Чтение онлайн

на главную

Жанры

Шрифт:

Я не наважився.

Був ще занадто молодий.

Тепер, хоч ще зовсім молодий, вже маю своє минуле. Минуле в людини — або ж політика, або якісь подвиги, або просто служба довга до занудливості. А в мої роки минуле — це дівочі очі, радісно-сірі, як ранній передсвіток теплого літа.

Іноді болить мені в спині — нагадування про той лісовий танковий вимарш і про моє зелене молодецтво. Мабуть, такі нагадування теж потрібні людині. Але я все ж таки надаю перевагу очам. Отим радісно-сірим.

3

Тепер, мабуть, слід нарешті сказати про Шляхтича. Не про Василя Григоровича Шляхтича, а про його сина Льоню. На прізвище зважати не треба, воно так далеко відбігло в часі від свого першого носія, що пов'язувати його сьогодні, скажімо, з шляхтою а чи шукати в наших Шляхтичів домішок чужинської крові було б намарно та й просто смішно. Ми вимовляли «Шляхтич», і мався тут на увазі шлях, один з отих широких степових шляхів, яких безліч відходило увсібіч од нашого міста — одні в споконвічній пилюзі, другі в суворій твердості профіліровок, треті в маревній сизості асфальту.

Фантазія розриває буденність слів. Є в нашому місті, для прикладу, вулиця Поля. Найменували її так, виявляється, на честь промисловця Поля, що задовго до революції почав розробляти криворізьку руду. Всі вулиці в нас перейменовано, а ця лишилася так. Хоч що таке Поль? Капіталіст і експлуататор. Але ніхто не пов'язує цієї тихої вулиці з якимось французьким зайдою. Вулиця Поля — це вулиця, яка в уяві людей пов'язується з отими безмежними полями, що оточують наше місто. І хоч вона вузенька й тиха, але від самої назви лине якась широчінь і воля...

Шляхтичі були нашими сусідами по «Діловому клубу». Тільки ми жили на другому, а вони на третьому поверсі. Коли я ще борсався десь на самому шкільному дні, тобто ходив до перших класів, Льоня вже вчився в інституті. В якому саме, я тоді не знав, але точно можу пригадати, що ніколи не уявляв Льоні інженером. Він був мрійник, книголюб, трохи дивак; приїжджаючи на канікули, не гуляв з дівчатами, а вовтузився з малюками, завжди розповідав нам якісь цікаві історії. Коли на мене «нападав» ревматизм, він часто навідував мене, постачав мене книжками: Робінзоном, Гуллівером, Павкою Корчагіним, Оводом, Спартаком, Ільфом і Петровим. Через своє прагнення до незалежності я б, може, не став читати його книжок, але мене зацікавило, що жодну з них у нашій школі не те що не проходили, а навіть не згадували, хоч Шляхтич і доводив, що це — найкраще з усього написаного для молоді. Я, звичайно, не який там спеціаліст у шкільних справах, але обов'язкову освіту маю, вісім класів закінчив не так вже й погано, та за ті вісім років не чув ні про Шекспіра, ні про Гомера, ні про Данте, ні про Петрарку. Не чув про них і Єнька, попри його повну середню освіту, вірніше, ми чули, але не в школі, не в отій програмі шкільній, у яку понапихано чого завгодно, а для найбільших письменників світу, виявляється, місця забракло. Ну, то Шляхтич всіляко сприяв тому, аби я з первісного напівдикого стану видобувався до якихось там знань. Може, й мрійливість моя пішла від Льоні Шляхтича, важко сказати.

Коли я після свого невдалого танкового вимаршу повернувся додому (перед тим мене довгенько тримали «на витяжці» в госпіталі, так що я став ще довгов'язіший), то приємно здивований був, що Льоня Шляхтич працює інженером у нашому цеху. Дізнався ж я про це від... Єньки, хоч зовсім не сподівався його зустріти. Єньчин батько одержав нове призначення на роботу в столиці, Єнька теж рвонув за ним слідом, і хоч ми не листувалися, поки я відслужував свої танкові частини, але, виходячи з теорії про те, що «дружба не іржавіє», я мав надію побувати в Єньки в столиці. А ще в мене була таємна надія рвонути звідти в окаянні танкові ліси та пошукати біленьку хатку посеред них, а в тій хатці — радісно-сірі очі. Аж ні. Єнька сидів у «Діловому клубі», в тій самій квартирі, що й давніше, бо, виявляється, своє помешкання вони передбачливо закріпили за якоюсь своєю тіткою — і от згодилося. Взагалі я помітив, що багато хто з тих, кого підвищують по роботі та ще й переводять до більшого міста, мають милу звичку лишати в містах менших сліди свого перебування у вигляді тещ, тіток, племінниць і племінників. Мабуть, цю ідею вперше подав блудний син: мовляв, хоч де тиняйся, але на всяк випадок май місце, куди міг би вернутися, як припече.

Єнька вимахав таким маслакуватим баскетболістом, що аж ну! Але в мені теж кісток було чимало, і кістки хіба ж такі, надто після того, як їх перетрусило в танку. Ми поборюкалися трохи з Єнькою, потім я спитав: «Як же це ти?» — «Полаявся з предком,— відказав Єнька.— В одну душу вирішив з мене зробити дипломата. В нас там усі звихнулися на дипломатах. А який з мене дипломат, коли не можу вивчити жодної іноземної мови! Плюнув на все і вернувся на завод. Вколюю...» Я ще точно не знав, але здогадувався, що Єнька бреше. Ну, хто б це відмовився від дипломата! Тільки подумати: Париж, Нью-Йорк... Взаємини наші з Єнькою завжди будувалися на принципах цілковитої одвертості, тому я сказав йому: «А брешеш же!» — «От і не брешу!» — гукнув Єнька, але в тому вигуку бриніла нещирість, через що я повторив: «А таки брешеш!» — «Якби брехав, то чого б мав сюди їхати? Це — раз. А друге — я зараз підручним у самого Чемериса. Можеш оцінити?»

Це я міг. Бо Чемерис вважався найкращим прокатником не тільки в нас на заводі, а в усьому Союзі. А може, й у світі не було такого спеціаліста по холодній прокатці труб. То взагалі був не чоловік, а якийсь механізм. Мовчазний, сердитий, безвідмовний. Якщо вже він узяв до себе Єньку... Поклавши мене на лопатки, Єнька вирішив додавлювати до кінця: «І ніякий тепер я не Єнька. В цеху мене звуть Євгеном, а в побуті можеш називати коротше: Ген».

І тут мені крізь далеч сяйнули сірі-пресірі очі, і я враз збагнув, через яку дипломатію опинився Єнька в нашому місті. Бо Євгеном його справді могли звати в цеху, але хто б ото міг перейменувати з Єньки на Гена? Нові друзі?.. «Признавайся,— підступився я до нього,— признавайся, хто вона. Як її звати?»— «Ти що, божевільний!» — закричав Єнька з майже містичним жахом у голосі. «Вона блондинка і дуже висока й гнучка, як лозина»,— наступав я. «Ти ошалів! — ще голосніше закричав він.— Хто міг тобі таке наплести?» — «А ніхто й не плів,— спокійно засміявся я.— Просто сам догадався. Залізна логіка. Скажеш, помилився?» — «Ну, гаразд, ти мій друг, і я тебе познайомлю,— майже простогнав Єнька.— Але перед цим ми повинні зайти до Шляхтича, він хотів тебе бачити. Може, забере в свою зміну... Шляхтич — го-го! Та побачиш».

Ми вирушили до Шляхтичів, але Льоні вдома не застали. За столом сидів дядя Вася і, видно, нудьгував. «По чарочці? — спитав він нас.— Відсвяткуємо прибуття». Згоди не питав, мерщій затяг нас до столу і заходився коло буфета.

Я забув сказати, що дядя Вася Шляхтич мав звання Героя Радянського Союзу, але про це можна розповісти й згодом, бо поки що його геройство не мало прямого відношення до наших справ.

По чарочці ми випили по маленькій-маленькій, бо більше дядя Вася не дав, та й нам не дуже кортіло, бо якщо казати про Єньку, або про Гена, як його тепер, мабуть, доведеться величати, то його серце вже давно перебазувалося в ті не відомі ще мені місця, де була ота висока й білява, що ж до мене, то мною теж оволодів біс цікавості.

Вже коли мені не пощастило побачити Шляхтича-інженера, то я мав хоча б одним оком кинути на те біляве диво, яке поламало Гену всю його дипломатію, вирвало його з столиці й пожбурило сюди, в первісний стан, так би мовити.

Дядя Вася зміркував, що затримувати гостей не варто. Мовчки, ніби нас уже й не було тут, прибирав він зі столу, тяжко припадаючи на ліву ногу, від чого його велике тіло загрозливо погойдувалося — ось-ось упаде, а вже коли б такий велетенський чоловік упав, то хто б його спромігся поставити на ноги? Але Шляхтич-старший не падав. У нього було попрострелюване, здається, все, що може бути прострелене в людини: нога, плече, легені, проте він ніколи не скаржився на рани, нікому не розповідав про них, тільки час од часу лягав до госпіталю, і тоді я чув, що у «дяді Васі відкрилася рана». Рани відкривалися, мов якісь пекельні пляшки. Важко було уявити собі, як це в тілі такого могутнього чоловіка живе своїм злим життям рана, як вона зненацька «відкривається», загрожуючи найбільшими лихами, ще більший подив викликало в мене те, що лікарі безсилі раз і назавжди приборкати ті рани, щоб вони зникли і більше не ятрилися. «Медицина безсила»,— і чиїсь розведені руки. Або ж: «Медицина всемогутня!» — і по-півнячому груди. А тим часом у тілі дяді Васі щороку «відкривалися» то та, то інша рани.

Він мовчав і про свої рани, і про своє минуле. Літні люди, якщо вони мудрі, завжди мовчать. У них є що згадати, вони наповнені минулим, їм потрібна тиша для роздумів. Коли на старість чоловік галасує і розмахує руками, так і знай, що дурень. Такий усе життя прогаласував, путнього нічого не зробив і йде до фіналу без нічого, як без нічого приймав колись старт.

— Радий, що застав вас у доброму здоров'ї, дядю Васю,— сказав я на прощання.

— Добре, що й ти не розсипався на крутому повороті,— добродушно відбуркнув Шляхтич-старший. Він натякав, власне, на те, що я, мов найостанніший тюхтій, не втримався на крутому повороті, мене викинуло, як шмаркача, як дерев'яний цурупалок, як незграбне опудало в метр вісімдесят шість завдовжки. А от його, дядю Васю, хоч як кидало життя, хоч які були повороти, але він утримався, та й усі майже утримуються, коли це справжні люди, а не такий кисіль, як Митько Череда.

Популярные книги

Граф

Ланцов Михаил Алексеевич
6. Помещик
Фантастика:
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Граф

На границе империй. Том 8

INDIGO
12. Фортуна дама переменчивая
Фантастика:
космическая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
На границе империй. Том 8

Кодекс Крови. Книга III

Борзых М.
3. РОС: Кодекс Крови
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Кодекс Крови. Книга III

Холодный ветер перемен

Иванов Дмитрий
7. Девяностые
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
6.80
рейтинг книги
Холодный ветер перемен

АН (цикл 11 книг)

Тарс Элиан
Аномальный наследник
Фантастика:
фэнтези
героическая фантастика
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
АН (цикл 11 книг)

Сдам угол в любовном треугольнике

Зика Натаэль
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.00
рейтинг книги
Сдам угол в любовном треугольнике

Проданная невеста

Wolf Lita
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.80
рейтинг книги
Проданная невеста

Недомерок. Книга 6

Ермоленков Алексей
6. РОС: Недомерок
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Недомерок. Книга 6

Три `Д` для миллиардера. Свадебный салон

Тоцка Тала
Любовные романы:
современные любовные романы
короткие любовные романы
7.14
рейтинг книги
Три `Д` для миллиардера. Свадебный салон

Шатун. Лесной гамбит

Трофимов Ерофей
2. Шатун
Фантастика:
боевая фантастика
7.43
рейтинг книги
Шатун. Лесной гамбит

На грани развода. Вернуть любовь

Невинная Яна
2. Около развода. Второй шанс на счастье
Любовные романы:
современные любовные романы
5.00
рейтинг книги
На грани развода. Вернуть любовь

Сам себе властелин 3

Горбов Александр Михайлович
3. Сам себе властелин
Фантастика:
фэнтези
юмористическая фантастика
5.73
рейтинг книги
Сам себе властелин 3

Кодекс Охотника. Книга XIV

Винокуров Юрий
14. Кодекс Охотника
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга XIV

Сердце Дракона. Двадцатый том. Часть 2

Клеванский Кирилл Сергеевич
Сердце дракона
Фантастика:
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Сердце Дракона. Двадцатый том. Часть 2