Вигнання в рай
Шрифт:
– Звичайно пам"ятаю. Нормальне спортивне змагання, - хотла Оксана згладити Сергву роню.
– Звичайний спортивний, так би мовити, виступ.
– Я вдячний тоб за спробу пом"якшити мою дурнувату вихватку з цю бйкою, але ж, але... Але ж, я знову таки, вчинив, наче б то, так, як тльки й можна було вчинити в тй ситуац. А збоку вигляда все ж воно якось, нби хлопчача марнославна задерикуватсть. перемога моя, врешт теж не надто красиво вигляда з цього самого другого боку. Адже ж, хоч не на вс сто, але ж на дев"яносто вдсоткв то я мав бути переконаним, що таки переможу Миколу, зважаючи на мою квалфкацю. Одне слово...
– вираз якось розгубленост позначився в погляд Сергя.
– Одне слово, це все схоже на занадто прискпливе нтелгентське
– Можливо, можливо...
– не дуже ршуче погодився Сергй.
– Але ж тут ще одна рч. Ще один, так би мовити нюанс. Адже ж, сус навчав вс добр дла, принаймн вс справи, як ти вважаш достойними хвали, робити тамно, принаймн не для всезагального огляду та обговорення. А в мене, як на те, все виходить, наче я, навпаки, все роблю на позр натовпу з розрахунком на людську похвалу. Звичайно, все виходить якось само собою, спецально я н про що не задумуюсь, коли пдходить до дла, а вже потм...
Як вс незвичайн под, це сталося, як завжди, несподвано. Сергй з Оксаною вже були на околиц села проходили якраз повз мсцеве футбольне поле, яке, звичайно ж, не можна було порвняти з полями найкращих стадонв, але ворота й розмтку мало все ж пристойну, хоча збита й стоптана ногами мсцевих форвардв трава не встигала вдростати, щоб покрити лиснюч поляни голо земл, нхто з тутешнх завзятих футболств на це уваги не звертав, поринаючи в захопливу круговерть боротьби за м"яч.
тод, як Сергй та Оксана проходили бля футбольного поля, на цьому ристалищ якраз вдбувався один з тих запеклих подинкв, що виршував долю великого чемпонату села Веселого, чемпонату, який клав пдмурвок для п"десталу слави багатьох з мсцевих Пеле й Марадон, розповд про неперевершен удари яких будуть живити хлопчачу уяву мсцевого юнацтва аж до наступного чемпонату.
Аж тут якраз одним з таких неперевершених ударв мсцевого форварда м"яч був спрямований у ворота, але був вдбитий таким же неперевершеним воротарем, псля чого цей м"яч полетв через голови глядачв за меж поля аж на прожджу дорогу, яка проходила поряд. Один з хлопчакв, вк та професоналзм якого поки що не давали йому права брати участь у чемпонатах, але не забороняли стати в нагод хоча б повернувши м"яч на поле, миттво кинувся за свавльним м"ячем, не звернувши уваги на автомобль, який якраз прожджав дорогою, швидко наближаючись до мсця, куди якраз падав м"яч. Автомобль, м"яч хлоп"я, яке бгло за цим м"ячем, мали опинитися в одному й тому ж саме мсц в один той же час - Сергй, що якраз знаходився зовсм поряд з цим саме мсцем, миттво зрозумв та оцнив ситуацю з виробленою ще в армйськ часи спритнстю й майже автоматизмом кинувся пд колеса авто, щоб вихопити з-пд цих колес хлоп"я, яке, розгублене, було б неминуче збите автомоблем, водй якого, звичайно, натиснув на гальма, але це вже няк не змогло б урятувати дитину...
Ухопивши в обйми стороплого хлопця буквально за метр перед бампером машини, Сергй, притиснувши його, перекинувся через голову встиг таки вислизнути з-пд колс, але трохи таки не встиг вчасно пдбрати лву ногу, яку ударило крам бамперу.
Все вдбулося миттво. Нхто з футболств та глядачв не встиг ще нчого зрозумти. Оксана теж тльки почала усвдомлювати подю. Навть сам Сергй ще мало що свдомо розумв ще вповн не вдчув болю в забитй ноз, коли за деклька метрв мертво зупинився автомобль.
Аж ось ця довга нма мить закнчилась. З автомобля вискочив зблдлий вд переляку водй. Кинулися до мсця под гравц з глядачами. Оксана миттво пдбгла до Сергя, який, стискаючи хлопця, почав уже вдчувати дуже гострий бль в гомлц, настльки гострий, що йому почало паморочитися в голов, все навколо здавалось як в уповльненому кно, а голоси оточуючих все бльше й бльше даленли.
Зцпивши зуби вд болю, Сергй розмкнув руки, щоб випустити з свох обймв хлопця, якого, отороплого, пдхопили нш хлопц, поставили
В полклнц Сергв зробили рентгенвський знмок, виявивши трщину, наклали на травмовану ногу гпс. Потм його вдвезли за наполяганням Оксани додому до отця Михайла, де б Оксан було зручнше доглядати за поки що безпорадним художником.
13.
Бльш-менш Сергй прийшов до тями вже наступного дня, прокинувшись вже в осел отця Михайла. Було вже близько десято години ранку, коли вн насилу вдрвав вд подушки важку голову, загальмовану вд нашпигованих в його тло знеболювальних та заспокйливих лкв. Нога пд гпсом хоча ще й нила, але бль вже трохи вгамувався був довол стерпним. Та й взагал, виринаючи з птьми вчорашнього больового шоку й нервового стресу, Сергй на контраст дуже рзко вдчув приплив бадьорост сил, що вибухнули в ньому. Та й за вкном буяв прекрасний, сонячний лтнй ранок. За вкном осел отця Михайла та Оксани, осел, в якй Сергй, хоч не був ще господарем, але ж не був уже й гостем!
– Доброго ранку!
– почув Сергй голос Оксани, яка нечутно увйшла в кмнату.
– Як себе почуваш?
– Коли я тебе бачу, то завжди почуваю себе чудово, - поглянув вн на Оксану й зрозумв, що ц ноч вона навряд чи спала дуже добре, але не хотла, щоб Сергй про це здогадався.
– Але, зважаючи на твою ногу, я маю право не зовсм поврити твом словам.
– А я, зважаючи на свою ногу, маю право на прохання, щоб ти пдйшла до мене ближче, аби я мав можливсть тебе поцлувати. накше я сам змушений буду стати на свою хвору ногу, щоб пдйти до тебе.
– Ти мене шантажуш?
– Оксана присла на лжко поряд з Сергм нжно його поцлувала.
– Так, так оце вони, морально нестйк мськ художники з темним минулим.
– Нчого, нчого. Ми швиденько просвтлимо ваше минуле, аби майбутн було щонайсвтлшим.
– Що ж, з тобою поряд, я думаю, я швидко стану на ноги в прямому й переносному сенс слова. Хоча, - Сергй взяв обома руками руку двчини, - пам"яташ нашу з тобою вчорашню розмову.
– Я то пам"ятаю. Але головне, щоб ти сам все пам"ятав псля вчорашнього, - ласкаво пригладила вона його свавльне розкуйовджене волосся.
– Не хочу, знову ж таки, виглядати хвальком, що пдкреслю свй герозм, але те, що з мною сталося вчора, й справд таки не найстрашнше, що з мною бувало в житт, вже точно не саме найстрашнше, що може статися з мною - значно грше було б для мене, якби ти була до мене байдужою. Але зараз мова не про це, - Сергй пильно вдивився в спвчутлив Оксанин оч.
– Пам"яташ, що я вчора тоб говорив, як мо, здавалося, нормальн вчинки згодом, псля того, як на ц вчинки вже можна, так би мовити, поглянути здалеку й збоку, виглядають, наче звичайна марнославна гонитва за земною славою, славою, яка в очах Бога не варта ламано копйки, адже Бог устами Христа заповдав нам робити добр вчинки якомога тамно, уникаючи цього славословного поголосу, такого жаданого саме для марнославцв. От цей вчорашнй випадок з мною. Що я мав робити? Я навть подумати н про що не встиг. Все сталося саме собою, майже не свдомо з мого боку, так би мовити, на автоплот, як ми це називали з друзями в Арм. А втм, я зробив саме те, що я тльки й мг повинен був зробити. Мй вчорашнй вчинок, як не крути - дино можливий з усх можливих неможливих вчинкв у тй ситуац. Вчини я по-ншому, я навряд чи мг би зараз дивитися тоб прямо в оч, та й в дзеркало навряд чи змг би подивитися зранку. все ж, як би то не було, здалеку й збоку це можна тлумачити, як жадобу слави в очах людей, слави, яко так зараз жадають, наприклад, полтики, а полттехнологи називають ще цю славу "паром".