Вигнання в рай
Шрифт:
– Бабуню!
– обпершись на слабенький тин обйстя, окликнув Сергй бабцю мало не з останнх сил.
– Пустть, будь ласка, переночувати. Я вам за це грош заплачу, - вн опустив руку до кишен й упевнився, що в нього й справд ще грош. Вн витяг ц грош з кишен, подивився на них сам показав х бабус.
– Добривечр, - покинувши сво порання бля невеличко хатинки наблизившись до Сергя, привталась худенька, невисока, одягнена в поношен реч бабуся.
– Добрий вечр, - вдповв й Сергй.
– Я кажу, пустть мене бабуню, будь ласка, переночувати. Я вам за це грош дам, - повторив вн сво прохання, знову показуючи затиснен в руц грош.
– Переночувати, кажеш?
– бабця довго й прискпливо з нг до голови оглядала Сергя.
– Що ж, бачу людина ти не лиха, навряд чи вноч
– Можна й переночувати. Можливо мен навть не так моторошно буде сьогодн самй вноч. Що ж, заходь, переночуш. А грош забери, вони тоб ще згодяться. Тут тоб не розкшний готель. Заходь. Просто цкаво, що тебе примусило опинитися отут у нашому забитому кутку о так пор?
– запитала вона так, нби це питання було звернене не до Сергя, а до не ж само й вдповд вона на це питання не чекала жодно мит.
– То ходмо ж до хати, - кивнула вона Сергв рукою, повернулася й сама пшла до хати.
– А, може, хочеш трохи пдвечеряти?
– запитала господарка будинку, коли вони зайшли до хати й бабуся увмкнула свтло, адже надвор, хоч вечорло, було ще видно, але в бабусинй хатин вже зовсм стемнло.
– Та н, дякую, можливо я й голодний, але так стомився, що голоду геть не вдчуваю, - вдповв Сергй, озираючись в осел, в якй крм сней, як вони щойно пройшли, була ще оця кмната з столом, стльцями, плитою, умивальником широким диваном, де вони зараз знаходились, та ще одна кмната, вочевидь, щось на кшталт зали, двер куди були прочинен, але де було темно. Все це нагадувало не так оселю Горпини Степанвни, як хату Сергво рдно бабус, Килини Андрвни.
– А тому, - звернувся вн до бабус, - я прямо зараз хотв би впасти й поспати, хоч деклька годин.
– Що ж, будь ласка, проходь, - двер в темну залу були тльки ледь прочинен, й бабуся х зовсм вдчинила, пройшла туди сама, увмкнула свтло й ще раз запросила Сергя.
– Проходь.
Сергй зайшов до кмнати, озирнувся - маленьк вкна, стареньк килими на стнах, жовт свтлини, пслявонна шафа, старенький телевзор - ще раз згадав хатину сво рдно бабус Килини.
– Ось, можеш лягати, - показала бабуся на велике стародавн лжко з масивними, неоковирними металевими бильцями, застелене зверху якимось стародавнм грубим рядном.
– Розстеляй, постль застелена всм чистим, тут нхто не спить, я сама сплю отам у тй кмнат на диван. А тут, як не стало мого дда, нхто не спить. Так що, знмай зверху ковдру, розстеляй постль, роздягайся лягай соб вдпочивай - господарюй, одне слово, почувайся, як в себе вдома. Вдпочивай, - додала вона на завершення, вийшла з кмнати й зачинила за собою двер, залишивши Сергя самого.
Сергй же навть не думав розстеляти постль, а так, як був, одягнути, скинувши тльки з нг черевики, адже ноги неначе аж стугонли вд утоми, упав як пдтятий на грубе рядно, яким була зверху застелена постль, вмить заснув мертвим сном з намром проспати якщо й не деклька дб пдряд, то принаймн не прокидатися до ранку точно. Але це йому не вдалося. Проспавши деклька годин, Сергй прокинувся вже десь опвноч й бльше не змг заснути. Псля ледь не божевльного сумбуру його панчно втеч, втеч невдомо звдки й невдомо куди, до Сергя прийшло деяке опритомнення, а разом з ним повернулись розпач бль.
Сергй добре пам"ятав цю нч. Вн прокинувся десь опвноч. За вкном шов дощ, надсадно стукочучи у вкно. Спросоння Сергв здалося, що ще нколи в житт вн не чув такого тужливого стукоту осннього дощу у вкно. Вн устав з лжка, розстелив постль, роздягнувся, лг. Але сон не йшов. Вн знову встав, пройшовся босонж кмнатою, пдйшов до вкна, притулився щокою до холодного скла, по якому журливо жебонла вода вд сумного осннього дощу. Вн знову лг у постль. Знову встав, пройшовся кмнатою. Вн добре пам"ятав цю нч.
В цю нч прозорий кришталевий келих його стражденно душ переповнився бажанням уже неможливого щастя, через край потекло безсоння дзвнким струмочком туги, яка вдлунювала у скронях споминв рзкою гостротою жорстоких слв: "все це вдходить дал й дал у минуле...", "цього вже нколи, нколи не повернеш...". А Сергй стояв слухав, як стук годинника в пустй кмнат вдлуню в його спустлих грудях стуком якогось не його, якогось чужого серця - так наче у покинутй осел вконниця пд втром повол хльоца об стну. В той час Сергй достеменно пзнав науку не озиратися назад, коли йому у спину так гарячково дихала безповоротнсть його утрат, назирц ходили докори по п"ятах минулого кохання слд у слд, коли вн ходив босонж кмнатою з кутка в куток, з кутка в куток... В цей час навть його самотнсть, та самотнсть, яка вднин буде щоноч спати поряд з ним, навть самотнсть ця т ноч вд нього вдцуралася й сидла ображено в кутку, зщулившись примарою глевко тн, очима темряви зловтшно споглядаючи, як пдходить до вкна притуляться щокою до холодного скла Сергй - нколи, нколи сльозам осннх дощв не литися холодними щоками вкон з такою гркотою, з якого по його щоках текли його гаряч сльози. А за вкном, засян в рллю захмареного неба, наснини невидимих зрок пускали паростки притлумленого потойбчного сяйва, що виблискувало в краплях дощу, в якому, наче в попел вд спалених моств покрно тлли ус майбутн сни про те, що не бува назад дороги...
Сергй добре, навть занадто добре пам"ятав ту нч. Ще затемна вн одягнувся, застелив постль, пройшов у другу кмнату, де ще глибоко спала господарка хати. Потихеньку, аби не розбудити бабусю, Сергй витяг з кишен грош й, не розбираючи в темряв скльки саме це було грошей, поклав деклька купюр на стл, тод тихо навшпиньки вийшов з хати й пшов свою дорогою, хоча яка саме з дорг була його дорогою, вн навряд чи мг би тод сказати.
Але доля знала сама краще за Сергя його шлях - вона вела його впевненою рукою. Деякий час вн, тамуючи сво бажання вд чогось ткати й залишатися, хоч серед людей, але на самот, десь блукав, щось робив. Все це, може, й нагадувало спосб життя безхатченка, але лише зовн лише дуже наближено. Сергй все ж десь наймався на всяку роботу, десь пдробляв як професонал малярством, не ночував будь де, тим паче на вулиц, але знмав яке-не-яке житло на нчлг.
Але вс ц зовншн обставини зовсм його не обходили. Головне те, що вдбувалося в його зболенй душ. Головне те, що щоразу, намагаючись якнайдужче виснажити себе щоденною тяжкою роботою, зморений надвечр Сергй лягав у над забутися принаймн до ранку в глибокому непробудному сн, але десь опвноч просипався, й до ранку його перевертало з боку на бк безсоння.
Щоразу, прокидаючись в задушливих обймах ноч, Сергй вдчував, що знову його душа шука втрачену опору кохання, як недосвдчений калка спросоння шука втрачену опору вдтято ноги - прокидався пд серцем бль, з яким лещатами самотнх ночей були затиснен його беззахисн окроплен сльозами сни. А ранок?... Ранок завжди був таким далеким, вн здавався просто вдгомнням жалобного стогону подолано ноч. Навть вже не врилося, що колись ранкова заграва розсювала темряву ноч свжою трояндою краси, що так нагадувала красу Оксани. Тепер ранкова заграва нби виповзала з-за обрю величезним рожевотлим черв"яком, який пдточував корння темряви, вд чого порохнява поточеного мороку у сутнках свтанку повол осипалася дкою сллю пробудження на кривавий обрубок душ - невиплаканих слз невимовлений бль знов проростав у грудях нехттю долати шлях вд пвноч до ранку, пробуджуючи втому, з якою Сергв доводилося над силу долати вбрд потужний, стрмкий потк пустопорожнх днв.
так щоноч кожна мить безсоння виростала в столття страждань. А годинник неначе зупинявся, все ще була пвнч - нескнченна, нездоланна, всемогутня пвнч... Сергй навть не здогадувався, що це в глибинах його ства йшла боротьба за його душу, боротьба, яка назовн виривалась отим стражданням, що врешт завжди стражданням рятвним. невдовз вона таки настала, нша нч, нша пвнч... Рятвна пвнч, коли Сергй таки змг тихенько вдйти на самий крачок душ, туди, де скелястий берег розуму терпляче омиваться ркою т ври, у котру не увйдеш двч - це було саме мсце для зведення з нчно чорно-мармурово утамниченост храму примирення й спокути, це був саме час, поставивши пд сумнв нездоланнсть болю, ввйти до цього храму для причастя: ц ноч чорний хлб безсоння Сергй спожив неначе Його плоть, пив терпке вино самотност, неначе Його кров...