Загибель Уранії
Шрифт:
Ще суне й суне людський потік. Ще бринять в залі тоскні мелодії оркестру. А вже до Тессі Торн підходить шанобливий нотар з урядовцями. Згідно з заповітом, складеним кілька років тому, названа онука професора Лайн-Еу одержує все його майно.
Смаковито, урочисто читає нотар духівницю, перелічує те, що припадає і припадатиме спадкоємниці в майбутньому, потім веде Тессі через весь особняк, щоб показати спадщину. Тессі покірно йде слідом, хоч для неї ця процедура непотрібна й образлива.
Будинок без професора став непривабливим і мертвим. Спорожніла й та невеличка лабораторія на верхньому поверсі, де вперше було здійснено найдерзновенніші в історії
І в бібліотеці, і в кабінеті Лайн-Еу все перевернуто догори дном. Хтось щось похапливо шукав. Тессі знає, що саме, але і взнаки не дає. Братство — всюдисуще. Його агентами можуть бути і шанобливий нотар, і пихаті урядовці магістрату. Хай бачать, що пригнічена горем спадкоємниця не цікавиться нічим.
Аж надвечір, коли скінчився похорон і будинок спорожнів, Тессі наважилася піти до кабінету вдруге.
За час її відсутності там влаштували справжній погром. Братство вже не маскувало слідів обшуку: меблі були зсунуті з місць, стіни й підлога покопирсані, книжки й рукописи порозкидані. Але великий, пригвинчений до стола старовинний годинник на мармуровій підставці, яка здавалася монолітною й масивною, стояв на місці.
Давно-давно, ще коли Тессі була зовсім дитиною, Лайн-Еу показав їй дивний фокус: натиснув на крильця богині часу, потягнув за стрілу, якою фігурка вказувала на циферблат годинника — і вмить розкрилася підставка, випурхнула звідти пташка. Декаду тому, проводжаючи Тессі, Лайн-Еу натякнув, що в разі небезпеки сховає найважливіші документи саме «до пташки».
Моторошно було Тессі, страшно. Погром у кабінеті віщував лихе. Братство не знайшло того, що шукало. Отже, за спадкоємницею стежитимуть, навіть коли на неї і не впаде підозра. Може, й зараз з якоїсь потаємної шпаринки дивиться чиєсь пильне око. І все-таки зволікати не слід. Схованка дуже ненадійна, тільки випадково її не знайшли досі.
Тессі підійшла ближче. Швидким, непомітним рухом натиснула на крильця фігурки, смикнула за стрілу. Тихо розкрилась підставка; на стіл з купки паперів, схованих у тайнику, ковзнула невелика радіостанція.
Тремтячими руками Тессі згребла все це в сумочку, закрила схованку і кинулася додому. Тільки там, позамикавши всі двері, зазирнувши в кожен куток, вона трохи заспокоїлась і почала розглядати принесене.
Документи й листи Ріттера Лайна… Формули й опис виготовлення препаратів Ц та КМ… Фотографії та щоденники спостережень… І, нарешті, записка, схована в радіостанції.
«Мій любий, — писав професор. — Прощай! Ти був правий: Братство пішло проти. Більшість святих отців голосували за війну. Мені не сказано нічого, але це вже і є смертним вироком. Боротьбу доведеться продовжувати тобі. Дві копії з коліщаток знайдеш у схованці під четвертим томом Енциклопедії. Будь обережний!.. Обов'язково виклич «Сина» і попередь його про велику небезпеку. Мої позивні — «Батько». Радіостанцію не підслухають, але зайве говорити не варто. «Син» слухає щодня з…»
Записка, написана хапливим, нерозбірливим почерком, на цьому уривалась. Мабуть, Лайн-Еу писав її в останні секунди свого життя… «Мій любий» — це для маскування. Лист написано їй.
— Прощай, дідусю Лайн-Еу… — прошепотіла Тессі. — Я виконаю твій заповіт.
Дівчина розкрила радіостанцію, безпорадно покрутила її в руках. Апарат здавався іграшковим, несправжнім. Добре хоч під кнопками виднілися чіткі написи: «Передавач», «Приймач», «Ввімкнено», «Вимкнено», бо інакше вона не второпала б, що до чого.
Сяк-так Тессі ввімкнула його, притулила до вуха мініатюрний навушник. Одразу ж виник і поплив кімнатою тихий дзвін, безперервний шерех. Але не чути було ні музики, ні людської мови. Апарат не мав важільків настройки, і це бентежило дівчину.
Начебто все правильно. Штепселі мікрофона й навушників не переплутаєш, бо вони не однакові. Червона контрольна лампочка горить і реагує на кожен звук, промовлений перед апаратом. Отже, лишається припустити, що так і має бути.
Рівно о сімдесят п'ятій годині Тессі уривчастим від хвилювання голосом зашепотіла:
— «Сину»! «Сину»! «Батько» — загинув. Я — «Мати». Ввімкнись хоч на мить. Тобі загрожує велика небезпека…
Вона повторювала й повторювала цей заклик. Чекала. Знову вмикала передавач. Ні, мовчить ефір. Не відгукується «Син». Може, чує але не вірить… А може, спить, не знаючи, що дідусь Лайн-Еу загинув, не підозрюючи, що насувається лихо.
Сімдесят п'ята. Сімдесят шоста. Сімдесят сьома година… Відповіді немає.
І ось, нарешті, у відповідь на заклик почувся невиразний звук, щось схоже на дзенькіт.
— Чую, «Сину», чую! — крикнула дівчина радісно. — Дай мені ще один короткий сигнал…
Звук почувся ще раз, потім ще і ще… Тессі одвела навушник. Ні, це просто дзвонить телефон.
Вона схопилася.
— Так. Слухаю. Що?!
Гостроноса Лауна, покоївка професора Лайн-Еу, кричала щось про пожежу.
Тессі вмить збагнула все. Не знайшовши того, що шукало, Братство вирішило для певності спалити будинок професора Лайн-Еу.
Коли дівчина під'їхала до знайомої вулиці, стало ясно, що врятувати не вдасться нічого.
Пожежники, завжди такі меткі й спритні, цього разу не квапилися. Вони прибули, коли вже з гуготінням обрушився дах і весь особняк охопило полум'я, однак минуло ще хвилин з десять, доки, нарешті, з моніторів вирвалися струмені води.
Мовчки, без туги й болю дивилася Тессі на пожежу. Їй жаль було чудової бібліотеки, рукописів, яких вона не встигла забрати; прикро, що загинули коліщатка.
Навіть не дочекавшись кінця, Тессі поїхала додому. Як вона й сподівалася, за час її відсутності в квартирі хтось побував. Мабуть, усе було заплановано заздалегідь, і дзвінок гостроносої Лауни став сигналом для братчиків. Добре, що Тессі захопила з собою радіостанцію та папери.
«Ось і почалася боротьба…» — думала дівчина. На мить їй стало моторошно й тоскно. Згадалася бідолашна жінка з Комітету Захисту Миру, пихатий нахаба-поліцай, сцена в кафе «Розбите серце»… «Чи хоч уявляєш ти, на що зважилася?.. Чи витримаєш боротьбу?»
Мабуть, вона витримала б усе-усе, коли б поруч був Айт.
Тепер на Тессі лежить відповідальність за його життя. Айт! Раніше це ім'я пов'язувалося насамперед з чорними очима, м'якими красивими кучерями, міцними мускулястими руками. Тепер уява старанно обминала образ. Тессі не хотіла згадувати про неприродне перетворення любого юнака на огидного дідугана. З побіжної фрази професора Лайн-Еу про можливість повернення до пацієнта втраченої молодості народилася несмілива надія, і дівчина боялась розвіяти її.