Вигнання в рай
Шрифт:
Потм вони танцювали ще й ще: то вони весело танцювали швидкий танок, пд час якого Сергй раптом вдчував у соб дос не вдомий для нього самого талант танцвника, то вони знову кружляли в танку повльному - вн, знову вдихаючи той незрвнянний аромат спалахуючи пд поглядами, вдчував пд свою рукою шовковистий чарвний вигин тал. Вони й незчулися, як дискотека закнчилась.
Потм Сергй провв додому. Вони постояли бля пд"зду будинку, посидли на лав, потм пройшлись вулицею в один бк, потм в нший, потм постояли бля пд"зду - все це незважаючи на досить вдчутну в той час холоднечу. м було про що поговорити.
Виявилося, що Оленка, як Сергй, захоплювалась поезю, навть сама писала врш, також вона любила взагал лтературу та нш гумантарн дисциплни, не чуже було для не й образотворче мистецтво, а по закнченн школи вона збиралася
Вже псля того першого вечора, коли вн провв додому, Сергй не змг заснути вноч. природно бляве волосся, яке вона звичайно носила в школ заплетеним в косу, а того вечора було розпущеним, всю нч, щойно вн заплющував оч, майорло перед Сергм полярним сяйвом фантастичних мрй та сподвань. велик блакитн глибок оч, що так доврливо, з такою щемливою соромливстю мружились, при цьому в кутиках очей з"являлись малесеньк зморщечки, коли вона говорила про якусь свою заповтну думку чи переконання, неначе вона невльно вибачалась за те, що й доводилось цю небесну нтимну музику сво душ втлювати у грубу плоть звичайних заяложених слв. Бездоганний овал обличчя, правильний, наче виточений носик, нздр якого, немов прозор кришталев крильця метелика, трпотли, коли вона вдихала на повн груди морозне лютневе повтря, злегка припухл губки, як зазвичай поети називають кораловими... А ц ямочки на щоках, коли вона посмхалася! А цей духмяний медвяно-солодкий аромат минулого серпня посеред зими, що огортав ! Хба можна було псля всього цього заснути?
Це був справд вибух. Вибух кохання. Вибух в стонадцять мегатон щастя. Ромео з Джульттою вдпочивали. Вн був першим чоловком. Вона була його першою жнкою. Вони були юними Адамом вою. Вони пзнавали одне одного не поступово раз по раз, не частинками, а вдразу ставши одню душею та одним тлом, кинувшись стрмголов у вир днання. Вн взяв повнстю всю соб й вддав себе всього й, як вона вддала йому себе без вагань. Вони зустрчались на квартир в Сергя, ткаючи з урокв, поки Сергва мама була на робот, зустрчались на квартирах свох друзв, вдома в Олени, коли батьки здили на дачу, цлувались в кнотеатрах, в скверах парках - м все було мало обймв цлункв, вони мряли про вчне щастя разом...
Тод була якраз весна, точнше починалась весна, закнчувалась зима. Весна була рання й тепла, швидко танули снги, скресала на Днпр крига. Вже в березн вс ходили простоволосими. Нколи, нколи в житт вн не змг би забути цю весну. Весну кохання, справжнього кохання. На цьому рзкому, майже миттвому переход вд зимового чорно-блого холоду до веселкового весняного тепла Сергй , переповнений жаром кохання псля довго чорно-бло самотност, так виразно й повно вдчув мць всемогутнсть Ярила, цього прадавнього свавльного й невблаганного бога дикого весняного пробудження. Бо лише пристрасть першого кохання зна, яка то мць потрбна, щоб раз назавжди насмерть заперечити всевладдя холоду, але ще бльша мць потрбна, щоб пд час, коли з попелу морозв снгв знов воскреса фенкс сонця, раз назавжди приборкати розгнузданого жару диксть, коли, вдчувши пд серцем холоду тепло невдворотного кнця невилковно хвороби весняного пробудження, вмираюча зима з останньо сво лют у муках сплоджу свою погибель власну - новонароджене чудовисько тепла, що наче роз"ярлий бик в могутньому порив зародження нового життя нещадно б" гартованими жароти рогами у льодян ворота холоду трощить кригу заборола зими: хрустко розриваться стражденна плоть зими, прохромлена рогами теплоти - зрина на рчках ламкого льоду хд. танучи, снги, - померло зими холодний блий череп, - всихаючи щомит, безнадйно пустими чорними очницями таловин, неначе чорними очима смерт, вдивляються в грайливу глибочнь небес. Схарапуджен ж передсмертним хрипом зими, оскаженл березнев ноч, мов очманл кобилиц, мчать з пною весняного шаленства на розжеврлих грудях ранкв, - яка потрбна мць, щоб диксть х приборкати лиш розпач першо утрати зна, - Кохання ма мць таку, Кохання приборку: прикривши долонями пухких хмарок вуглинку зор, роздмуху подувом теплого втру тихе жеврння в полум"я сходу весняного сонця, обережно кнчиком притлумленого березня стира з змарнлого чола земл холодн сльози останнх снгв у зморшках вибалкв, наостанок запуска м"якеньку розчепрену вдлигою розлогу п"ятрню тепла в холодн кучер дерев, - куйовдячи х, лагдно втша, - адже плодючу зав"язь може дати лише суцвття перемоги над безсиллям неприборкано ще сили.
Вони кохались до нестями мряли прожити в коханн разом все життя й померти в один день. Та не так сталося, як гадалося. Адже вони мали вже ось-ось закнчити навчання в школ, а дал...
Крм того, що Сергй мав продовжити свою художню освту, а Олена збиралася поступати в унверситет на гумантарний факультет, вони, захоплен любовним шалом мрями про вчне кохання, нчого не знали й не хотли знати. За них про хн майбутн думали хн батьки, точнше батьки Олени, бо на вдмну вд Сергя, що мав тльки маму, яка працювала на рядовй робот жила на зарплату, рахуючи копйки, в Олени були як батько так мати, причому батько займав не останн мсце в радянськй рарх - був одним з секретарв мськкому компарт, а це було не абищо, та й мати Олени була прилаштована незгрше, була в них Оленка - донька-одиначка. Так що думали вони про майбутню долю сво дино доньки, звсна рч, докладно й прискпливо.
Н, н батько, н мати Олени не були вже такими соб зарозумлими вискочнями снобами, що вважали себе вже "блакитною кров"ю" ставилися зверхньо до "низв", вважаючи свою доньку гдною лише для шлюбу з принцом, зовсм н. Батько Олени й сам був вихований матр"ю-одиначкою й добився всього в житт сам, вн зовсм не бажав зламати долю свой доньц, присилувавши покинути свого коханого й вийти замж за "достойну кандидатуру".
Олена, як годиться, познайомила Сергя з своми батьками на х прохання, Сергй був непогано прийнятий в х дом, батько Олени деклька разв мав з Сергм доврлив чоловч розмови, з яких зробив для себе висновок про неперспективнсть занадто романтичного молодика, що мряв усе життя займатись малюванням всерйоз захоплювався казочками про якихось там Перуна, Велеса й Ярила. Художник! Яка доля чекала на Олену з цим мрйником? Батько Олени, звсна рч, мав можливсть у величезному державному механзм прилаштувати Сергя "гвинтиком" досить крупного калбру, який би купався все життя в номенклатурному масл, але ж Сергй не мг себе уявити припнутим на все життя до номенклатурного корита й заради можливост хлебтати з цього корита все життя копирсатися в нкому не потрбних паперах, принижувати нижчих по службовй драбин й самому принижуватись перед вищими, все життя бовтатися в цй гидотн замсть того, щоб лтати на крилах живопису в небесах краси - хба це не все одно, що вмерти? Н, не все одно - це грше, нж вмерти.
Так що, вс намагання Олениного батька навернути Сергя в благонамреного чинушу закнчились нчим. А от спльн виховн "назди" як батька, так матер на саму Оленку виявилися не такими марними - Олена врешт теж почала умовляти Сергя зректися свох юнацьких романтичних мрй стати нормальною дорослою людиною. Сергй навть намагався всерйоз уявити себе такою нормальною людиною, обмеженою турботами про придбання все бльшого бльшого шматка хлба насущного, але це було настльки огидно для його натури, настльки неприйнятно, так все це тхнуло, що Сергй просто замикався в соб, коли Олена знову й знову починала з ним розмову про хн правильне майбутн.
Потм вн намагався переконувати в зворотному. Марно. Одне слово, кришталева чаша кохання була вддана на поталу вльного падння стрмко зближалася з кам"яною пдлогою реального життя. Сергй вдчував, як Олена поступово вддаляться вд нього. Вдчував, як це важко було для не. Вдчував, як це важко було для нього. Нколи до того вн не мг зрозумти сенс могутнсть фатуму, який так часто виступа майже дйовою особою в давньогрецькй трагед - тод зрозумв. Врешт решт, незважаючи навть на те, що до закнчення школи м залишалося вже зовсм небагато часу, батьки перевели Олену до ншо школи.
Звичайно, вдчай, спустошення, самотнсть - почуття, що супроводжували х розлуку, були вже вдом Сергв, але вн вже не був тим неспроможним, беззахисним хлопчаком, що лише хилився вд ударв дол, вн вже пзнав кохання у всй його земнй велич й нкчемност. Не даремно ж його порадником, господарем, його богом став Ярило - це прадавн божество весняного пробудження й кохання, але кохання дикого, несамовитого, не скутого ще умовностями цивлзац, кохання, що бльше нагадувало шалений вибух нстинктв, а не найвищий вияв милосердя й спвчуття.