Вбивці на борту
Шрифт:
Тільки через чотири дні, коли не залишалося вже сумніву в тому, що Тімо став жертвою злочину або нещасного випадку, шеф вісбаденської поліції Ендер наказав начальникові кримінальної поліції фон Зейдліцу передати справу до комісії по розслідуванню вбивств. Це треба було зробити негайно, ще три дні тому, але батьки міста умовили Ендера зачекати, бо побоювалися — звістка про вбивство дитини налякає численних відпочиваючих та ушкодить курортному бізнесові!
Роботи у комісії, очолюваної комісаром Розенбаумом, не було ніякої. Хіба що простежити єдиний наявний слід, тобто допитати пані Хібер, яка останньою бачила Тімо. Та розмова з дружиною лікаря
Коли це дійсно так, то цього приятеля треба було шукати серед дітей американських військовослужбовців у Вісбадені та його околицях. Несподівано комісія дістала допомогу з боку американської військової радіостанції. Американці діяли притаманним їм чином: вони оголосили про розшук і запросили всіх наявних Джонні віком від п'яти до десяти років до вісбаденської поліцай-президії.
По обіді 17 лютого 1964 року поліцай-президія нагадувала початкову школу: понад шістдесят Джонні — білявих та чорнявих, рудих, веснянкуватих, галасливих, збуджених тим, що йдеться про гру із «справжнім крімі» — понапхалося до кабінету комісара Розенбаума. На превеликий жаль, їхній запал виявився марним: жоден з них не знав Тімо, жоден, як це підтвердила присутня пані Хібер, не був тим самим загадковим «Джонні».
Прийом, влаштований юним американцям, тривав до пізнього вечора, тому подальші заходи щодо розшуків вирішено було перенести на наступний ранок. Комісар не втратив надії знайти «Джонні»: він намітив собі побувати в американських школах, дитячих садках, у лікарнях. Але план цей лишився нездійсненим.
Вранці 18 лютого на столі в комісара задзеленчав телефон. У трубці забринів розпачливий голос Іоахима Ріннельта:
— Пане комісар, приходьте негайно… Тобто, краще не треба… Скажіть, що мені тепер робити? Я просто божеволію… Прийшов лист…
Голос Ріннельта тремтів, він був вкрай збуджений і нездатний побудувати зрозумілої фрази. Проте Розенбаум відрізу ж збагнув, про що йдеться.
— Вас шантажують, пане Ріннельт, чи не так?
— Ні… Не зовсім так. Не знаю, що й подумати… Цей лист… Просто конверт, а в ньому ключик. Із бляшаною бирочкою. На ній вибито «320»… Що б воно могло бути?
В комісара на хвильку відібрало мову. Щойно прочитав він детективний роман під назвою «Кіднапінг [5] на Манхеттені», інтрига якого була дивовижно схожа на випадок з Ріннельтами. Вкрадено дитину, наступного дня батьки одержують конверт з ключиком від скрині індивідуальної камери схову на вокзалі, у скрині знаходять щось з одягу свого синочка та записку: «За сто тисяч доларів одержите дитину. Не сповіщайте поліцію. Чекайте подальших повідомлень…».
5
Кіднапінг, кіднап (англ.) — викрадення дитини.
— Алло, алло! Ви чуєте мене? — комісарові довелося докласти певних зусиль, щоб пригасити своє збудження. — Скажіть-но, пане Ріннельт, окрім ключика немає нічого?
Ріннельт, трохи помовчавши, відказав:
— Анічогісінько.
— Подивіться на іншому боці бирки.
— Хвилиночку! Зараз… Так, тут стоїть: камера схову Франкфурт.
Комісар переклав трубку в ліву руку, правою швиденько написав на аркушику: «Головний франкфуртський вокзал. Скриня схову 320. Охорону для батька Ріннельта…». Кинув записку секретареві,
— Слухайте мене уважно, пане Ріннельт! То ключик від індивідуальної камери схову номер 320 на головному франкфуртському вокзалі. Гадаю, там є лист для вас. Отже, негайно їдьте туди і подивіться. То зараз найважливіше.
Здається, комісарів наказ налякав Ріннельта ще більше, ніж незвичайний лист.
— Ой, леле! Ні, я не можу! Зробіть це ви, благаю! Я… я нездатний, в мене не вистачить сил. Якщо Тімо мертвий і лежить там, у скрині… О, я не переживу цього!..
Розенбаум нервово затарабанив пальцями по столу.
— Вам немає чого хвилюватися, пане Ріннельт! Хлопчик живий, я в цьому переконаний на сто процентів. Просто вас шантажують, і коли це так, то, звичайно, вони нічого не заподіють вашому синочку, якщо ви поводитиметесь слухняно.
З трубки долинуло полегшене зітхання.
— Ви дійсно певні того, пане комісар, що Тімо живий і ми ще побачимо його? — запитав батько з щирою надією в голосі.
Тепер комісарові доводилось викручуватися. Щоправда, в тому, що Тімо живий, в нього не було жодного сумніву, але чи побачать його живим батьки? Геть у всіх кримінальних романах, присвячених кіднапові, стверджувалося: дитина лишається живою тільки до того, поки злочинці не одержать винагороди, потім її вбивають, щоб замести сліди. Доводилось покладатися на ці літературні свідчення, адже ні в Розенбаума, ні в західнонімецької поліції свого досвіду взагалі не було.
— Звичайно, ви одержите його живим та здоровим. Шантажисти — то не вбивці, це давно відомо, пане Ріннельт, повірте моєму досвідові,— збрехав комісар. І мав рацію, бо ж якщо і лишався якийсь шанс визволити Тімо з рук злочинців, то тільки за умов, коли батьки поводитимуться так, ніби ладні задовольнити всі вимоги бандитів.
— Гаразд. Я негайно їду.
— Ще одне, шановний пане Ріннельт. Тримайтеся так, ніби приїхали лише з власної ініціативи. Мені ви не говорили жодного слова! Зрозуміло? Може статися, що в скрині взагалі нічого не знайдете, значить, вони просто хочуть перевірити, хто саме її відмикатиме. Можливо і таке: хтось підійде до вас і щось сповістить. Прошу вас не озиратися довкола, не шукати нас. Робіть все, чого від вас вимагатимуть.
Ріннельт знову завагався.
— А коли запросять піти кудись?
— То йдіть! Ми пильнуватимемо, сторожко пильнуватимемо, пане Ріннельт. Отже, не варто хвилюватися.
— Гаразд. Але як ми з вами підтримуватимемо зв'язок надалі?
— Ось як. Хвилин за тридцять по тому, як ви повернетесь додому, йдіть до аптеки, що на вашій вулиці. Звісна річ: всі оті події вас розхвилювали, вам потрібне щось заспокійливе. Я буду стояти за прилавком і дам вам подальші вказівки. Якщо знайдете у скриньці листа або щось інше, принесіть із собою.
…В Іоахима Ріннельта так трусилися руки, що він довго не міг попасти ключиком у шпарку. Коли ж, нарешті, замок клацнув, довелося зібрати усю свою мужність, перш ніж зазирнути у скриню.
На дні скрині стояв дитячий черевичок. Черевичок Тімо, що в нього батько власноруч узував сина, бо той і досі не навчився вправно зав'язувати шнурки. З черевичка стирчав згорнутий аркушик паперу.
Гарячково затиснувши дорогоцінну знахідку в руці, Іоахим Ріннельт розгорнув папірець. Там стояли лише три фрази, надруковані на машинці: «Підготуйте 15 тисяч. Не звертайтесь до поліції. Чекайте повідомлень».