Вулиця Без світання
Шрифт:
Багряне полум'я вибуху освітило похмурі склепіння середньовічної в'язниці, людей, що припали до підлоги.
— А-а-а! — нестямно заволав Іваньо. Здавалось, усі сили вклав священик у цей зойк, повний смертельної туги і відчаю. Зойк перейшов у булькаючий хрип.
Вибухом гранати Іваньо розірвало бік. Ліхтар відкинуло. Вдарившись об камінь, він загорівся. І тоді в блідому тьмяному світлі на віддалі кількох метрів од себе священик побачив Дем'янка.
Почуваючи, як туман заволікає очі, Іваньо підняв пістолет, вистрілив. Молодий чоловік схопився за плече. Іваньо хотів вистрілити ще раз, але
В темряві гарячково забігали промені.
— Де другий? Другий! — стривожено вигукував Грицай. — Він не міг утекти…
Пробігши коридором, Воробйов опинився у великому залі. Обвів довкола ліхтарем. Нікого. Раптом помітив на підлозі біля каміна круглий предмет — капелюх Павлюка. Підскочив до каміна, спрямував ліхтар усередину. «Таємний хід», зрозумів він.
Не вагаючись, Воробйов стрибнув у камін і поспішив по слідах злочинця.
XVI. ПОГОНЯ
На даху костьолу дощ лив, здавалося, дужче, ніж унизу. Вода хльоскала з усіх боків, і Воробйов умить промок до нитки. Вітер шаленів, рвав одяг, ніби хотів скинути Воробйова додолу, але він міцно тримався за виступи,
Внизу поодинокими вогнями світилося місто, а тут було темно. Химерні прикраси, статуї, повороти утворювали справжній лабіринт. Знайти в ньому злочинця до світанку здавалося просто неможливим. Воробйов вдивлявся в кожний куточок, сподіваючись, що ворог викаже себе хоча б чим-небудь — адже він теж розуміє: коли розвидниться, його легко знайдуть.
Раптом Воробйову спало на думку, що злочинець у темряві зараз бере його на приціл. Від цієї думки мороз пішов поза шкірою. «Хоч би швидше стріляв, чи що?» з тугою подумав він.
Але пострілу не було. Завивав вітер, лопотіли об дах струмені дощу. Тоді Воробйов вирішив, що його появи на даху злочинець просто не помітив.
Проте він помилявся. Павлюк, заховавшись у кількох метрах од Воробйова за статуєю святого, бачив, як той виліз із димаря. Він мало не луснув од люті, згадавши про втрачений пістолет.
Не підводячи голови, всім тілом притискаючись до мокрого, холодного даху, Павлюк поповз до шпиля, щоб обійти його навколо по карнизу і потім спуститися з протилежного боку у двір. Але саме в той момент, коли Павлюк досягнув гребеня даху і хотів перевалити через нього, Воробйов побачив темний силует.
— Руки вгору! — Воробйов підскочив до Павлюка, спрямував на злочинця пістолет. Той почав поволі підводитись, повертаючись до Воробйова боком.
— Швидше! Ну! — Воробйов відступив на крок і… послизнувся, потрапивши ногою в риштак. Дуло пістолета, спрямоване на Павлюка, хитнулося вбік.
Цієї миті було досить. Павлюк скочив, кинувся на Воробйова, схопив його за горло, другою рукою силкуючись відняти зброю.
Почалася запекла боротьба, в розпалі якої супротивники не помітили, як опинилися на краю стрімкого даху. Відчайдушним зусиллям Воробйов зумів вивернутись, навалився всім тілом на Павлюка, і той повис над безоднею.
— Разом здохнемо! — хрипів Павлюк. — За собою потягну.
Воробйов
— Пусти! Здаюсь! — насилу вимовив Павлюк і перестав тягти до себе пістолет Воробйова.
Це було так несподівано, що Воробйов трохи послабив хватку. Тоді Павлюк ударив його головою в обличчя.
Темрява ночі спалахнула червоними й білими іскрами. Коли іскри погасли, Воробйов побачив: злочинець біжить по даху до карниза головного шпиля.
— Стій! — закричав Воробйов. — Стій! Стрілятиму!
У-у-у! — відгукнувся вітер.
Павлюк видерся на карниз завширшки в чверть метра, став обличчям до стіни і, розпластавши руки, намагаючись учепитися за найменші виступи стіни, боком рушив уздовж карниза. Воробйов пішов слідом за ним.
Двоє пробиралися вузьким карнизом на висоті п'ятиповерхового будинку. Дощ і вітер усе ще бушували. Воробйову здавалося, що досить оступитись, і він полетить у безодню. Але Воробйов уперто переслідував ворога, метр за метром залишаючи позаду,
Дійшовши до повороту, Павлюк раптом відчув, що камінь під ногою хитається. У нього затремтіли коліна. Він інстинктивно зробив необачний рух, щоб швидше поминути страшне місце, і мало не зірвався. Важко дихаючи, притиснувся лобом до стіни. Її холод допоміг заспокоїтись. Обережно пройшов пошкоджений карниз. Озирнувся. Переслідувач метрів за п'ять. Павлюк трохи подався вбік, ухопився за виступ, натиснув ногою на розхитаний камінь. Ще… ще… Пошкоджена частина карниза з гуркотом обвалилася. Павлюк зник за поворотом шпиля, перш ніж Воробйов устиг збагнути, що сталося. Тепер від злочинця його відокремлювала гладенька стіна… Обійти чи перестрибнути пошкоджене місце було неможливо. З риском для життя довелося повертатись назад знову тим самим важким і небезпечним шляхом.
Тимчасом Павлюк вузькою, ледве помітною в заглибленні стіни драбинкою спустився у внутрішній дворик, надійно захований між глухими стінами костьолу. Швидко озирнувся і, не помітивши нічого для себе підозрілого, кинувся щодуху на вулицю Без світання.
Торкун уже чекав його в машині.
— Чемодан тут? — спитав Павлюк, сідаючи поруч з Торкуном.
— Ось, — показав Торкун собі під ноги.
— Поїхали!
Павлюк вийняв з чемодана пістолет і сунув його за пазуху.
Машина рушила. Дощ і темрява сховали її…
… Коли Воробйов спустився в підземелля і разом з товаришами вибіг на вулицю, Павлюка вже й сліду не було, він наче розтанув у нічній дощовій імлі…
Контррозвідники відстали од Павлюка лише на кілька хвилин. Коли погоня з'явилася на квартиру Торкуна, перелякана, сповнена злоби пані Анеля могла повідомити тільки одне: чоловік з півночі вартує в автомобілі, повинен їхати. Куди — їй невідомо.
Поки з'ясовували, в якому напрямі поїхав сірий «мерседес» з пасажиром, Павлюк був уже далеко.