Велика, більша й найбільша
Шрифт:
Голова надав йому слово.
Як належало за давньою традицією при внесенні пропозицій, професор перелетів у своєму кріслі через весь величезний кулястий зал до екрана промовців і там, збільшений на екрані так, що навіть з останніх рядів було видно його розумне старе обличчя, сказав:
— Веги! Від імені вчених я вношу пропозицію. Ми стоїмо перед небезпекою. Нам відомо, що серед землян є багато справжніх людей — людей доброї волі. Отже, ми відкидаємо думку про знищення. Перед нами дві інші можливості. По-перше, в разі небезпеки ми можемо
По залу прокотився гомін. Деякі делегати схвально всміхалися. А Меда, наприклад, з неприхованим обуренням засвітила на екрані номер свого мандата.
Професор Лалос посміхнувся.
— Я ще не закінчив, — сказав він. — Друга можливість — це лишити землян на самих себе. Вона спирається на припущення, що миролюбні земляни самі стримають тих, які думають про війни, — ті, що хочуть творити, будуть численніші й сильніші від тих, які хочуть винищувати.
— Так! — вигукнула Меда.
Голова засвітив білий сигнал тиші, бо вся зала раптом загомоніла. Чулися вигуки: “так”, “ні”, “тихше”, “згода”…
Професор Лалос підніс на екрані руку.
— Перш ніж ми що-небудь ухвалимо, вношу пропозицію: ми мусимо безпосередньо простежити за двома землянами. Найкраще за дуже молодими. За тими, кому належить творити майбутнє Землі. Познайомимося з ними зблизька. Переконаємося, які вони. Тоді й ухвалимо. Ми сконструювали позапросторовий космічний корабель, спеціально підготовлений з цією метою. Якщо тільки ви погодитеся з нашою пропозицією… то вже завтра зможете побачити молодих землян. Ми вважаємо, що лише тоді З’їзд представників зможе ухвалити правильну постанову.
Професор Лалос проплив повітрям на своє місце. І перш ніж Голова встиг устати, щоб оголосити голосування, на світовому табло голосів спалахнуло число 8001.
Голова Конгресу зблакитнів з подиву.
— Хто голосував двічі? — вигукнув він.
Над кріслом прекрасної Меди засяяла золотава, як її ючі, сигнальна зірочка.
— Це я! — вигукнула вона. — Я хотіла проголосувати сто разів “за”, але не встигла.
Зал зайшовся реготом, а Голова лукаво підморгнув.
— Представники вегів, — запитав він, — чи маємо ми право рахувати двічі голос нашої прекрасної поетки?
На табло голосів майже миттю спалахнула цифра 7999. Цього разу поетка Меда утрималася від голосування.
Голова підвівся.
— Представники вегів! — урочисто промовив він. — Оголошую, що пропозицію ухвалено. Засідання З’їзду відкладаю до завтра, до моменту, коли ми зможемо віч-на-віч познайомитися з двома молодими мешканцями Землі і дати їм оцінку.
На завтра — як подбало бюро погоди — опалово-блакитне Сонце Веги зійшло на кришталево чистому небі. І лише перед самим полуднем випав півгодинний
Після дощу, як і звикле, цілими клумбами знялися в небо літальні квіти, щоб опівдні отінити майдани і сквери. І невдовзі учасників З’їзду сповістили, що засідання почнеться за десять хвилин.
Як їх сповістили? Дуже просто. Кожен представник носив значок. І всі ті значки спершу тричі замигтіли білим світлом, а потім залунав голос Голови:
— Засідання почнеться за десять хвилин.
За вісім хвилин зала засідань знову була заповнена вщерть.
— Присутні всі, — повідомив електронний контролер.
Тоді підвівся Голова:
— Веги! — проголосив він урочисто. — Зараз на борту нашого понадпросторового корабля двоє молодих землян. За дві години за середньоделійським часом вони прибудуть до нас. Ми спробуємо зблизитися з ними. Веги! Дивіться і зважуйте. Представники! Наша постанова важлива і для нас, і для них. Пам’ятайте про це!
У величезній залі запала цілковита тиша.
Вогні потьмянішали. А проектори телекіно кинули в центр зали об’ємне, точне до найдрібніших деталей зображення Сріблястої Кулі і Землі, від якої відлітав корабель з понадпросторового швидкістю.
Потім з’явився коридор з голубими променистими стінами, зала, а в ній двоє молодесеньких землян.
Разом з тим автоматичний перекладач зоряних мов почав перекладати на веганську перші слова землян, зберігаючи тембр їхніх голосів.
У залі ніхто навіть не поворухнувся. Так, коли б не колір шкіри й волосся, коли б не вужчі трохи очі, коли б не відмінність у одязі і сповільненість рухів — представникам вегів могло б здатися, що перед ними їхні власні діти.
Щоправда, доповідач першої автоматичної експедиції попередив їх про це. Але в маленьких землян схожість з вегами надто впадала в очі.
Отож коли маленька мешканка землі, лишившись на самоті, злякано скрикнула “ой мамо!” — поетка Меда гукнула на повний голос:
— Не мучте їх!
Обидві пригоди, одначе, завершилися веселим сміхом — і малих землян, і зали засідань. А найголосніше — з полегкістю і трохи ніяково — сміялася сама Меда.
Треба сказати, настрій у залі ставав дедалі кращий.
Хоч було видно, що малі земляни не розуміють і не знають навіть найпростіших приладів, що з ними легко дала б раду кожна веганська дитина, проте, незважаючи на це, поводились вони (і кожний це бачив) розсудливо і розумно.
Деякі представники навіть насупилися. Вони бачили, що земляни справді обдаровані. Не хотілося б мати їх своїми неприятелями.
Аж от, коли пара молодесеньких землян, оглянувши корабель, сіла й замовкла, Голова вимкнув екран телекіно.
Натомість він увімкнув телестанцію Тлумача Думок, до якого зверталися лише у виняткових випадках. Користування ним було заборонено всім, за винятком лікарів та екзаменаційних комісій.
І от тлумач почав демонструвати перед очима присутніх у залі все те, що діялося в головах малих землян.