Янтарне скло

Пулман Филип

— Гадаю, — тремтячи, повів далі він, — що вони набагато ближчі до з'ясування достеменного місцезнаходження дитини, ніж ми. У них є деякі джерела інформації, недоступні мені.

— Саме так, — промовив слідчий. — Про це вам сказав алетіометр?

— Так.

— Дуже добре. Фра Павеле, ми були б раді, якби ви й надалі працювали в цьому напрямі. Якщо вам знадобиться якась допомога, чи то в церковних, чи то в технічних питаннях, лише дайте нам знати.

Фра Павел уклонився, зібрав свої нотатки та, посадивши деймона-жабу на плече, вийшов із залу суду. При цьому черниці дружно схрестили пальці.

Отець Макфейл постукав по дубовій лаві перед собою торцем олівця.

— Сестро Агнес та сестро Моніко, — звернувся він, — ви вільні. До кінця дня розшифровка стенограми має лежати в мене на столі.

Дві черниці схилили голови та вийшли.

— Джентльмени, — промовив голова — саме так зверталися один до одного члени Консисторського Суду, — зробимо перерву.

Дванадцять членів Суду, починаючи з найстаршого (отця Макепве, старезного дідугана зі сльозавими очима) до наймолодшого (отця Гомеса, він був блідий і аж тремтів від релігійної запопадливості), зібрали свої записи та слідом за головою пройшли до палати нарад, де вони могли, сидячи за круглим столом та дивлячись один одному в очі, обговорити почуте в умовах найвищої таємності.

Наразі головою Консисторського Суді був шотландець на ім'я Г'ю Макфейл. Його обрали в досить молодому віці: термін головування був довічним, а йому ще не було й п'ятдесяти років, тож слід було очікувати, що отець Макфейл визначатиме стратегічну лінію Консисторського Суду, а отже, і всієї Церкви, ще багато років. Це був високий, імпозантний чоловік із копицею кучерявого сивого волосся та смуглявим обличчям, і він був би товстим, якби не аскетизм, із котрим він ставився до потреб свого тіла: він пив лише воду, їв лише хліб і фрукти та щодня годину займався фізкультурою під керівництвом досвідченого тренера. Як наслідок, він мав худорляву, підтягнуту та рухливу статуру. Його деймон був ящіркою.

Щойно члени Суду всілися, отець Макфейл сказав:

— Отже, таким є стан речей. Здається, нам слід тримати в пам'яті декілька міркувань. По-перше, це лорд Ізраель. Близька Церкві відьма повідомляє, що він збирає величезну армію, котра включає сили, які можуть мати ангельську природу. Наскільки відомо відьмі, його метою є Церква та сам Господь. По-друге, це Облаткове братство. Їхні дії в межах дослідницької програми в Больвангарі, а також підтримка ними планів пані Кольтер дає змогу припустити, що братство сподівається посісти місце Консисторського Суду Благочестя як наймогутнішої та найефективнішої руки Святої Церкви. Нас підсиджують, джентльмени. Вони діють майстерно та безжально. Ми маємо соромитися власної нерішучості та неспроможності припинити ці спроби. Невдовзі я повернуся до даної теми та скажу, що, на мою думку, можна було б зробити з цього приводу. По-третє, слід подумати про хлопця, якого згадував у своїх свідченнях Фра Павел, та про ніж, здатний чинити надзвичайні речі. Безперечно, ми мусимо якомога швидше відшукати їх та заволодіти ножем. По-четверте, Пил. Я вжив деяких заходів, щоб дізнатися, що знає про нього Облаткове братство. Ми переконали одного з богословів-практиків, які працюють у Больвангарі, повідомити нам, що саме вони там відкрили. Сьогодні опівдні я поспілкуюся з ним унизу.

Один чи два члени Суду неспокійно ворухнулися, адже «внизу» означало камери під будівлею: кімнати, облицьовані звукоізоляційним білим кахлем та оснащені антарикою й гарною дренажною системою.

— Хай там що ми дізнаємося про Пил, — повів далі голова, — мусимо не забувати про свою мету. Облаткове братство прагне збагнути вплив Пилу, ми ж повинні геть знищити його, ніяк не менше. Аби знищити Пил, ми також маємо знищити Облаткове братство, Колегію Єпископів та навіть будь-яку агенцію, через посередництво якої Свята Церква працює на Господа — ось так. Джентльмени, не виключено, що Свята Церква виникла лише для того, щоб виконати це завдання й після цього зникнути — але краще вже світ без Церкви й без Пилу, ніж світ, у якому ми щодня маємо страждати під відразливим тягарем гріха. Краще вже світ, очищений від усього цього!

Отець Гомес енергійно закивав головою, його очі палали.

— І нарешті, — промовив отець Макфейл, — дитина. Гадаю, вона й досі залишилася нею. Ця Єва, котра відчує спокусу й котра, як на це вказує попередній досвід, піддасться на неї, своїм гріхопадінням погубить нас усіх. Джентльмени, з усіх можливих шляхів розв'язання цієї проблеми я пропоную найрадикальніший і сподіваюся, що ви зі мною погодитеся. Я пропоную послати людину, котра відшукає і вб'є дитину ще до того, як та зустрінеться зі спокусою.

— Отче, — миттєво втрутився отець Гомес, — я щодня у своєму дорослому житті піддавав себе попередній єпитимії. Я вивчав та готувався…

Голова Суду підвів руку. Попередня єпитимія та попереднє відпущення гріхів були доктринами, дослідженими та розробленими Консисторським Судом, але Церкві взагалі вони були невідомі. Вони включали в себе накладення єпитимії за ще не вчинений гріх — важкої та інтенсивної єпитимії, що супроводжувалася бичуванням — із метою створити потенційному грішникові запас довіри з боку Церкви. Коли суворість єпитимії відповідала конкретному гріху, особі під єпитимією заздалегідь гарантували відпущення гріхів, хоча сам гріх вона могла так ніколи й не вчинити. Приміром, іноді застосування цих доктрин було потрібне для того, щоб убивати людей — адже зробити це у стані благодаті було для вбивці набагато легше.

— Я пам'ятаю про вас, — проникливо сказав отець Макфейл. — Тож Суд згоден зі мною? Добре. Коли отець Гомес, отримавши наше благословення, вирушить виконувати своє завдання, він діятиме сам-один, і ми не зможемо зв'язатися з ним, аби відкликати його. Хай там що відбуватиметься у світі, він, як Божа стріла, прямуватиме до своєї мети — до дитини, — щоб уразити її. Він буде невидимим і німим; він з'явиться з ночі, як ангел, що вразив ассиріян. Наскільки краще було б для нас усіх, якби в Едемському саду був отець Гомес! Ми ніколи не були б вигнані з раю.

Молодий священик ледь не плакав із гордощів. Суд благословив його!

У найтемнішому куті стелі, невидимий за темними дубовими балками, сидів чоловік заввишки декілька дюймів. Його ноги були озброєні гострими шпорами, й він почув кожне слово.

У підвалі, одягнений лише у брудну білу сорочку та широкі штани без ременя, стояв під голою лампочкою чоловік із Больвангара. Однією рукою він притримував штани, а другою стискував свого деймона-кролика. Перед ним на єдиному в камері стільці сидів отець Макфейл.

— Докторе Купер, — почав голова Суду, — будь ласка, сідайте.

У приміщенні майже не було меблів — лише стілець, грубе дерев'яне ліжко та цебро-параша. Голос голови луною відбився від білої плитки, що нею були облицьовані стіни та стеля.

Доктор Купер усівся на ліжко та облизав сухі губи. Він не міг відвести очі від сухорлявого сивоволосого голови. Залишалося тільки чекати на нові неприємності.

— Отже, вам майже вдалося відрізати від дитини її деймона? — спитав отець Макфейл.