Вірнопідданий
Шрифт:
— Спасибі, — холодно відповів Дідеріх. — Так далеко, правду кажучи, моя симпатія не сягає. Доручіть це комусь іншому. Я ставлюсь до життя трохи серйозніше… — І він залишив Бука.
Його обурювала не тільки аморальність цього чоловіка, а й надмірна фамільярність, яку той собі дозволив після того, як щойно знову з’ясувалося, що вони є супротивниками і в поглядах, і в практиці. Важко терпіти того, кого не розумієш! «Що він готує мені на завтра?»
Вдома він розважив свою душу. «Це не людина, а слимак! А думає, що він геній! Боже борони наш дім від такої всероз’їдаючої безпринципності; це вірна ознака розкладу сім’ї!» Він упевнився, що Кінаст насправді виїжджає сьогодні ж увечері.
— Нічого незвичайного Магда не зможе
Та як тільки Кінаст вийшов з дому, Дідеріх зразу ж підступив до пані Геслінг.
— Де повістка із суду, яку принесли сьогодні, га?
Вона призналася, що заховала зловісного листа.
— Я не хотіла, щоб він зіпсував тобі святковий настрій, мій любий сину.
Але Дідеріх не визнавав ніяких перепросин.
— Дурниці! «Любий сину!» Певно, від любові до мене їжа стає все гіршою, коли тільки нема гостей, а гроші, які я даю на господарство, ви розтринькуєте на своє ганчір’я! Ви думаєте, що я повірив вашій брехні, начебто Магда сама шила свою мереживну блузку? Можете розповідати це тому ослові! — Магда запротестувала проти такої образи на адресу її нареченого, але Дідеріх не вгавав. — Краще мовчи! Твій хутряний жакет теж наполовину крадений. Ви в змові із служницею. Коли я посилаю її за пляшкою червоного вина, то вона купує з найдешевших сортів, а решту грошей забираєте ви…
Всі троє жінок жахнулися, але Дідеріх почав кричати ще голосніше. Еммі сказала, що він шаленіє лише тому, що завтра буде зганьблений перед усім містом. У відповідь на це Дідеріх тільки жбурнув на підлогу тарілку. Магда встала, кинулась до дверей і крикнула через плече:
— Дякувати богові, ти мені більше не потрібний!
Дідеріх зразу ж підскочив до неї.
— Думай, що ти говориш! Коли ти, нарешті, дістанеш собі чоловіка, то це тільки завдяки мені й тим жертвам, які я приношу. Твій наречений так торгувався за твій посаг, що огидно було слухати. Ти сама взагалі тільки безплатний додаток!
Тут Дідеріх дістав сильного ляпаса, і раніше, як він отямився, Магда вже зачинилася в своїм покої. Дідеріх, раптом притихнувши, потирав щоку. Потім він, щоправда, знову обурився, але разом з тим почуття певного задоволення взяло гору. Криза минула.
Вночі він твердо наважив з’явитися до суду з деяким запізненням і всім своїм виглядом показати, як мало обходить його вся ця історія. Але терпець йому ввірвався; коли він увійшов до вказаної йому зали засідань, там ще йшов розгляд попередньої справи. Ядасон, який у своїй чорній мантії являв надзвичайно грізне видовище, займався тим, що вимагав для підлітка з народу двох років виправного дому. Щоправда, суд задовольнив його вимогу лише наполовину, але засуджений юнак так заверещав, що Дідеріхові, в якого на душі і без того було дуже тривожно, від жалості стало недобре. Він вийшов із зали і пішов до вбиральні, хоч на дверях її був напис: «Тільки для пана голови». Майже слідом за ним з’явився і Ядасон; побачивши Дідеріха, він хотів піти назад, але Дідеріх зразу ж запитав, що таке виправний дім і що там робитиме такий дармоїд.
— Бракувало тільки того, щоб ми ще й про це піклувалися, — заявив Ядасон і зник.
Дідеріхове серце стислося ще сильніше від свідомості жахливої безодні, яка розступилася поміж Ядасоном, що репрезентував тут владу, і ним самим, що насмілився підійти занадто близько до її механізму. Він учинив те з чистих мотивів, від надмірної поваги до влади. Все одно тепер треба поводитися обачно, щоб вона не схопила і не розчавила тебе; зіщулитись і принишкнути, тоді він, може, ще врятується. Якби-то знову повернутися до свого приватного життя! Дідеріх дав собі слово надалі жити лише заради своєї маленької, але цілком зрозумілої вигоди.
В коридорі за цей час зібралися люди: вершки суспільства поряд з менш добірною публікою. П’ятеро Букових дочок, вичепурені, наче процес їхнього свояка Лауера був величезною честю для сім’ї, розмовляли з Кетхен Цілліх, її матір’ю та дружиною бургомістра Шеффельвейса. А бургомістрова теща не відпускала його від себе, і з поглядів, які вона кидала на Букового брата і його друзів — Кона І Гейтейфеля, можна було зробити висновок, що вона намагається підбурити зятя проти партії Бука. Поблизу з похмурим виглядом стояв у мундирі майор Кунце і утримувався від будь-яких висловлювань. Саме цієї хвилини з’явився й пастор Цілліх з учителем Кюнхеном; але побачивши так багато людей, вони спинилися за колоною. Редактор Нотгрошен, сірий і непомітний, переходив від однієї групи до другої. Дідеріх марно шукав, до кого б йому прилучитися. Тепер він пожалкував, що заборонив своїм сестрам прийти до суду. Він лишився в затінку, за рогом коридору, і тільки обережно висував голову. Раптом він відсахнувся: Густа Даймхен з матір’ю! Букові дочки зразу ж оточили її, як дорогоцінний підсилок своєї партії. Цієї миті двері відчинились і ввійшов Вольфганг Бук, у береті, в мантії і лакованих черевиках, які він ставив носками всередину. Він урочисто всміхнувся, начебто на прийнятті, привітався за руку з усіма, а своїй нареченій поцілував руку. Буде дуже цікаво, пообіцяв він, прокурор у доброму настрої, він так само. Потім він підійшов до викликаних ним свідків і почав з ними шептатися. Раптом усі змовкли: на сходах з’явився обвинувачений, пан Лауер, і з ним його дружина. Бургомістрова дружина кинулася їй на шию: яка ви хоробра!
— Що ж тут такого? — грудним, звучним голосом відповіла та. — Ми не маємо що закинути собі, правда, Карле?
Лауер сказав:
— Певна річ, Юдіфе.
Але цієї хвилини повз них пройшов радник Фріцше. Запанувала тиша; коли він і дочка старого Бука привітали одне одного, всі переморгнулись, а бургомістрова теща кинула якесь зауваження, щоправда, півголосом, але зміст його можна було прочитати з її очей.
Вольфганг Бук знайшов Дідеріха в його кутку, витяг його звідти й підвів до своєї сестри.
— Люба Юдіфе, не знаю, чи ти вже знайома з нашим шановним супротивником доктором Геслінгом. Сьогодні він нас знищить.
Але пані Лауер не засміялася, вона й не відповіла на Дідеріхів уклін, а тільки подивилася на нього з безцеремонною цікавістю. Було важко витримати погляд цих темних очей, і тим важче, що вона була така гарна, Дідеріх відчув, що кров ударила йому в обличчя, він одвів очі й промурмотів:
— Пан адвокат, звичайно, жартує. Це все лиш непорозуміння…
Але брови на білому обличчі зсунулися, кутки губ виразно опустились, і Юдіф Лауер повернулася до Дідеріха спиною.
Ввійшов судовий пристав; Вольфганг Бук разом із своїм шуряком Лауером пройшов до зали засідань. Двері відчинялися не дуже широко, тому всі почали швидко протовплюватися до середини і добірна публіка протиснулася вперед. Спіднички п’ятьох сестер Бук шумно шелестіли під час цієї боротьби. Дідеріх увійшов останній і сів на лаву для свідків поряд з майором Кунце, який зразу ж трохи відсунувся. Голова суду Шпреціус, схожий на старезного шуліку, оголосив початок засідання і викликав свідків, щоб нагадати їм про всю важливість присяги. Дідеріхове обличчя враз набрало такого виразу, як колись на уроках закону божого. Член суду Гарніш упорядковував документи і очима шукав серед публіки свою дочку. Більше уваги публіка приділяла старому членові окружного суду Кюлеману, який щойно встав після хвороби і займав місце ліворуч від голови. Всі вважали, що він погано виглядає, бургомістрова теща запевняла, що він вирішив скласти з себе депутатські повноваження, — а кому піде вся ця сила грошей, коли він помре? На лаві для свідків пастор Цілліх висловлював надію, що старий залишить свої мільйони на будування церкви; але вчитель Кюнхен голосним шепотом заперечував це.