Янтарне скло
Шрифт:
Щойно вони залишилися самі, Віл показав ведмедю, як діє другий край леза. Він відкрив прохід до світу, де парували та стікали краплями джунглі — крізь віконце відразу почав виходити важкий аромат, і розріджене гірське повітря запахло тропіками. Йорик уважно спостерігав за хлопцем, потім торкнувся лапою краю вікна, понюхав його та пройшов до іншого світу, щоб роззирнутися у спекотному вогкому повітрі. Крики мавп та птахів, квакання жаб, дзижчання комах та нескінченне крапання з рослин здалися дуже гучними навіть Вілові, котрий не переходив до нового світу.
Потім Йорик повернувся та подивився, як Віл зачиняє вікно. Ще раз попросивши у хлопця ніж, він почав роздивлятися срібне лезо, так наблизивши його до ока, аж Віл навіть злякався, що ведмідь ушкодить собі зіницю. За декілька хвилин Йорик мовчки повернув ніж і лише трохи пізніше промовив:
— Я мав рацію: коли в тебе є такий ніж, я не можу з тобою битися.
Вони вирушили далі. Дорогою вони майже не розмовляли, і це задовольняло обох. Йорик впіймав газель і з'їв більшу її частину, залишивши Вілові найніжнішу частину туші. За кілька годин вони підійшли до селища, й поки Йорик чекав у лісі, Віл обміняв одну зі своїх золотих монет на грубий хліб і сушені овочі, а також чоботи зі шкіри яка та жилет із овчини — ночі тут були вельми прохолодними.
Йому також удалося розпитати місцевих мешканців про долину райдуг. Балтамос набув вигляду крука, і між ним та іншим круком — деймоном селянина, з яким розмовляв Віл, — відразу встановилося взаєморозуміння, тож селянин дав хлопцю чіткі та корисні вказівки щодо шляху до долини.
За його словами, туди було три дні шляху — не так уже й багато.
Але до долини райдуг прямували не лише вони.
Загін, посланий лордом Ізраелем — ескадрилья гіроптерів та цепелін із запасами палива — за деякий час до того досяг проходу між світами, розташованого в небі над Свольбардом. Шлях був дуже довгим, однак літальні апарати пересувалися майже без зупинок, хіба що для того, щоб заправитися. Командир загону, цар однієї з африканських країн Огунве, двічі на день зв'язувався з базальтовою фортецею: на борту його гіроптера були магнітний резонатор і зв'язківець-галівесп'янин, і він дізнавався про останні новини майже так само швидко, як сам лорд Ізраель.
Новини були невтішними. Маленька шпигунка леді Салмакія була присутня на нараді, на якій дві могутні руки Церкви, Консисторський Суд Благочестя та Товариство Дій Святого Духа, погодилися забути про свої суперечки та поділитися знанням. На Товариство працював алетіометрист, досвідченіший і спритніший за Фра Павела, і завдяки йому Консисторський Суд тепер достеменно знав, де перебуває Ліра, та навіть більше: йому було відомо, що лорд Ізраель вислав їй на порятунок загін. Не гаючи часу, Суд віддав наказ відрядити загін цепелінів та батальйон швейцарської гвардії, і тепер вони готувалися до зльоту неподалік від Женевського озера.
Отже, кожна зі сторін знала, що друга також наближається до печери в горах. Усім було також зрозуміло, що той, хто досягне печери першим, матиме значну перевагу над суперником. Але це ще не все: гіроптери лорда Ізраеля мали швидкість, набагато вищу в порівнянні з цепелінами Консисторського Суду, проте вони мали подолати значно більший шлях, і їхня швидкість була обмежена швидкістю цепеліна, що ніс паливо.
Слід було також узяти до уваги й те, що той, хто захопить Ліру, змушений буде після цього битися з другою стороною. Отже, завдання Консисторського Суду було простішим: його загонові не потрібно було дбати про безпеку дівчинки, адже він вилетів, аби просто вбити її.
Цепелін, на борту якого вилетів голова Консисторського Суду, ніс також інших пасажирів, про яких голові було невідомо. Шевальє Тіаліс одержав по своєму магнітному резонатору повідомлення з наказом йому та леді Салмакії проникнути на цепелін. У повідомленні також було сказано, що коли цепелін досягне долини, галівесп'яни мають залишити його борт та самотужки пробиратися до печери, в якій тримали Ліру, щоб по змозі захищати її до прибуття загону царя Огунве. У наказі зазначалося, що безпека дівчинки зумовлена міркуванням найвищої пріоритетності.
Завдання проникнути на цепелін було для розвідників вельми небезпечним, і не тільки тому, що їм слід було пронести з собою магнітний резонатор. Галівесп'яни також мали взяти з собою дві личинки комах та свою їжу. Коли личинки дорослішали, вони ставали дещо схожими на бабок, але таких бабок ніколи не бачили ні у Віловому, ні в Ліриному світі. По-перше, вони були набагато більшими. Галівесп'яни дуже ретельно виводили цих комах, і кожен клан мав породу, що суттєво відрізнялася від усіх інших. Клан Тіаліса розводив дужих червоно-жовтих смугастих бабок із ненаситним апетитом, а в леді Салмакії мала з'явитися тонка, швидка комаха із сірувато-блакитним тілом, яке могло світитися в темряві.
Кожний із шпигунів мав у розпорядженні певну кількість таких личинок, і, годуючи їх певною, чітко визначеною кількістю масла та меду, можна було як утримувати їх у стані анабіозу, так і швидко зробити з них дорослих комах. Тіаліс і леді Салмакія мали десь тридцять годин — багато що залежало від напрямку вітру — вигодувати личинок: на той час, коли цепелін досягне долини, комахи вже мали бути напоготові.
Шевальє та його колега відшукали потаємний куточок за перегородкою та, поки судно заправляли та завантажували, влаштувалися там якомога зручніше й безпечніше. Потім заревіли двигуни, і конструкція вся затрусилася: техніки відв'язали канати, і вісім цепелінів злетіли в нічне повітря.
Галівесп'яни напевно сприйняли б таке порівняння як смертельну образу, але їм пощастило сховатися принаймні не гірше, ніж пацюкам. Зі свого укриття вони чули майже все, що говорили на борту, і щогодини виходили на зв'язок із лордом Роуком, котрий перебував на борту гіроптера царя Огунве.
Але про одну річ вони не могли нічого почути, навіть перебуваючи на борту цепеліна — адже голова Суду ні з ким не обговорював справу отця Гомеса, вбивці, котрий уже отримав відпущення гріхів, які він мав учинити в разі, якщо місія Консисторського Суду провалиться. Отець Гомес перебував деінде, і за ним зовсім ніхто не стежив.
10
Колеса
Сад довкола занедбаного казино, як і раніше, був порожнім.
— Так, — сказала рудоволоса дівчинка, — ми з Паоло бачили її. Це було декілька днів тому.
— А ви пам'ятаєте, як вона виглядала? — спитав отець Гомес.
— Їй було жарко, — заявив хлопчик. — Її обличчя було мокрим від поту, ось так.
— Як ви гадаєте, скільки їй років?