Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура
Шрифт:
своїх курсантів я будь-що введу до командного складу. Негайно пошли, до академії гінця; нехай, коли треба, навіть, зажене кількох коней, але він має дістатися туди сьогодні ж до вечора й переказати…
— В цьому нема потреби. З академією встановлено телефонний зв’язок. Зараз я з’єднаю тебе.
Як приємно було почути таке! З телефонною трубкою в руці” маючи змогу негайно зв’язатися з найвіддаленішими районами, ж знову міг нарешті дихати на повні груди. В ту мить я зрозумів, якою жалюгідною: й нудною, якою страхітливо безбарвною була для мене ця країна всі ці роки, як
Повернувшись до монастиря, я застав там цікаву сцену. Абат і ченці зібрались у великому залі н з дитячим захватом та довірливістю спостерігали фокуси новоприбулого чарівника. Вдягнений, вій був у щось, химерне, таке ж строкате й недоладне, як убрання індіанських знахарів. Він крутився, бурмотів, вимахував руками й креслив таємничі знаки в повітрі й на підлозі — одне слово, робив те саме, що й усі фокусники. Він був відомий маг і чародій з Азії, — так він сам заявив, і цього цілком вистачило. Такі твердження цінувалися на вагу золота й мали широкий попит.
Як легко й дешево цей пройдисвіт зажив слави великого чародія! Його фахом було розповідати, що в дану мить робить будь-який житель земної кулі, а також, що він робив у минулому й робитиме в майбутньому. Він спитав, чи хоче хто-небудь довідатися, що зараз робить імператор Сходу. В присутніх заблищали очі, вони захоплено потирали руки, — і то була найкрасномовніша відповідь. Ще б пак! Благочестивій братії страх кортіло довідатися, що робить зараз цей монарх. Шахрай щось пробурмотів, а тоді поважно оголосив:
— Великий і могутній імператор Сходу зараз кладе гроші на долоню святого жебрущого ченця — одну… дві… три монети, і всі срібні!
В натовпі почулися захоплені вигуки:
— Дивовижно!
— Неймовірно!
— Скільки ж довелося працювати, скільки довелося вчитися, щоб досягти такої дивовижної сили!
Чи не хочуть вони довідатися, що зараз робить верховний володар Індії? Авжеж, хочуть. Він розповів їм, що робить верховний володар Індії. Потім розповів, чим заклопотаний єгипетський султан і які найближчі наміри в короля Далеких Морів. І так далі, і так далі. Кожне нове чудо викликало дедалі більше захоплення перед непомильною точністю його ясновидіння. Часом ченці намагалися загнати його на слизьке запитанням про якийсь зовсім далекий і малознайомий край, та даремно! Він завжди відповідав без вагань, він знав геть усе, несхибно й досконально. Я бачив, що коли так триватиме й далі, я втрачу свою вищість, цей зух відіб’є в мене всіх прихильників, і я дістану носа. Треба вставити палицю йому в колесо, і якнайшвидше. І я сказав:
— Коли ваша ласка, я страшенно хотів би довідатися, що зараз робить одна особа.
— Питайте, не бійтеся. Я відповім.
— Але це буде важко… Може, навіть неможливо.
— Для мого мистецтва немає нічого неможливого.
Що важче
— Якщо ви не помилитесь, якщо відповідь ваша буде правильна, я дам вам двісті срібних пенсів.
— Вважайте, що ця купа грошей уже моя. Я скажу вам усе, що ви захочете взнати.
— Тоді скажіть мені, що я зараз роблю правою рукою?
— Ах!
Усі були здивовані. Нікому в натовпі не спав на думку найпростіший трюк — спитати про людину, яка перебуває не за десять тисяч миль звідси. Чарівник тільки рота роззявив: такого з ним ще ніколи не траплялося. Він вскочив у халепу й не знав, як з неї викрутитися. Розгублений, спантеличений, він не міг вимовити й слова.
— Чого ж ви чекаєте? — спитав я. — Якщо ви спроможні відразу, не замислюючись, сказати, що робить людина на другому кінці землі, то невже вам важко відповісти, що робить той, хто перебуває за три кроки від вас? Люди, які стоять позад мене, бачать, що я роблю своєю правою рукою, і підтвердять, якщо ви дасте правильну відповідь.
Він усе ще мовчав.
— Гаразд, тоді я скажу, чому ви мовчите: тому що ви не знаєте. Теж мені чарівник! Друзі, цей волоцюга — просто пройдисвіт і брехун!
Ченці засмутились і перелякалися. Вони зроду не чули, щоб хтось лаяв чародіїв, і тепер не знали, чого сподіватися. Запала мертва тиша; натовп завмер, скутий забобонним страхом. Чарівник тим часом, очевидно, зумів знайти якийсь вихід, бо раптом посміхнувся впевнено і недбало. Всі зітхнули з полегкістю: раз він посміхається, значить, біди не буде! Він сказав:
— Слова цього чоловіка такі зухвалі, що мені на мить відібрало мову! Знайте ж усі, коли хтось іще цього не знає: чародії мого рангу мають справу лише з королями, принцами, імператорами, тільки з тими, в чиїх жилах тече монарша кров. От якби ви мене спитали, що робить великий король Артур, я б вам відповів, а вчинки його підданих мене не цікавлять.
— О, виходить, я неправильно вас зрозумів. Мені здалося, що ви сказали: запитуйте про будь-кого, і я вирішив, що будь-хто означає будь-хто, кожна людина.
— Так… кожна людина, але тільки знатного роду, а найліпше — владущий монарх!
— Мені здається, так воно й має бути, — втрутився абат, користуючись із слушної нагоди припинити суперечку й запобігти лихові. — Навряд чи такий дивовижний хист було даровано, аби стежити за діяннями осіб, що не народилися на вершинах величі. Наш король Артур…
— Хочете знати, що він робить? — перебив його чарівник.
— Ну, звісно, хочемо і вислухаємо з вдячністю.
Усі знову сповнилися шаноби й цікавості — невиправні ідіоти! В німому захваті вони дивилися, як шаманить цей пройда, і глянули на мене, ніби запитуючи: “Ну, що ти тепер скажеш?”, коли він оголосив:
— Король утомився після ловів і ось уже другу годину спить у себе в палаці глибоким сном без сновидінь.
— Благослови його, господи! — мови” абат і перехрестився. — Нехай цей сон відсвіжить його тіло й душу!