"Володар Всесвіту"
Шрифт:
Цю версію довелося вигадати спеціально для Кніпса, який страшенно боявся партизанів.
— Гм… гм… — мільйонер посопів носом, критично озирнув залиті яскравим світлом прожекторів будинки і раптом запитав єхидно: — Сподіваюсь, ваш склад боєприпасів не на горищі лабораторії?!
Харвуд простежив очима за поглядом Кніпса і ледве не зойкнув: дах у лабораторному корпусі був розвернутий силою могутнього вибуху. Якщо пошкоджено головний інтегратор — все загинуло.
— Детонація, сер! — відповів він підкреслено байдуже. — Вибухнули міни до міномета, який там було
— Гм… гм… Але ми таки поїдемо завтра. І не опівдні, а рано-вранці.
— Дуже шкодую, сер! — Харвуд низько вклонився, щоб приховати тривогу й злість. — Дуже шкодую!
Отже, — виїздить, а про гроші — ані слова?.. Паркер, як і личить порядній людині, хоч підписав угоду. А цей старий кнур вихляє й крутить, зволікає з заручинами і угодою, і за його словесними вивертами ніяк не добереш, чого ж він хоче. Ясно одне: грошей не дасть і він… Мільйони вислизають з рук… То треба їх втримати за всяку ціну!
Харвуд подивився на свою наречену благальним поглядом закоханого до нестями:
— Я хотів би сподіватися, що хоч міс Бетсі лишиться ще на кілька днів у нашому чарівному Грінхаузі…
Але Бетсі Кніпс зараз було не до лірики. Вона й досі тремтіла і полохливо озиралася на всі боки.
— Ні, ні, Генрі!.. З мене досить… Кінчайте ваші досліди і негайно приїздіть до нас… До речі: можна поставити варту з кулеметами біля цього будинку?
— Не турбуйтесь, моя люба!… Вас охороняє могутній інтегратор! Спіть спокійно!
— Добре, Генрі, я спатиму спокійно. Але ви поставите хоча б одного вартового, гаразд?
— Так, так, моя люба! — Харвуд поцілував руку нареченої, зітхнув так, що йому позаздрив би не один з провінціальних Ромео, а коли Бетсі пішла, аж скривився від злості: нічого не допомагає.
Лише тепер він міг обміркувати, що трапилось.
«Партизани! Кляті тубільці! — думав він, біжучи до лабораторного корпусу. — Але де вони взяли бомбардувальник?.. Хвалити бога, у нас не Індо-Китай… Чи, може, то якийсь Джонні з п'яних очей пошпурив оці дві бомби, а зараз доповідає, що розгромив партизанський центр?»
Та, зрештою, не в цьому справа. Далеко важливіше знати, чи не пошкоджено інтегратор?
— Цілий! — радісно закричав Харвуд, вбігши до, лабораторії. — Цілий!
Бомба, мабуть, була невеликого калібру. Вона проломила дах, прогнула сталеву стелю, обвалила штукатурку. А головний інтегратор — велетенська споруда під ковпаком з прозорої пластмаси, як і раніше, виблискував склом і нікелем, — бездоганна конструкція, шедевр радіотехніки.
Одсапуючись, Харвуд надів «радіошолом» і ввімкнув інтегратор. Але екран лишився холодним і німим.
Харвуд кинувся до другого приладу, третього… Результат був однаковий — жодної дії.
Здавалося: все мало бути справним. Як завжди, тьмяним рожевим світлом і сяяли численні, мініатюрні радіолампочки. Жоден з індикаторів не вказував на якесь пошкодження схеми.
Харвуда аж морозом пройняло: отаке трапилось, коли тільки-но змонтували головний інтегратор. З якихось невідомих причин установка заковерзувала, а потім і зовсім відмовилася
«Сміт… Де ж Сміт? — з одчаєм думав Харвуд, поквапно перевіряючи основні вузли головного інтегратора. — Невже загинув од бомби?»
Одверто кажучи, в перші хвилини після тривоги Харвуд навіть побажав такої долі своєму помічникові. Але зараз було вже не до особистих рахунків: хоч який там із Сміта інженер, але і його допомога здалася б.
«То де ж це Сміт?»
Кілька разів підходив Харвуд до телефону, дзвонив і до «експериментальної», і в енерговузол, і на сторожові башти. Сміт мов крізь землю провалився.
Він з'явився аж перед ранком. Увійшовши до лабораторії, Сміт здивовано вирячився на Харвуда:
— Чого ти тут мордуєшся? Щось вигадав?.. А я оце йду, коли бачу…
Харвуд не дав йому договорити:
— Біжи швидше до Вагнера. Приведи його сюди. Негайно!
Сміт байдуже посвистів:
— Пізно! Вагнера вже нема. Я щойно звідти. Харвуда наче хто батогом хльоснув:
— Мерзотник! Виродок! Що ти наробив?! Та чи знаєш ти…
— А — мерзотник?! Я — виродок?! — Сміт вихопив револьвер і вистрілив у Харвуда. Але його рука вже втратила колишню точність. Він не вцілив. А через якусь мить на нього наліг Харвуд.
Кілька секунд на підлозі біля інтегратора качався клубок із двох тіл, а потім пролунав ще один постріл, і Харвуд підвівся, похитуючись.
— Ідіот! — просичав Сміт. — Ідіот…
Це були його останні слова.
Розділ XIV
БАНКРУТ ШУКАЄ ПОРЯТУНКУ
Нудотна, волога, задушлива ніч. Ані зірочки, ані проблиску в небі — воно затягнуте суцільною ковдрою важких хмар.
І на землі — морок. Грінхауз, цей маєток-лабораторія в глибині джунглів, замовк, причаївся. Лише де-не-де тьмяно виблискують невеликі лампочки — енергію економили. Тимчасовий власник Грінхауза Генрі Харвуд — банкрут. Він не може купити навіть якихось там кілька сот тонн пального, щоб наповнити спорожнілі цистерни. Йому нема чим сплачувати лаборантам і охоронцям, і їх доведеться звільнити. І це тоді, коли слід напружити всі сили, щоб відремонтувати головний інтегратор і докінчити монтаж приладу, успішне випробування якого тільки й дасть довгождані мільйони. Даремно звертатися до Паркера, Кніпса, навіть до Бетсі. Харвуд для них потрібний лише як «Володар Всесвіту», а зовсім не як жебрак-винахідник. Їм байдуже, якою ціною дістався успіх: украв, одняв, знайшов — все одно. Переможців не судять. Харвуд відсвяткував часткову перемогу і одержав за неї аж надто великий аванс. Тепер надходить черга сплатити по векселях…