив мене, щоби я не робив йому нічого поганого! – прошепотів у відчаї керуючий.
– Що ж, – важке мовчання перервав наймолодший з присутніх банкірів, – я пропоную з ним домовитися: нехай знімає з рахунку будь-які суми. Будемо молити Бога, щоб основна частина вкладу залишилася. Мені особисто цей хлопець з Росії здався скромною людиною, не думаю, що він почне витрачати багато.
– Добре, на цьому і зупинимося, – з полегшенням підвів підсумок наради керуючий банку, – прошу, якомога швидше все оформите, я чув, що наш найголовніший клієнт живе з родиною в готелі і в усьому собі відмовляє.
4 глава
Таємниця переселення
Так говорить Господь, що чинить оце,
Господь, що вформовує це, щоб поставити міцно оце, Господь Його Ймення:
Покликуй до Мене і тобі відповім,
і тобі розповім про велике та незрозуміле, чого ти не знаєш!
Вісімнадцять років потому
Погожого травневого вечора в потопаючому в зелені невеликому особняку в центрі Цюріха за всіма ознаками готувалися до свята. Невеликий дворик перед будинком і вся найближча бруківка були заставлені автомобілями, прибулі гості при вході весело і голосно віталися з господарем будинку та його синами, через прочинені вікна на вулицю лилася приємна музика.
О сьомій годині вечора почалося свято. Всі присутні в просторій залі на першому поверсі схилилися перед Богом у молитві, а потім струнко заспівали християнські гімни. Коли через кілька годин гості почали роз»їжджатися, кожен з них намагався підійти до двох молодих чоловіків з тим, щоб обійняти їх і поцілувати.
– Микита і Петре! – вимовив, поперемінно стискаючи в своїх міцних обіймах братів, невисокого зросту лисуватий чоловік. – Щиро вітаю вас з днем народження! Двадцять один рік – це важлива віха на вашому життєвому шляху. Надіюсь, що ви вже отримали одкровення від Господа, чим будете займатися після закінчення навчання? Адже залишився всього рік.
– Ми продовжуємо молитися! – майже хором відповіли брати, приймаючи вітання оточуючих їх гостей.
***
Молода гарна жінка, що допомагала господині будинку прибирати посуд зі столу, неголосно запитала:
– Мамо, ти підготувала тата до розмови?
– Машуню, чому сьогодні? Вже пізно, всі втомилися. Тато теж втомився.
– Ти ж знаєш своїх синів! Вони будуть питати саме сьогодні! Ти казала татові?
– Так, говорила. Все це, доню, дуже не просто…
– Тоді зробимо так: ви з татом підніміться на другий поверх, думаю, вам потрібно підготуватися до розмови, помолитися. А ми з братами проводимо гостей.
Чекайте нас хвилин через двадцять.
– А як же твої діти, чоловік?
– З Тедом я домовилася, він вже повіз дітей додому і сам укладе їх спати. Я залишуся сьогодні на ніч у вас, допоможу тобі.
***
Коли господар будинку і його дружина піднялися на другий поверх і прикрили за собою двері, вони, не змовляючись, встали на коліна і почали молитися. Усе ще стоячи на колінах після молитви, чоловік прошепотів:
– Настуню, Господь мене зараз зміцнив, я готовий почати розмову з синами.
– Так, мій коханий, я тобі допоможу.
Через кілька хвилин почулися кроки, двері відчинилися, і увійшли розчервонілі діти: всі переживали важливість моменту, помітно хвилювалися.