Чтение онлайн

на главную - закладки

Жанры

Весняні ігри в осінніх садах
Шрифт:

— Але ж ти перебільшуєш. Вона мене вибрала не тому, що в мене закохалася. Вона брехала і тільки вдавала закоханість. Вона не сказала правди, у неї поважна причина піти з життя, а в мене такої нема. Виходить, вона вибрала для мене роль супровідника, пажа її королівської милості. Я був лише милостиво допущений для того, аби підтримувати шлейф її смерті. І я купився на це.

— Ти хочеш сказати, що обдумував самогубство?

— Так. Я багато про це думав.

— А ти знаєш, що людина, якій ніколи самогубство не спадало на думку, вчинить його скоріше, аніж той, хто це обдумує.

Фатальний вчинок легше здійснити необдумано, аніж зважено. Здоровому глузду, далекому від ідеї самогубства, нічим від неї захиститися, і якщо вона раптом навідає його, він буде вражений, засліплений можливістю радикального скону, про який досі й не думав. Той же, для кого ця думка не нова, буде зволікати, зважуючи й уявляючи собі останній крок, який він досконало вивчив і який зробить із зимною кров’ю, якщо тільки коли-небудь зробить. Хіба не так?

— Це правда, я уявляв собі це не раз.

— Ми відучилися розлучатися з життям стримано. Цим мистецтвом досконало володіли древні. Для нас самогубство — завжди пристрасть, екстаз, імпет. Те, що колись чинилося врівноважено, тепер схоже на хворобливу конвульсію. Античні й східні мудреці уміли розлучатися з життям і підкорятися йому без трагедій і завивань. Нині загублена і ця незворушність, і сама її основа, бо Провидіння захопило місце античного Фатуму. Що ти п’єш?

— Як завше, шампан.

— Скільки можна дудлити цю шипучку? Горілка й досі не йде?

— І ніколи не йшла. Ти ж знаєш.

— Ну, дай мені ковток.

— А тобі можна?

— Шампан можна.

Він підплив до самого бережка, я подав йому пляшку, він зробив великий ковток, а коли повернув, то я ледь не обпік пальці об закрижанілу пляшку й мусив покласти її на траву.

— Зимно в нас, — сказав Грицько. — Розумієш, коли ти збагнув, що вона не жартує, то не мусив розігрувати цю комедію. Але ти хотів її вграти. І то була єдина можливість. І ти нею скористався.

— Не зовсім так. Я спав з нею і раніше, хоч і не можу збагнути, як воно так виходило, що віддавалася вона у сновидному стані. Спочатку я мав надію, що вона передумає, що все це якась шизуха. Я не сприймав серйозно її теревені про смерть. Але коли дізнався про хворобу, то зрозумів, що вона просто вирішила театралізувати свою смерть, яка так чи інак неминуча. І я тоді зрозумів, що я її жертва, яку вона вирішила потягнути із собою у прірву. Власне, так, як ти і сказав: для товариства. Але ж це нечесно. Я ж не смертельно хворий. Тому вона вирішила підкрастися з іншого боку: переконати мене, що я вже все здійснив, що попереду в мене й так нічого цікавого. І мушу сказати, що їй це фактично вдалося. Деякі ситуації в моєму житті схиляли мене до самогубства. Я б і справді не розігрував тут цієї сцени, якби мене не попросив лікар. Але він мав дати їй не отруту, а снодійне. Звідки вона взяла отруту? Я нічого не розумію. Вона хотіла померти, і вона померла.

— Дай пляшку. — Він знову зробив ковток, заплющив очі, замислився ще раз ковтнув і сказав: — А пам’ятаєш, як ми тут влаштували купіль при свічках?

— На жаль, з кретинами.

— Ну, і що? Головне — забавитися.

Він знову повернув крижану пляшку, і я поклав

її у траву.

— Слухай, — озвався я, — а чому ти з’являвся тільки тоді, коли я бував тут з Мар’яною? Чому тебе не було, коли я бував з іншими дівчатами?

— А ти не зрозумів?

— Ні.

— Шкода. Бо я з’являюся лише тоді, коли ти є ти, а не жалюгідна підробка, з Мар’яною ти хоч і лукавив, але все ж таки намагався пірнути у своє «я», збагнути себе, ти тоді ДУМАВ, розмірковував, ти боровся зі своїми почуттями, розважував, що робити далі… Коли ж ти з іншими, то нагадуєш мені бульбашку на воді, яка пливе за течією, мені нецікаво тоді спілкуватися з тобою. Хоча це не означає, що я не спостерігав збоку. Я дивився і думав: яка ж марнота марнот…

— Хто б казав…

— Але я таки збагнув це…

— Ціною смерті?

— Нехай і так. Я бачив, як ти немилосердно марнуєш ЧАС, очевидно, думаючи, що все ще попереду, і не підозрюючи, що це не так, усе вже позаду. Навіщо тобі всі ці панни на порі? Хіба ти їх кохаєш?

— Ні, — відказав я, не замислюючись.

— То чому не лишиш?

— Не можу!

— Як то не можеш? Візьми й лиши.

— Мені з ними добре.

— Тобі зі всіма добре.

— Але вони мені подобаються найбільше.

— Ти просто бик. Ти граєш, і в цьому суть твого існування.

— Не тільки. Є ще література.

— Література? Та ти пишеш тільки для того, щоб тобою захоплювалися і віддавалися. Ти пишеш для грання. Хіба не так?

— Я пишу для грання?

— А ти спробуй замислитися. І сам дійдеш такого висновку.

— Я пишу для грання, — повторив я, прокручуючи у голові, що я написав не для грання, а для вічності. Фактично — все. Хоча… водночас воно сприяло і гранню. Це все взаємозв’язане. Але ж не можна сказати, що писання спонукалося спрагою грання.

— Коли я зустріну її і перевезу на той берег, — сказав Грицько, — то знаєш, що їй скажу? Я скажу їй: не май на нього зла. Врешті-решт він вчинив, як і кожен хлоп: він хотів тебе трахнути і трахнув, а якою ціною — вже несуттєво. Ти хотіла його обдурити, але не вийшло, бо він обдурив тебе. А хоча… — Він випростався і змахнув веслом, човен відбився від берега і знову поплив у туман… — Хоча навіщо я буду все це їй говорити? Ти сам їй це розповіси… коли-небудь… пізніше… сам… — його голос бринів у мряці, а він уже зник, розчинився в імлі, тільки легенькі хвильки буцалися з берегом, причісуючи траву… — сам їй і розкажеш…

Я розкрив Мар’янину торбинку, добув ключа і сховав до кишені, потім підвівся, згріб до кулька порожні пляшки, поглянув востаннє на ту, що мене запросила на смерть, і рушив геть. З найближчої телефонної будки я зателефонував до Ростислава, як і було між нами домовлено, і сказав, що вийшло трохи інакше. Мар’яна десь роздобула справжню отруту і випила її.

— То був білий флакончик з черепом? — перепитав Ростислав.

— Так, — здивувався я.

— То була не отрута, а снодійне. Я дав їй одне снодійне під виглядом отрути, але задля більшої гарантії залишив її на кілька хвилин у своєму кабінеті. На видному місці стояв флакон з черепом, але там теж було снодійне. Цей флакон зник.

Поделиться:
Популярные книги

Кодекс Охотника. Книга IV

Винокуров Юрий
4. Кодекс Охотника
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга IV

An ordinary sex life

Астердис
Любовные романы:
современные любовные романы
love action
5.00
рейтинг книги
An ordinary sex life

Чужая дочь

Зика Натаэль
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.00
рейтинг книги
Чужая дочь

Защитник

Кораблев Родион
11. Другая сторона
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
рпг
5.00
рейтинг книги
Защитник

Неестественный отбор.Трилогия

Грант Эдгар
Неестественный отбор
Детективы:
триллеры
6.40
рейтинг книги
Неестественный отбор.Трилогия

Метаморфозы Катрин

Ром Полина
Фантастика:
фэнтези
8.26
рейтинг книги
Метаморфозы Катрин

Сирота

Ланцов Михаил Алексеевич
1. Помещик
Фантастика:
альтернативная история
5.71
рейтинг книги
Сирота

Хозяйка Междуречья

Алеева Елена
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Хозяйка Междуречья

В теле пацана 4

Павлов Игорь Васильевич
4. Великое плато Вита
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
5.00
рейтинг книги
В теле пацана 4

Ротмистр Гордеев 2

Дашко Дмитрий
2. Ротмистр Гордеев
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Ротмистр Гордеев 2

Неожиданный наследник

Яманов Александр
1. Царь Иоанн Кровавый
Приключения:
исторические приключения
5.00
рейтинг книги
Неожиданный наследник

Курсант: назад в СССР 2

Дамиров Рафаэль
2. Курсант
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
6.33
рейтинг книги
Курсант: назад в СССР 2

Сердце Дракона. Двадцатый том. Часть 2

Клеванский Кирилл Сергеевич
Сердце дракона
Фантастика:
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Сердце Дракона. Двадцатый том. Часть 2

Треск штанов

Ланцов Михаил Алексеевич
6. Сын Петра
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Треск штанов