Вигнання в рай
Шрифт:
– Не лише цкавою, а й просто нагальною, нам цього просто не оминути, якщо ми хочемо з вдкритими очима озирнутися навколо себе, - залучилась нарешт до розмови й одна з трьох молодих присутнх педагогв, рина Остапчук, надзвичайно красива чорнява зовсм ще молоденька двчина в строкатй сукн, - бо що ж може бути нагальншим для нашого часу, як не це всезагальне панування матерального, яке неначе катком прокочуючись по сучасност давить всякий тендтний росточок духу, що де-не-де нод пробиваться крзь загальну залзобетонну могутнсть матеральних нтересв, - матово-смагляве дуже красиве з витонченими обрисами обличчя аж пашло вд внутршнього вогню, велик трохи видовжен чорн оч палахкотли натхненними блискавками.
– тут Сергй Михайлович дуже доречно зауважив, що середньовчний християнський символзм в образотворчому мистецтв був набагато вищим досягненням, анж сучасний модернстський символзм. А я б хотла розширити це його твердження взагал на царину вс духовно культури, бо й справд, - вона зробила запрошуючий жест руками, наче втягуючи всх до розмови, - в порвнянн з вищими досягненнями християнсько культури з приматом десяти священних заповдей, як вивищили людство над язичницькими цнностями, сучасна культура все глибше й глибше занурються в те саме, переможене свого часу християнством, язичництво, все нижче й нижче сучасна культура пада в порвнянн з висотами християнських досягнень. От, наприклад, - обвела вона поглядом заворожених гарячою промовою присутнх, - оця сучасна
– повторила вона повльно по складах, мов саму себе переконуючи в реальност тако неймоврност.
– Як це взагал можливо псля суса Христа, псля Руссо й Вольтера, псля Толстого й Достовського, псля всх революцй з х "свободою, рвнстю й братерством", псля всх незчислимих жертв, принесених на олтар загальнолюдських цнностей, в умовах сучасно цивлзац? Продано! Звичайно, футболста продано за мльйони, але яка рзниця, продано тебе за копйку, чи за мльярд копйок - важлива не сума, за яку тебе продали, а те, що тебе продали! Продали! Саме неймоврне тут, що загал сприйма це як належне, не вбачаючи тут нчого такого, що б протистояло всм цим пропагандованим загальнолюдським цнностям сучасного глобалзованого свту - мислител, письменники, флософи, професори з академками, вс ц захисники сучасного гуманзму як в рот води набрали з цього приводу!
– вона аж здвигнула плечима, дивуючись сама свом словам.
– Пригадуте героню роману Достовського "дот" Настасю Пилипвну, - продовжила рина вже трохи менш пафосно, бльш доврливо, - як вона була в духовному сенс смертельно вражена усвдомленням свого безмежного морального падння, перебуваючи в статус утриманки старшого за не багатого чоловка? Пригадуте?
– зробила рина паузу, щоб переконатися в тому, що цлковито заволодла увагою присутнх.
– А погляньте тепер на сучаснсть! Наприклад, на сучасний шоу-бзнес. Н, вже навть не старший чоловк, що бере чи то на постйне утримання, чи то на одноразове використання молоде двчатко, яке таким чином пробива соб дорогу до популярност на сцен, н, все вже набагато огиднше - стара баба, яка вже ма внукв та правнукв, але при цьому ма й велик грош й велик можливост в шоу-бзнес бере соб на утримання для угамування сво мерзенно старечо хт молоденьких хлоп"ят, як таким чином стають зрками сцени. Я з цього приводу завжди пригадую оповдання Пушкна "Пкова дама" - пам"ятате, як там головний герой Герман мимовльно ста свдком того огидного нчного туалету старо графин, коли роздягають перед сном, а Герман з свого сховку вимушений був спостергати за оголеними "принадами": як вдало Пушкн зумв передати всю вдразнсть цього видовища - завжди, коли я чую, читаю, чи бачу по телевзору про чергове "велике кохання" мж якоюсь старою багатою покровителькою молоденьким хлоп"ям, яке годиться в онуки цй бабус якого ця бабуся просову в зрки шоу-бзнесу, я тод завжди пригадую цей уривок з "Пково дами" мимовльно уявляю соб, як цим молоденьким хлоп"ятам доводиться не тльки любуватися брезклстю оголених принад свох покровительок-бабусь, але й, вибачаюсь...
– завмерла вона з виразом невимовного жалю й спвчуття, очевидно, не в змоз вимовити слв, якими називаться те, про що вона говорила.
– Хба це не огидно? Хба це не верх цинзму, пдлост, дикост, грховност, врешт-решт! саме найнеймоврнше те, що загалом все це знову ж таки сприйматься "на ура", публка просто в захват вд чергових смердючих такого штибу чуток, що спершу видаються просто злими вигадками непорядних заздрсникв, але врешт виявляються неприглядною гркою правдою - тут "ппли" вже просто шаленють вд захвату, упиваючись пкантною непристойнстю ц правди. Який же обтяжливий обов"язок у наш час - називати реч своми менами, - вже зовсм стишено, нби сама до себе, промовила рина й замовкла, задумавшись.
– Ваше прзвище часом не Савонарола?
– порушив навислу над столом тишу Сергй.
– прзвище Савонароленко, - пдтримав веселий Сергв тон Павлюк, втм, не зважаючи на веселий тон, гордо погладжуючи сво вуса схвально поглядаючи на двчину.
– Н, - пдхопився на ноги сторик Олег Яневський , вдкинувши порухом голови сво довге волосся, вперив побожний погляд в рину, - без жартв, ти, ро, молодець, тобто я хотв сказати, ти так ясно й виразно висловила саму суть сучасност, так просто водночас так глибоко показала все це, що!..
– не знайшовся вн на слов стало зрозумло, його почуття були набагато попереду слв, взагал, почуттв у нього щодо рини було набагато бльше, анж слв, як були б у змоз описати ц його почуття.
– Так, я теж хотв би сказати, що ти, ро, просто чудо...
– пдхопився в якомусь ревнивому порив молодий фзкультурник Славко Наливайко, й обдавши Яневського визивним поглядом, трохи знтився й додав.
– Тобто, я хотв сказати, ти, ро, просто чудово все так сказала... Дуже добре, - мабуть у нього було ще менше слв, зважаючи на потенцйний словарний запас фзкультурника в порвнянн з словарним запасом сторика, але силою почуттв щодо рини вн вочевидь що мг помрятися з Олегом, - просто прекрасно.
Сергй оглянув трохи прискпливше цю трйцю - двох йоржистих хлопцв, схожих зараз на задерикуватих пвнв, прекрасну в свой гордовитй гдност двчину, що сидла помж ними й яка, глянувши на обох ледь докрливо, примусила х замовкнути - здогадався про, м"яко кажучи, небайдужсть обох хлопцв щодо двчини про хн постйн змагання за прихильнсть з боку.
– Савонароленко - це, звичайно, прекрасно, - розрядив ситуацю отець Михайло, поблажливо й спвчутливо оглянувши запальну трйцю, псля чого хлопц спокйно сли на сво мсця.
– Святе обурення - на перший погляд, велична й прекрасна рч, але ж, ро, зваж на те, що, як вдомо, крайнощ сходяться, й обурення, чи воно святе, чи не дуже, все ж таки - обурення, а обурення - почуття досить далеке вд тих десяти християнських заповдей, щодо зневаги до яких ти й обурюшся. Та це так, до реч. А взагал, я б хотв дещо приземлити нашу розмову. Мен здаться, ми розглядамо проблему занадто глобально й абстрактно, неначе виршили порятувати вдразу весь свт, а нам би поки що впоратися з нашою рдною Украною, навть ще вужче - впоратися з нашим рдним селом Веселим.
– Та щодо нашого рдного села Веселого, - вдповла на закид рина, - я думаю, ми не так мало робимо на духовнй нив, й нам не соромно перед Богом звтувати. Хоча б одним тим, що наша парафя належить до Кивського Патрархату, ми, я думаю, заслужили перед Богом прощення багатьох грхв.
– Так, так, - пдхопив думку Юрй Павлюк знову поважно пригладив сво вуса, - те, що наша парафя, неначе духовна цеглинка входить до храму нашо незалежно нацонально церкви - це дуже велика справа, це стократ пдсилю вс наш справи на благо Украни, адже ми тепер, як кожна православна наця, мамо свою власну церкву, тобто тепер наш рдний народ ма свою власну, нкому не пдпорядковану, душу може прямо, без будь-яких посередникв, сплкуватися з Богом. Н, - додав вн, приклавши руку до грудей, - ми зовсм не заперечумо право нших народв, нших нацй мати сво власн церкви, в тому числ й на територ нашо крани - будь ласка! Незалежна православна церква Грец - будь ласка, нехай греки на Укран мають цю свою церкву! Самостйна церква Болгарська чи Румунська - заради Бога, нехай наш православн болгарськ й румунськ брати мають сво церкви в нашй кран. Будь ласка.
– От, от, - перебив спокйну мову Павлюка запальний Олег Яневський, - те ж саме й щодо наших братв росян - будь ласка, у вас ваша церква росйська, на здоров"я - нехай будуть ваш церкви в Укран, нхто ж не заперечу!
– тут ти, Олегу, як кажуть, втрапив у саму серцевину, - дуже поважно, вдкинувши всяку поблажливсть до молодост свого спврозмовника, сказав отець Михайло, - ти, Юрку, теж, звичайно, правий, - звернувся вн до Павлюка.
– Тут найфундаментальнша засада, найпринциповша основа - на цьому, так би мовити, стомо, звдси нам зрушити няк не можна. справд ж бо, церква всякого народу - це душа цього народу: росйська церква - душа росйського народу, укранська церква - душа укранського народу. Чому ж душа одного народу повинна пдпорядковуватися ншому народов? Нам кажуть, що, мовляв, от у католикв пдпорядкування церков вищй нстанц. Але ж у католикв теж кожна церква - душа свого народу, просто вс церкви в злагод й любов домовилися помж собою про рвноправне х пдпорядкування одному зверхнику - пап Римському, це урвню вс церкви в х правах бути незалежними одна вд одно, дйсно нацональними церквами, так само, наприклад, пдпорядкування всх громадян одному зверхнику, хай це монарх чи президент, - це ж зовсм не те саме, якби один сусд прийшов до ншого сусда заявив йому, що буде вднин керувати ним, як старший брат молодшим. Та й нема ж у православних свого папи Римського. Якщо вам так хочеться, то будь ласка, давайте домовимося помж православними церквами пдпорядкумось одному диному зверхников - але ж, вибачте, в такому раз, цей зверхник буде зовсм не в Москв, а, як належить, у Константинопол, матиме право, як зверхник всх православних, надавати, чи не надавати, наприклад, автокефалю, а не так, як зараз, коли, бути чи не бути церкв одного народу незалежною, визнача церква ншого народу, хай навть сусднього братнього. Та й сама ж Московська митрополя проголосила себе патрархатом в абсолютно неканончний спосб, не будучи нким визнана як окремий Патрархат, жила, таким чином, в якост церкви незаконно, неканончно сто п"ятдесят рокв, аж поки всма правдами й неправдами, бльше неправдами домоглася свого визнання. Псля чого, знову ж таки не канончно, не законно новоспечений Московський Патрархат пдпорядкову Кивську митрополю, знову ж таки, всма правдами й неправдами, бльше неправдами - так що ниншня укранська церква, що в пдпорядкуванн Московському Патрархатов, теж згдно з буквою церковних законв - неканончна. Таким чином весь цей заплутаний тяжкими сторичними колзями Гордв вузол укранських церковних справ, який, здаться, так важко розплутати, дуже легко розрубати одним махом - кожен православний народ, як це вже сторично й склалося в православному свт, ма право на свою власну, незалежну, автокефальну церкву! все! Все дуже легко й просто.
– Дуже, дуже згоден з тобою, Михайле Архиповичу, - нахилився на стл всм свом огрядним тлом Юрй Павлюк, - мен щодо зараз тобою сказаного хотлось би розглянути проблему бльш широко, в, так би мовити, загально моральному, загальнолюдському план. Як казав Тарас Григорович, "в свой хат своя й правда, сила, воля": сво - воно сво, погане воно, чи гарне, але воно сво, наше. Якщо воно погане, то це означа, що ми сам не дуже гарн, це означа, що нам самим треба ставати кращими - станемо кращими ми сам, то покращиться й все нам належне, все наше стане кращим. Сво ми завжди в прав, в змоз покращити. А чуже - завжди чуже. Чуже не бува н хорошим, н поганим - воно чуже, незрозумле! Воно накинуте нам зверху насильно, воно давить нас, тисне, зв"язу по руках ногах, диктуючи нам правила караючи за х невиконання, а ми, в свою чергу, няк на змст цих правил вплинути не можемо. Чуже - завжди чуже, а тому завжди погане. От ми, наприклад, Укранська Православна Церква, Кивський Патрархат, служимо нашому рдному народов, який споконвкв, протягом багатьох тисячолть живе отут у себе вдома, на цй територ, ма свою культуру, сторю, сво традиц, свою мову, на зверхнсть н над ким не зазхамо, але й свох прав не вддамо, наш Патрарх живе й служить Богу й Укран тут, з нами, й те, що ми називамось церквою Укранською - саме по соб зрозумло, ми чист перед Богом, у нас нема зерна неправди за собою, нам нчого приховувати н перед людьми, н перед Богом. Для чого ж називатися укранською церквою органзац, яка пдпорядковуться ншй церкв, зверхник яко живе в столиц ншого народу, органзац, яка сповду сторю, традиц, духовн цнност, мову, врешт решт, цього ншого сусднього народу, для чого називати себе укранською церквою органзац, яка проклина наших геров благословля душителв нашо свободи, кривавих катв нашого народу? Для чого? Для чого це лукавство, цей обман? Хто ж вас примушу називатися цим невластивим для вас менем "укранська" - називайтесь, будь ласка, тим, чим ви насправд й , називайтеся Росйською Православною Церквою, сповдуйте сво рдн росйськ цнност, сйте серед свох росйських чад, що живуть зараз в Укран, добре й вчне згдно з вашим росйським розумнням - будьте чист перед Богом народом.
– Так, правильно, Юрку, - згдливо похитавши головою, мовив отець Михайло, - ти дуже правий, обман Бога свого народу - це найбльший найгрший обман, який тльки може бути. Але нам тут нема чого боятися, ми якраз перед Богом перед укранським народом чист як нхто нший.
– А чи не здаться вам, - вступила в розмову нарешт й Оксана, яка до цього лише слухала нших, - що наша розмова якась теоретична й абстрактна, якась занадто захмарна й холодна, так що наш гсть, - вона посмхнулася в бк Сергя, - може подумати, що зненацька потрапив на засдання якогось наукового товариства, а не на зустрч близьких друзв однодумцв.
– А й дйсно, - пдтримав Оксану Павлюк, - Сергй Михайлович може подумати, що в нас тут засдання якось академ навколо флософських наук, нас тут не цкавить нчого, окрм абстрактного теоретизування щодо загальних тем.
– А з цього приводу, - загадково всмхнулася Оксана, - мен хотлося б розкрити одну тамницю Сергя, - вона знову доврливо поглянула на Богданенка, що сидв напроти, - тамницю, за розкриття яко, я впевнена, Сергй не буде на мене ображатися. А тамниця поляга в тому, що Сергй Михайлович Богданенко не лише пише пензлем на полотн картини, але ще й пише пером на папер врш, тобто Сергй не тльки маляр, а ще й поет.
– Та невже, - пдввся з свого мсця Павлюк, - невже? Якщо це так, то я просто дуже, дуже радий!
– його щире здивування було сповнене радсним захопленням.
– Розумте, просто я теж, гршним длом, трохи бавлюся в поезю, - скромно додав вн.
– Та де там вн бавиться, - зауважив Михайло Архипович.
– Юрко Павлюк у нас непоганий таки поет. Друкуться, до реч.
– Та не треба мене розхвалювати, - махнув рукою Павлюк, - я цну соб знаю, вршувальник заримовувач я таки дйсно непоганий, не бльше. Але трагед я для себе в цьому не вбачаю, адже я щиро чесно працюю на благо нашо нац культури, пропагуючи в мру свох сил римованим словом нацональну дею. мо здбност вршувальника антрохи не заслплюють мене - я здатен без жодних заздрощв вдрзнити, впзнати й захопитися справжньою великою поезю, дуже щасливий, коли мен таки вдаться натрапити на так поетичн перлини, хоча це й трапляться не так вже й часто, справжня, глибока поезя - дуже рдксна рч.