Вигнання в рай
Шрифт:
– Так, - долучився до обговорення й Олег Яневський, - цей принцип насиченост стислостей задяний в рзних варантах протягом всього тексту. Взяти, наприклад, перш рядки врша - це деклька коротких, стислих речень, кожне з яких, як от речення "З ударом кожним в грудях менше серця.", саме по соб глибоко насиченою емоцйною й семантичною стислстю, вс разом ц коротк речення, мж якими , на перший погляд, не ма жодного логчного зв"язку утворюють строфу, як мегастислсть, строфу, мж стислими строками-реченнями яко - безмежжя смислв. А цей рефрен "перетерплю, перетерплю, перетерплю...", що прошива наскрзь весь врш, неначе стискуючи його, в кнц "перетерплю, а втм..." - неначе сумнв-запитання, а дал - "...а втм, перетерплю", неначе остаточна найглибша крапка, яка не могла б бути такою глибокою без цього
– З такою критикою я дйсно таки скоро стану великим поетом, - якось трохи навть няково промовив Сергй, що явно не очкував на аж таке вже схвалення.
– Поетами не стають, поетами народжуються, - додав сво слово й отець Михайло.
– ви, Сергю, народилися поетом, хоч в руках у вас пензл, хоч перо. А нам би просто хотлося почути ще дещо з вашого доробку, якщо можна. Чи не так?
– звернувся вн до свох гостей.
– Так. Так. Ще хоч один врш, - залунало зусбч.
– Згода, - не став примушувати себе вмовляти Сергй.
– Тод я вам прочитаю врш схожо тематики - самотнсть, втрачене кохання, туга за незворотнм - але вже написане в бльш зрлому вц, рукою вже бльш досвдченого чоловка поета, щоб можна було вдчути таким чином вдмннсть. А називаться врш "Нч-спогад", через дефс, тобто два слова, а поняття нби одне, - вн трохи зосередився й почав читати врш.
–
Знов двадцять п"ятою годиною добу
Переобтяжу незгдливе безсоння -
В безодню пвноч безсило я пливу,
Вдтятий маятником мсяця уповн
Вд берега принад письмового стола
В посвят чарувань вдкрито сторнки,
Чия оголена, цнотлива близна
Жаданням слова так доврливо сповита.
О витвр суперечки темряви й свч,
Слпучий спалах щиросердност паперу,
О вибач - твй непогамовний бль
Роз"ятрюю я спогадом вогненноперим:
В мжкоролв' пам"ят забуття
Коротке царювання тамниц мит,
Яку в житт лиш раз з уст в уста
Цлунку одкровенням можна перелити.
Ця мить глибиннш, незворотнш за життя,
Даремно страчене, у серце увгналась -
Для не ноч глиб, як пхви для ножа,
Чию сталеву мць зламала немч рани.
Два кроки до вкна, неначе два крила,
Пдбитих влт, недавно ще мцних, сановних
Всевладдям лету, наче вивершення два
В згасанн маятника мсяця уповн, - Сергй закнчив читати деякий час ще мовчки сидв, опанований спогадами.
– Що ж, - виршив першим висловитись отець Михайло, оскльки вс, як Сергй, теж сидли в навянй вршем задум, - ось бачите, Сергю, я був правий, що поетами народжуються. Цей ваш врш - просто сама досконалсть. Точнше, н не досконалсть, це бльше, нж досконалсть, це просто... Неперевершено. Генально. Я навть не знаю, що сказати. Навть не мряв про те, що колись у свому житт почую таку поезю. Нашу рдну, укранську поезю, таку поезю. Н, це просто неймоврно. Невже я й справд щойно чув це своми власними вухами?
– що, це ще нде не друкувалось?
– з подивом, пройнятим недоврою, спитав Павлюк.
– Звичайно н, - просто вдповв Сергй.
– Я ж кажу, що пишу для себе.
– А я повторюю, - майже викрикнув Павлюк, - що вс поети пишуть для себе. Але ж, вибачте, хба ж можна приховувати вд людей таку красу? Це просто злочин!
– От бачите, - сумно всмхнувся Сергй, - то я вже готовий великий поет, а то вже й злочинець. А взагал то, насправд злочин - це та ситуаця в нашй сучаснй кран, що всяка друкарня надруку тоб все що завгодно, хоч тво власн медичн аналзи, аби ти тльки заплатив, от друкують зараз безкнечн аналзи, причому з цими надрукованими аналзами можна перемогти на якому-небудь лтературному конкурс навть отримати якусь лтературну премю, якщо, звсно, подлитися цю премю з ким треба, я думаю, вс розумють, про що я. А в цей час молод талановит автори, як не мають н грошей, н блату, поневряються з своми талановитими творами, як нкому не потрбн, а серед цих творв, напевно, що багато таких, що незгрш за т, як я щойно прочитав.
– Ви пробували друкуватись, - хоч спвчутливо, але ж ствердно, а не запитально промовив Павлюк.
– Я не хочу про це говорити, - тихо, але наполегливо сказав Сергй.- Хоча, - вн нби передумав.
– Хоча, я, звичайно ж, думав про те, що коли вже Бог дав мен змогу написати врш так, як крм мене нхто не напише, врш, подбних до яких ще дос не було в нашй лтератур подбн до яких взагал навряд чи будуть створен в найближчому майбутньому, я тут зовсм не вихваляю сам себе, просто констатую факт, якщо вже Бог дав мен ц врш, то приховувати х вд людей - це великий грх. Так, справд, я прекрасно усвдомлюю, що це великий грх. Але я також прекрасно усвдомлюю й те, що це не мй грх, адже поки що в наш час подлитися з читачами своми вршами практично нема жодно змоги, принаймн, якщо, не використовувати не дуже праведн, зовсм некрасив, непоетичн шляхи, як я використовувати не хочу. А тому цей грх не мй. Цей грх лежить не на мен. Я просто знаю напевне, що рано чи пзно, а ц врш займуть сво, належне м мсце в нашй культур, адже невблаганний неупереджений час врешт-решт розставить все на сво мсця: все шумовиння, яке повинно ости на дно - осяде на дно, а все, чому судилося залишитися нагор - залишиться нагор. не ма жодного значення, коли це буде, при нашому житт, чи псля нього, бо нхто ж поки що не вдмняв, , слава Богу, нколи не зможе вдмнити й заперечити останню надю поета - визнання вдячнсть нащадкв.
– Так, на жаль, ви, Сергю, прав, - погодився Павлюк.
– На жаль, поки що в нашй незалежнй Укран не сформовано культурного середовища, яке виштовхувало б нагору все найкраще вдправляло на дно все найгрше, поки що, на жаль, все вдбуваться, як кажуть, з точнстю до навпаки, поки що тут дють зовсм нш чинники, анж справжня мистецька цннсть. Але ж це стосуться не тльки культури й мистецтва, а всх нших галузей життя нашо молодо, ще не дуже досконало крани. На жаль, зараз поки що так, наша задача - змнити це в майбутньому. Але думати про посмертне визнання вам, Сергю, дай вам Бог сто рокв життя, дай вам Бог створити ще мльйон вршв, думати взагал зараз про посмертне визнання - це, вибачаюсь, просто якась нсентниця. Нсентниця дурня. я все ж таки прямо зараз буду наполягати на тому, що ваша поезя повинна побачити свт прямо зараз, - вв сво Павлюк.
– я все ж таки буду вас просити дозволити мен потурбуватись про надрукування ваших вршв. Я член сплки журналств, з багатьма членами сплки письменникв знайомий особисто, та в деяк потрбн владн кабнети вхожий. Можете вважати це блатом, як вам заманеться, але ж ваш врш повинн побачити свт, що б там не було. Будь ласка, Сергю. Я вас благаю.
– Та заради Бога, - не став Сергй антрохи заперечувати, - якщо це вам справд цкаво, я готовий вам доручити долю мох вршв на вс сто вдсоткв.
– Дякую, Сергю Михайловичу, справд дуже дякую, - розчуленост Павлюка не було меж.
– Справд, я дуже, дуже радий.
– От бачите, Сергю, вже й долю ваших вршв влаштували, - звернувся до нього з батьквською теплотою отець Михайло.
– А нам таки, доки ще ваш врш побачать свт в друкованому вигляд, хотлось би почути у вашому власному виконанн ще хоча б один врш. Будь ласка.
– Будь ласка, будь ласка, просимо, - знову залунала пдтримка вд усх присутнх.
– Добре, - згодився Сергй, - тльки давайте домовимося так, я вам зараз прочитаю не один, а навть два мох врш, а ви за те бльше не будете наполягати, щоб я ще читав. Згода.
– Згода, згода, - була йому вдповдь з уст його слухачв.
– Згода, так згода. Тод, значить, так, - Сергй трохи задумався.
– Як я почув з ваших власних слв, а накше й бути не може, вс ви тут дуже любите як Шевченка, так Стуса?