Загибель Уранії

Дашкієв Микола Олександрович

А тут ще напосіла молодість. Скінчилася жовта паста, і, як трава після дощу, з рожевої лисини посунуло попелясте волосся. Воно було м'яким, кучерявим. На щастя, пластмасовий ковпачок та шийна хустка ховали його надійно. Але найстрашнішим і найрадіснішим водночас було те, що Айт з кожним днем помічав у собі все більше від Айта. Для тих, хто бачив його щодня, він не змінювався. Але фотографії свідчили: Псойс перестав бути Псойсом. Старик перетворювався на зовсім іншу, незнайому людину середнього віку.

З якого боку не глянь — надходив критичний момент. Ще день, два, і коли не буде знайдено виходу з неймовірно

складного становища — все загине.

Айт шукав і не знаходив.

Бій на полюсі

Даруйте, любий читачу, ми так захопилися далекою планетою Пірейєю, що забули про рідну Землю. А на ній відбувались неабиякі події.

…Про появу дивної потвори на просторах Сибіру першою повідомила геологорозвідувальна партія, що працювала на північ од Северська.

На світанку четвертого січня кілометрів за два від табору на великій швидкості промчало щось чорне й довге. Чудовисько лишило по собі глибокий слід, видавивши в снігу широченний жолоб.

Йдучи цією утоптаною дорогою, геологи незабаром почали натрапляти на деталі якихось машин. Гайки й болти, химерно вигнуті трубки, листи металу виднілися то на дні жолоба, напівзатоптані в сніг, то на його бічних стінках. Тільки далеко пізніше встановили, що це — рештки вертольота Академії наук, який загадково зник разом з Павлом Сєдих з галявини в лісі поблизу Северська.

Пізно ввечері того самого дня зі стійбища Юрасай, що лежало на північ від Северська кілометрів за чотириста, надійшла ще одна чудна радіограма. Радист повідомляв, що через селище промчала якась потвора. Вона затрималась біля метеостанції, поруйнувала спостережні будки, викрала з них прилади й зникла. Очевидці запевняють, що це — велетенська жива істота; в усякому разі, вони помітили в неї два величезні ока, що виблискували в темряві зеленкуватим сяйвом, та лапи.

Як курйоз, радист розповів і те, що на сліду потвори, кілометрів за п'ять від Юрасая, підібрано мисливця Клевцова з Северська. Клевцов плете нісенітницю: запевняє, що його спіймала якась машина, годувала й поїла, показувала чудне кіно, а потім викинула геть. Хоч і досі незрозуміло, як Клевцов опинився так далеко від Северська, проте вірити йому навряд чи варто: кажуть, він п'яничка.

Але по-справжньому світ схвилювала загадкова загибель радянського винищувача, що патрулював уздовж узбережжя Льодовитого океану.

Перетинаючи сто сьомий меридіан східної довготи, льотчик помітив на екрані локатора металевий предмет, що швидко просувався на північ. Згідно з інструкцією льотчик подав сигнал негайної зупинки. Наказ не був виконаний. Тоді льотчик спустився нижче і скинув попереджувальну бомбу по курсу руху чужинця.

Щойно розітнув темряву спалах вибуху, як винищувач крутнувся, ніби його хтось смикнув за крило, і розсипався в повітрі. Оглушений льотчик врятувався тільки тому, що його вчасно викинула аварійна катапульта, а парашут розкрився автоматично.

Льотчик доплентався до метеостанції на острові Проніна аж надвечір наступного дня. Хоч з його маячіння вірогідними були тільки координати місця катастрофи, все ж радянські літаки пильно дослідили той район. Вони нічого не виявили. Зате незабаром дивний всюдихід зафіксували під водою гідрофонні апарати американської воєнної бази «Тайджет-7» в районі Північного полюса.

На базі оголосили бойову тривогу. Ультразвукові передавачі безперервно надсилали застережні сигнали; по курсу руху чужинця висадили кілька підводних фугасів.

Шум під водою затих. Однак зразу ж по тому радіолокатори зафіксували на поверхні криги за двадцять миль від «Тайджет-7» великий рухливий металевий предмет. Він простував точно на північ.

І тоді командир бази дав наказ обстріляти саморухому споруду з далекобійних гармат.

Гарматами керували несхибні електронно-обчислювальні машини. Але снаряди розривались у повітрі, не долітаючи до мети. А потім на обрії перед «Тайджет-7» раптом спалахнув блакитний яскравий промінь. Пролунав тонкий свист, і в ту ж мить «Тайджет-7» почав блискавично руйнуватись.

На місці крижаного острова утворилась величезна ополонка. В ній борсалось кілька десятків оглушених людей.

А другого дня американський посол був прийнятий у Міністерстві закордонних справ СРСР і дістав інформацію, що одразу ж розкотилася по всій земній кулі як найбільша сенсація: машина, яка завдала стільки клопоту обом державам, — не що інше, як всюдихід, з допомогою якого мешканці іншої планети вивчають Землю; агресивні дії всюдихода — самозахист космонавтів. Але ніхто не міг сказати, звідки прилетіла ця ракета; ніхто, крім п'янички-мисливця з Северська, не міг похвалитися, що він торкнувся дивного всюдихода. Його вивчали здалеку з допомогою радіолокаторів: консультативна міжнародна комісія з найвидатніших учених світу прийшла до висновку, що гостям з іншої зоряної системи слід дати повну волю.

Дев'ятого січня, о сімнадцятій годині десять хвилин за московським часом, всюдихід зупинився точно на Північному полюсі.

Занепокоєно стежили за ним учені. Зараз мало щось трапитись — недарма ж космонавти так уперто просувалися до найпівнічнішої точки планети і навіть знищували тих, хто, на їхню думку, перешкоджав цьому.

Десятого січня, о четвертій годині тридцять п'ять хвилин за московським часом, численні спостерігачі зафіксували в районі Північного полюса серію дуже яскравих спалахів. Водночас було помічено, що зубчик всюдихода на екранах локаторів роздвоївся. Один зостався на місці, а другий, набагато менший, почав швидко віддалятись і незабаром вийшов за межі дії апаратів. Тоді його перехопили за спеціальною командою найпотужніші радіотелескопи Радянського Союзу та Англії — для американських обсерваторій предмет лишався невидимим за лінією горизонту, — і астрономи з цілковитою певністю встановили: від Землі в напрямку сузір'я Орла, з початковою швидкістю шістнадцять кілометрів за секунду, вирушила у космічну подорож крихітна ракета. Траєкторію її польоту досить точно визначити не вдалось, бо час спостережень був надто короткий.

Та частина міжпланетного корабля, що зосталася на полюсі, випромінювала вузенький сніп радіохвиль, який повільно, раз на добу, робив коло над північною півкулею. Це свідчило, що напрямок променя в світовому просторі лишається незмінним, навертало на думку, що маленька ракета була тільки керованим по радіо «поштарем» космонавтів у рідну зоряну систему.

Дванадцятого січня надвечір всюдихід зрушив з місця і подався на південь, в напрямку Канади. Тільки він від'їхав на якихось півста кілометрів, як до полюса кинулись кореспонденти й учені.