Загибель Уранії
Шрифт:
Мадам Кетті даремно скаржилася на пам'ять. Вона не тільки знала всі переходи в палаці, а й умить відшукала такий закуточок на сходах, де можна було і заховатись від стороннього ока, і говорити все що завгодно, не боячись підслухування.
Мадам Кетті потягла Айта за рукав у нішу. А коли вони лишилися вдвох, схлипнула:
— Сой, мій любий, чому ти такий жорстокий?! Ти став зовсім байдужий до нашого хлопчика, навіть не надіслав йому нічого за ці три місяці…
— Надішлю… — промимрив Айт. — Я просто ще не очухався після операції.
— Але то дрібниця, мій любий…
— Га?
— Чому ти не погоджуєшся з пропозицією Свайна? Це дуже просто, мій любий… і цілком безпечно!.. — мадам пошарила в сумочці, витягла невеличку металеву трубочку, сунула Айтові в руку. Зашепотіла гаряче: — У воду!.. Дія — через дві години! Абсолютно надійно і не виявляється жодними аналізами! Наш хлопчик — єдиний спадкоємець. Це можна буде легко довести!.. Кейз його ненавидить. Він, мабуть, підозрює, тому треба поспішати!.. Сой, мій любий, нам скоро помирати, але ж наш хлопчик мусить жити!
— Гаразд. Іди! — Айтові хотілось швидше здихатися цієї осатанілої жінки. — Зроблю.
Аж тепер він збагнув усе: мадам Кетті пнеться до ласого шматочка, щоб віддати його синові. А втім, вона — тільки дурна самиця, знаряддя в руках далеко розумніших і хитріших за неї. Кому ж Кейз-Ол став кісткою поперек горла? Може, комусь із наймудріших, найімовірніше, Хейл-Уфу або Плайв-Ау.
В Айта тепер були нові спільники у боротьбі проти Кейз-Ола, спільники могутні, які могли допомогти йому помститись ворогові якою завгодно помстою. Але сам Айт уже був не той, що раніше. Для нього тепер і Кейз-Ол, і Хейл-Уф, і решта наймудріших були однаковими мерзотниками, яких чекає один кінець.
До початку нового року лишилося вісім хвилин. Містер — пунктуальний: він вийде з ліфта точно в ту мить, коли Зоря Кейз-Ола стане в зеніті. Отже, ще є час.
Айт озирнувся навколо і витяг з кишені записку.
Дивно, чому це Лайн-Еу пише на рожевому папері і чому раптом війнуло ніжним ароматом, таким знайомим, що аж подих перехопило?
Айт розгорнув аркушик… і відсахнувся. Обертом пішли широкі мармурові сходи. Потьмяніло м'яке світло люмінесцентних ламп. І тільки пахощі ніжного парфуму «Весна кохання» поширювалися, наповзали, здавлювали груди, не давали можливості дихнути.
— Навіщо? Навіщо це?.. — прошепотів Айт. — Пізно…
На аркушику було написано квапливим дрібним почерком, який Айт знав краще за свій:
«Айт, мій любий, мій коханий! Тільки вчора я довідалась, що ти на каторзі. Отже, всі мої попередні листи загинули. Серце моє, любов моя — тримайся! Я зроблю все, щоб тебе звільнити. І вір тому, що я сказала тобі в нашу останню зустріч. Вір, що б ти не почув про мене! Вір, коли навіть я сама при сторонніх верзтиму тобі найжахливіші речі! Настане час, і я розповім тобі усе».
Підпису не було. Стояла дата: «49.10.15 р. А. е.»
Пізно! Ой, пізно! Айт ухопився за голову.
Саме в цей день до клініки професора Лайн-Еу прилетів вертоліт, щоб забрати дряхлого старика, на якого перетворився юнак Айт. Саме в цей день відбулася Нарада наймудріших, і тільки завдяки передбачливості мерзотника Свайна куля з Айтового пістолета не пробила груди коханій.
— Дурень! Ой, який ти дурень, друже Айт! Ти власноручно підписав смертний вирок своєму щастю!
Світлий, радісний день свята Весни став для Айта днем туги й скорботи. Поволі плентався Айт до екзотичного саду містера Кейз-Ола — туди, де гриміла музика, вирували вогні, лунали веселі голоси.
Він зупинився край горішньої площадки, глянув униз. Залитий першими променями Блакитного Сонця Дайлерстоун простягався в усі боки, немов велетенський, розкішно прибраний торт. Переповнена людом вулиця звідси здавалася неширокою кольоровою стрічкою.
Айт перевів погляд на золоті поручні. Досить перехилитися через них — і засвистить вітер у вухах свою останню пісеньку.
— Ні! — Айт рвучко повернувся і пішов до стола.
Кейз-Ол нічого не сказав, тільки нахмурився. А Мей суворо глянула на Айта і непомітним рухом показала на годинник.
Шістнадцятий рік Атомної ери почався п'ять хвилин тому.
— Щасти тобі, люба! — прошепотів Айт.
Коліщатко покотилось у підземелля
Кожна людина має свій календар знаменних дат. Це — ланцюжок, який пролягає з минулого в майбутнє через сьогоднішнє, невід'ємна частка людини з її мріями та спогадами.
Сам по собі дев'ятий день Першого місяця нового літочислення Пірейї означав лише певний відтинок року, сто пірейських годин. Проте для одного це буде день жалоби, для іншого — пам'ятка про найрадіснішу подію, а ще для когось — ні те ні се, сіра намистинка, яка прокотиться слідом за іншими та й зникне у вічності.
Дев'ятий день місяця Весни… Ще так недавно Айт боявся цього дня, як зустрічі з хижим, зажерливим лихварем, що разом з боргом хотів би забрати на проценти й душу. А сьогодні — все по-іншому. Сьогодні й дихається легше, і на серці світло й радісно. Айт готується привітати свою кохану з днем народження, з роковиною чудової подорожі до Синього водоспаду.
Дивне оте приготування! Звичайно закоханий прагне постати перед дівчиною молодим і красивим. А цей, вимкнувши всі автоматичні телепередавачі та кіноапарати, старанно знищує в собі всі ознаки молодості.
На голову, вкриту густим попелястим пушком, лягає тонкий шар жовтої пасти, і волоссячко зморщується, збивається в брудну купку, щоб оголити червону блискучу лисину. Айт зазирає в слоїк стурбовано: при таких темпах росту волосся — пасти вистачить ненадовго.
На шкіру обличчя, яка відпочила за ніч і після вмивання стала холодною й пружною, помазок натягає сіро-жовту неприємну плівку. Вона вмить застигає цупкими, грубими зморшками, які здатні перетворити навіть дитину на старика.
Ось і закінчено ранковий туалет. Тепер камердинер містера Кейз-Ола може з'явитись перед ким завгодно. От тільки що робити з очима та м'язами? Виблискують кляті очі так, ніби вони належать зовсім не старезному Псойсові, а інженерові Айту. І м'язи набубнявіли, сповнюються сили — вже просто важко тримати спину схиленою. А повнота?.. Пан Псойс повнішає з кожним днем. Що вдієш — у нього тепер чудовий апетит.