Вигнання в рай
Шрифт:
– Ти вже й з Миколою встиг побалакати, як я бачу, - пдйшла до Сергя Оксана, - маю надю, розмова ваша не стала продовженням вашого рукопашного подинку.
– Та що ти, Микола, взагал то, дуже виважена людина. Ми цлком порозумлись , думаю, будемо з ним прекрасними друзями. Принаймн, це виплива з нашо останньо розмови.
– Буду дуже рада, якщо все станеться саме так, - щиро ззналась Оксана.
– А тепер, думаю, мабуть, нам вже нчого не заважа здйснити нашу омряну подорож селом Веселим. Прошу.
Вони рушили в напрямку величного пагорба. Зйшли на цей пагорб, який панував над всю мсциною. Було прекрасно видно звдси й мпровзований козацький табр, який вони щойно покинули. З ншого ж боку перед ними прослалось величезне село Веселе, яке одним свом боком прилягало до Днпра, що розкинувся в усй свой велич аж до самого обрю.
– " лани широкопол, Днпро, круч було видно, було чути, як реве ревучий", - продекламував Сергй знаменит Шевченков слова, розкинувши врзнобч руки й пдставляючи обличчя пд подуви втру, що тут, на белебн, був
– Так, так.. "Поховайте, та вставайте", - додала й соб Оксана, - оце, мабуть, найсуттвший заповт Кобзаря, який сам показав приклад, як це, повстати на повен зрст посеред пустел пануючого рабства свавол. Глас волаючого в пустел, - задумливо промовила вона.
– Але ж один в пол - вон, якщо вн - Шевченко.
– Авжеж, - погодився Сергй, - завдяки йому те, що оце розкинулось перед нами - вже не пустеля, не зважаючи навть на все, що сталося з Украною псля того, як Шевченко вдйшов у вчнсть, залишившись водночас з нами назавжди.
– А як його шельмували при житт, - в голос Оксани вдчутн стали нотки щирого спвчуття, - вс ц сторожов пси мпер, охоронц дино й неподльно.
– нам зараз дуже легко уявити, як тод вся та лайка, вс прокльони тод лунали в адресу Шевченка, адже вони нкуди не щезли вс от сторожов пси мпер й охоронц дино й неподльно, просто зараз вони шельмують тих же Бандеру з Шухевичем, бо шельмувати Шевченка зараз, псля столтньо традиц його культу, вже якось не з руки, а так би вони з превеликим задоволенням накинулись на нього, як вони зараз осатанло кидаються на Степана Бандеру. В душ вони й зараз, як столття до того, люто ненавидять Великого Кобзаря, що, до реч, прекрасно можна побачити з того, як навть зараз у найогиднших виродкв з хньо когорти все ж таки пдйматься рука й на самого Тараса Григоровича. О, з яким би задоволенням вони змшали б з багном всх цих Мазеп з Шевченками, Бандер з Петлюрами, з яким би задоволенням вони зрвняли б з землею всю цю Украну, щоб вд не й назви не залишилося, - Сергй на мить задумався.
– Але, хай м грець, - вдихнув вн на повн груди.
– Як сказав нший поет, "та нехай соб як знають, божеволють, конають - нам сво робить". А наша з тобою, Оксано, справа зараз - поглиблення мох знань щодо села Веселого. Отже?
– Отже, - оглянула Оксана велично прекрасний виднокл, що вдкривався з пагорба.
– Отже, не будемо зараз заглиблюватися в занадто глибоку сторю Триплля й Скф, до яких сторя Веселого теж дотична, а почнемо з назви села Веселого, а легенда щодо назви села Веселого сяга часв постання Кивсько держави русичв, навть часв, як безпосередньо передували цьому постанню, адже, як говорить легенда, що пдтверджуться сторичними даними, поселення на мсц сучасного села Веселого снувало десь з третього-п"ятого столття, тобто ще з часв, коли нас греки називали антами, коли ми в сплц з гунами пдкоряли тодшню вропу. засновником Веселого був князь Весел, причому м"я цього князя звучить з наголосом не на другому, як би можна було подумати, а на першому склад, Ве-е-есел, - промовила Оксана, демонструючи правильну вимову мен князя, - а можливо й Весл. Й гпотез щодо етимолог князевого ймення сну багато, поряд з першою, яка сама приходить в голову, про те, що князь той був веселим хлопцем, а тому його так назвали, бльш переконливими й обрунтованими все ж верс про походження, наприклад, цього ймення вд слова веслувати, адже князь цей, очевидно псля вдалого походу разом з Аттилою, прийшов у наш кра з пвдня, врнше не прийшов, а приплив, приплив, до реч, вверх Днпром, отже "веслуючи", а тому цього князя, який до них "привеслував", мсцев мешканц, над якими запанував новоприбулий сильний князь, пдкоривши, мабуть, мсцеву знать, назвали "Веслом", або ж "Веселом". нша ж верся виводить м"я Весел вд слов"янського бога Велеса, нащадком якого вважався засновник Веселого. й ще верс, але, мабуть цих досить, щоб зрозумти, що Весел - це тоб не просто веселий козак, що на зразок Енея з поеми Котляревського "кружляв сивуху й оселедцем задав". Все набагато складнше й цкавше. Та як би там не було, в часи, коли князь Кий з своми братами Щеком та Хоривом сестрою Либдь почали пдносити поселення, над яким вони, вочевидь, таким же чином, як Весел над свом поселенням, запанували й назвали на честь свого старшого брата Кивом, поселення Веселе вже було настльки могутнм, що стало суперником Кива. Адже, коли Кивич стали пдносити сво поселення до рвня столиц великого князвства, яке б об"днало полян, яких ще називали русичами, поселення Веселе стало м конкурентом у цьому, бо Веселе розташуванням було нчим не грше вд Кива, а могутнстю й культурою, може, й вище, рд Веселовичв був пдтримуваний полянами не менше, нж рд Кивичв, але ж рд Кивичв виявився бльш спритним, бльш хитрим заручився, до того ж, пдтримкою Взант, що на той час було дуже вагомим. А так, наше рдне Веселе могло б стати столицею Украни, уявляш соб, - з виразом обличчя, гордого за сво село, окинула вона розкинуте пд горою Веселе.
– Уявляю, - Сергй соб не вдмовив у задоволенн полюбуватися розлогою красою Веселого.
– Якби ще й Андрй Первозванний , - додав вн, - освятив свою присутнстю ось ц саме мсця, а не Кивськ гори, то тод, звичайно...
– А можливо так саме й було, - мрйливо промовила Оксана.
– Можливо, Андрй Первозванний пд час сво подорож Днпром, виходив на берег тут, щоб вдпочити, помолитись благословити мсцевих жителв, як вже тод мешкали тут.
– Цлком можливо, - погодився й соб мрйливо Сергй.
– Можливо
– Можливо, - Оксана подивилась на нього якимсь особливо теплим, проникливим поглядом.
– На цьому мсц зараз вдчуваться така легксть, така наближенсть до вчност...
– Так, сторя села Веселого мене таки по-справжньому вразила. Видатна сторя.
– Але це ще не все, це тльки початок, - в голос Оксани не зникав тон гордост.
– Про сторю Веселого можна розповдати годинами, днями й мсяцями.
– Думаю, що ти ще розповси мен дещо?
– Обов"язково розповм, але не все вдразу. Потроху. Якщо коротко, для початку, - Оксана трохи подумала.
– Поселення Веселе псля того, як поступилося Киву мсцем столиц полян майбутньо столиц вс Руси-Украни, все ж залишилося надзвичайно впливовим було свордною столицею мсцевого мжродового полянського об"днання, щось на зразок сучасного обласного центру, - посмхнулась вона, - а рд Веселовичв користувався великим авторитетом серед мсцево знат й був завжди серед найвпливовших бояр Великого Князвства Кивського, Веселович завжди були боярами першо руки у Великого Князя Кивського вже тод, коли в Кив запанували Рюрикович, Веселович завжди очолювали зорганзоване мсцевою знаттю вйсько в походах, до яких закликав Князь Кивський. Коли ж Кивська Русь стала жертвою татаро-монгольського нашестя, то Веселович були серед тих, хто виступив проти Кивського князя Федора, котрий визнавав зверхнсть татар, Веселович були серед тих укранських рицарв, як пд зверхнстю нового сюзерена, Великого Князя Ольгерда, й пд проводом його сина Кивського князя Володимира у сплц з литовськими рицарями розбили татарське вйсько на Синх Водах в тисяча триста шстдесят третьому роц й назавжди визволили Кивську Русь, тобто земл сучасно Украни з-пд татаро-монгольського ярма. Були Веселович й серед впливових бояр Русько-Литовсько держави й серед впливово шляхти Реч Посполито. Коли ж в Укран постала Хмельниччина, то шляхтич з роду Веселовичв примкнули до всенародно справи й були серед видатних наближених до Гетьмана старшин козацько республки. В той саме час з"являються сторично достоврн згадки про перетинання шляхв шляхтичв з роду Веселовичв та священикв з роду Князенкв, бо вони були спльниками в справ визволення Украни. Це так, коротенько. Для початку.
– Так, коротенько...
– з проникливою нжнстю подивився в Оксанин оч Сергй побачив нжнсть у вдповдь.
– Для початку, - повторив вн слова двчини, але вклав у них стльки теплоти й вдвертост, що х значення вже зовсм змнилося. Потм вн знову звернув свй погляд в далину, в цей час якраз притихлий було втер з особливою силою почав вирувати в пднебесс, кошлаючи хмари, гуляти околицями, пригинаючи поросл пд пагорбом топол, як свом верховттям сягали вершини пагорба й навть перевершували його, могутньо бурхати у пагорб бити прямо в обличчя Сергв й Оксан.
– Ось!
– раптом вигукнув Сергй.
– Вдчуваш? Це ж Стрибог!
– Сергй енергйно розкинув руки врзнобч, наче в намаганн злетти в небо разом з непереможним поривом втру. Вдчуваш?
– вн поглянув в обличчя Оксани й переконався, що й вона вдчува вс т переживання, як дали Сергв повне вдчуття з"яви Стрибога, цього предковчного слов"янського божества - так, саме так, очевидно, вдчували й розумли Стрибога давн волхви, коли, отак же, як зараз вони з Оксаною, виходили на пагорб , вслухаючись у могутнй натиск втру, чули мову божества, передавали його велння одноплемнникам зверталися з уклнними проханнями до цього могутнього, свавльного бога...
Сергй раптом вдчув, як його душа досягла вс велич т гдност, з якою височнь топол вклоняться нмй всемогутност неба з велння втру, який впритул до скрадливого шелесту нажаханого листя проносить усевладний подих з глибин земл аж до височини схиляння тополиного. Сергй зненацька якимись недовдомими шляхами осягнення прозрнь тисяч поколнь предкв нащадкв миттво пднсся до розумння сут невловимост й прозорост т мц, з якою незмрний безлад простору повол набряка гнтючим клубовинням хмар, де в загадковй послдовност появи й зникнення скороминущих ликв якогось утамниченого небом божества ти тльки встигаш упймати усепроникне вдчуття, що диносталим у цм свт може бути лише постйний плин - якийсь священний жах перед незглибимстю вдкрито йому безодн сакральних знань вже почав пдштовхувати Сергя якось позбутися цих його вдчуттв, аж вибух втрового поривання пдхопив його розхристан думки через карколомнсть загибел всх однозначних стин у буруванн хмар понс за обрй у падння на глибину взамопоглинання земл неба в горизонт - вн вже нкуди не мг подтися, притиснутий до розумння, що довчно небокрай триматиме його на вддал його збентеженого погляду, вткаючи вд нього з швидкстю, з якою не встигаш озирнутися назад, щоб уподбнитись тому, хто знов знов так владно пдштовху тебе у спину вддавати крок за кроком свою самозакохансть покрному схилянню трави, де роглфами загадкових тней переплутан ус стежини оповдей про найкоротшу вддаль мж народження смертю - про життя...
Насправд, за земними мрками, це була лише мить. Але це була мить дотику до вчност.
Сергй вдрвав свй погляд вд розбурханого небокраю подивився в обличчя Оксани, яка теж т ж мит озирнулась до нього, й побачив, що Оксана вдчула ц мит все те, що вдчував Сергй. Вони обо зрозумли, що прожили цю мить одночасно одним почуттям, одним проникненням у тамницю життя й любов, пережили одне одночасне осягнення, яке ще глибше поднало х.
Сергй взяв Оксану за руку, яку вона покрно вклала в його руку, й вони повльно почали сходити з пагорба.