Вигнання в рай
Шрифт:
– Так, справд, - з гркотою в голос промовив Сергй, - небезпечна, дуже небезпечна людина ця рочка. Навть набагато небезпечнша, анж я соб мг уявити. Вигляда так, що й справд наша рочка гдною наступницею й послдовницею росйсько мператриц Катерини Велико: вони дйсно варт одне одного - кумир прихильниця.
– Оце так, бач, доводиться розмови вести бля храму Божого. Та ще, якось воно, - трохи аж розгублено, звертаючись не стльки до Сергя, а наче до якогось вдсутнього свдка хньо розмови, продовжила бабуся, - як би це сказати, двчинка ж, наша ра, хоч би вже хлопець був, то воно ще якось би, а так...
– Ну то й що, - з ноткою флософсько печал вдповв Сергй, - була б наша ра хлопцем, то в цього хлопця замсть росйсько мператриц Катерини Друго кумиром деалом був би росйський
– От тльки жаль Гриню - Гриню наша рочка теж використа й викине на смтник, як останню ганчрку...
– Що, що?
– не зрозумла бабуся останнх слв Сергя.
– Який Гриня? Про що це ти?
– Та це я так, про сво. Не зважайте, бабуню.
– Господи Боже, прости нам грхи наш, - тльки й спромоглася промовити, перехрестившись, старенька.
9.
Попрощавшись перехрестившись на храм, десь, мабуть, опвноч Галина ванвна пшла соб й залишила Сергя пд церквою на самот. Болюч роздуми ще на якийсь час тримали його на лав бля храму, але не довго - все ж таки ходити було дещо легше, анж просто пасивно сидти, перемелюючи в соб болюч думки й почуття, простий фзичний рух все ж якось, хоч не зовсм, але ж хоч трохи розвював страждання.
Сергй пдввся й пшов. Куди? Кудись. Чи довго вн ходив? Хто ж його зна. Сергй довго блукав якимись околицями, перелсками, його знову хльоскало по обличчю глками, чого вн знову не помчав. Ще б пак, ще вчора вн твердо стояв на ногах, враз з-пд нього вибили опору. Вибили миттво й безжально. Н, позбувшись опори, вн зовсм не вдчув, що вн пада вниз, адже для цього принаймн треба було б знати, де вн, цей низ, який повинен би бути напроти верху, але Сергй уже не знав, не вдчував, де низ, де верх, де бк... Вн нби нерухомо завис у вакуум. Звичайно, можливо Сергй падав униз, можливо вн летв уверх, або ж рухався вперед чи назад, можливо, - але ж у тому безповтряному, безжиттвому, знеречевленому вакуум вдчаю, в якому вн раптом опинився, стан руху був абсолютно тотожний стану спокою: вн нби завис, точнше наче розчинився у цьому мертвотному безмежному вакуум болю й страждання.
Дорога назад була остаточно й безповоротно вдрзана - Сергй дуже добре розумв: псля всього, що сталося, особливо ж псля його ганебно зради, коли вн, як хлопчисько потрапив на гачок ри, про Оксану, про отця Михайла, про село Веселе можна тепер буде лише згадувати, причому згадувати лише як про грку безповоротну утрату. Н, це не була просто миттва слабксть, про яку можна просто забути й повернутися до попереднього снування - все його життя, яке було до зустрч з Оксаною повстало вчора проти того життя, яке могло б бути псля ц зустрч. Сергй спасував перед спокусами свту цього, став знову тим ненаситним до грховних насолод молодим Сергм, який повнстю вддавався земним пристрастям, причому потурання грховнй природ здйснювалося з найблагородншими, здавалося, намрами. Господи, як же все заплуталося. Як все складно. А здавалося таким простим, таким високим, таким достойним. Видно, далеко ще йому до того, щоб стати гдним тако двчини, як Оксана. Вн сам себе ршуче й безповоротно вдтяв вд можливого омряного щастя, зараз просто вддаляться - з кожною миттю вн все дал й дал вд щиро посмшки Оксани, вд натхненного слова отця Михайла, вд вечрньо прогулянки затишними вулицями села Веселого.
Сергй, блукаючи примськими перелсками, якось натрапив на берег мсцево рчечки. Трохи постоявши на берез, вдихаючи настояну на рчковй теч прохолоду, вн дстав з-за поясу пстолет швиргонув його далеко в рчку.
Потм Сергй ще десь блукав. Потм сидв. Потм знову блукав. Потм кудись хав. Автобусом?... Поздом?.. Попуткою?..
Звичайно, вдсутнсть Сергя помтили в дом Федорчука вже з самого вечора, але великого значення цьому факту не надали - новоприбулий художник, та ще молодий до того ж - чи мало всляких причин, як могли б стати йому на завад, щоб спокйно переночувати в теплй постел: вд натхненного обдумування майбутньо роботи з реставрац псля ознайомлення з храмом до несподвано любовно пригоди. Так що нкого вдсутнсть гостя не схвилювала, тобто майже нкого - ру з Гринею ця вдсутнсть все ж дещо насторожила, але й вони врешт все ж виршили почекати до ранку.
Коли ж вранц, не дочекавшись Сергя, Гриня метнувся можливими мсцями перебування Сергя - вд храму й осел батюшки Санька до злачних мсць Першотравневого - й нде гостя не знайшов, отод вже вдсутнсть новоприбулого художника стурбувала всх. Тод вже сам Федорчук задяв ус сво можливост для якнайскоршого пошуку свого гостя: були пднят на ноги вс можлив установи вд млц й пожежних до добровольцв з мисливських спортивних органзацй. Млцю були задян службов собаки: ру з Гринею дещо стурбувало, коли взятий собакою Сергв слд привв до мсця хнього вчорашнього романтичного побачення. Але службов собаки виявили ще й слди Сергя, як вели до храму й до батюшки Санька, слди, як петляли примськими перелсками, виводили до рчки, врешт привели до залзничного полотна й автостради... Особливо, звичайно ж, примусили задуматися слди, як виводили до залзниц й автостради, а також т слди, що вели на берег рчки: шукали можливу причину зникнення слду в цих пунктах - задяли навть водолазв, як обшукали дно рчки... Але няких результатв пошуки не дали.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
1.
"Зник безвсти", - ясна рч, що така новина щодо Сергя Богданенка, який похав не надовго для реставрац храму й мав незабаром повернутися на власне веслля, навряд чи залишила байдужим хоч когось у сел Веселому. Ця новина збентежила й засмутила всх. Звичайно ж, засмутилися Горпина Степанвна, отець Михайло, засумувала Оксана за свом коханим. Але Оксанина печаль була далекою вд розпачу, це була свтла, висока печаль - Оксана н на жодну мить не поврила в те, що Сергя вже не було серед живих, хоча, якби навть вона точно знала, що його фзична плоть вже перестала снувати, то й тод вдчай та розпука не змогли б опанувати Оксанину душу: адже н найменший сумнв нколи б не збентежив переконання в тому, що псля швидкоплинного земного снування хн з Сергм душ зллються у житт вчному.
Безцнну кону, яка мала б слугувати оплатою за реставрацю Першотравневого храму, Семен Павлович Федорчук, таки викупив на аукцон й подарував для храму села Веселого, незважаючи на те, що реставрацю в мстечку Першотравневому Сергй не лише не виконав, а навть не розпочинав. Федорчук навть сам прихав до Веселого для передач кони мсцевй громад в день офцйного вдкриття новозбудованого мсцевого храму, розпис якого був здйснений Сергм ще влтку, але оскльки храм до дня офцйного вдкриття був зачинений, то розпис цей був для широкого загалу тамницею.
Торжество ж вдкриття нового храму села Веселого вдбулося в день Покрови Пресвято Богородиц. Окрм мсцево громади, Федорчука з безцнною коною та багатьох мсцевих гостей, на освячення храму прибуло дуже багато гостей з столиц, з ус Украни: чутки про намри одного з найкращих майстрв церковного малярства, напруживши вс сво сили й можливост, зробити цей розпис надзвичайним, а також обставини, за яких цей розпис став останнм у житт художника, який так трагчно зник безвсти прямо напередодн свого веслля - все це притягло до тако, здавалось би, не надто значно под, як освячення одного з невеликих провнцйних храмв, загальнонацональну увагу.