Загнуздані хмари

Романівська М.

Галинка пригадала очі своєї полоненої «мертвої голови», блискучі, як жаринки.

— Дідусю, — попрохала вона. — Давай мерщій мені якоїсь отрути. Я впіймала «мертву голову», а ефіром її не вб'єш.

Старий Омелько співчутливо похитав головою і, покинувши свій мікроскоп, поліз до шафочки.

Тимчасом у відчинене вікно Галинка почула вже знайомий їй гуркіт. Це повертався до стоянки «Переможець».

— «Переможець»!.. — закричала Галинка. Вона вибігла у велику кімнату лабораторії, звідки був хід на висячий балкон.

На небі

й справді у хвилях хмар плив знижаючись «Переможець». Святковий, він сяяв у присмерку зеленими, червоними, жовтими вогнями сигнальних ліхтарів.

— А ти знаєш, за чверть години, за моїми розрахунками, і в нас буде дощ. Так повідомив Горний, — сказав дід.

Він теж вийшов на балкон і в бінокль розглядав «Переможця».

— Будь ласка, дідусю, дай мені бінокль! — нетерпляче попросила Галинка.

Дід віддав їй бінокль. Вона завмерла, очима мацаючи в скляному колі місток, вікна… І…

Пізніше вона розповідала, що виразно бачила, як з містка в хмари, блиснувши, полетіла якась довгаста блискуча куля. Тоді враз шалена блискавка освітила всі хмари навколо «Переможця».

Скажений вибух грому зворушив повітря.

А ще за кілька секунд на ріг балкона, зовсім близько від діда й Галинки, спустилась страшна гостя — куляста блискавка.

Сліпучою розпаленою кулею вона пропливла легко й плавно у глиб лабораторії, туди, де були дідові скарби.

Скоріше відчула ніж побачила Галинка смертельну блідість на обличчі діда. В цю мить гучний вибух струснув лабораторію, навіть балкон захитався…

Кидаючись кудись на сходи, дід потягнув за собою Галинку, але вона встигла побачити язик полум'я в кімнаті.

А дід майже штовхав її із сходів униз:

— Тікай, тікай швидше!..

І, підкоряючись його владному голосу, Галинка побігла вниз, несамовито плачучи…

— А ти?.. Я не хочу без тебе! А ти?..

— Я мушу врятувати наші препарати! — крикнув їй дід.

Вона побачила, як він кинувся у полум'я.

ПРИМХИ МУХИ

Нарада вже кінчалася. На ній зібралися всі співробітники станції, щоб обміркувати план дальшої роботи.

Сьогодні з усіх кінців Союзу йшли привітання, запитання і… докори… Станція працювала, але несподівані невдачі стурбували всю країну. Всесоюзне бюро погоди, двічі одержавши докладну інформацію, викликало начальника на персональний звіт. Куляста блискавка, що наробила шкоди в колгоспі «Південь», і зрив дощу в районі одної з МТС псували весь тріумф станції, яка вперше в світі творила планові дощі.

— Ми опанували стихію, — говорив запально Горний. — І ніхто з вас, я певен, не думає, що ми знову опинилися в колі дослідів. І смішно було б зараз приходити в розпач від нашої маленької невдачі, коли навколо від зрошених дощиками ланів назустріч нам несуться сотні привітів!.. Та в нашій роботі не може бути жодної прогалинки. Адже за дна дні ми даємо останній рішучий бій!.. Куляста блискавка, що зруйнувала колгоспну лабораторію, що покалічила одного з кращих працівників колгоспу — ця блискавка — правда, професоре? — плямує нас, працівників станції. Але ми зітремо цю пляму! За неї ми заплатимо колгоспу чудесними дощами. Ворог назавжди покине наші радянські повітряні простори. У нас йому немає місця!

Горний спинився, запалюючи цигарку. Маленька аудиторія завмерла в напруженні, дивлячись на свого начальника. З неприхованою зацікавленістю вп'явся в обличчя Горного радист Толя. Рая похмуро повернулася в бік професора. Мак хвилюючись пригладив на голові свій їжачок, а Грицько встав з стільця. Тільки Гандін, цілком спокійний, підрівнював напильничком свої нігті. Пауза здавалася дуже довгою…

Холодно-прозорі очі Горного спинились на постаті професора, який сидів у затишному кріслі під квітами олеандрів. Ролінський весь зіщулився під цим поглядом і, ховаючи свої очі, всунув ніс у книжку.

А Горний вже говорив далі:

— Наш ворог — ці стихійні явища, ці несподівані блискавки — мусить бути переможений. Зрозумійте, слова «стихія» тепер немає — є слово «ми». І блискавка може виникати тільки з нашої волі.

Мак рішуче не розумів татка — що ж, нарешті, він думає? Хто винен у блискавці? Люди чи стихія? Насторожено він глянув на потилицю професора, і йому здалося, ніби той полегшено зітхнув.

Раптом Грицько схопився з місця. Рум'янець залив його щоки до самих кінчиків великих, лапатих вух.

— Борисе Олександровичу, — вигукнув він. — Якщо виявиться, що це я, негідник, винний у цій блискавці, так посадіть мене в «Голуба» і, зарядивши його сотнею ракет, викиньте мене годувати своїм м'ясом марсіан!..

— Дурненький! — сказав ласкаво Горний. — З твого невдалого трагічного жарту бачу, що ти губиш витримку. Але не треба, щоб ти годував марсіан; звідки ти взяв, що вони людожери? Треба, щоб ми цілком ясно з'ясували, чому саме виникла куляста блискавка і стабілізувалася частина хмар. Ми мусимо дати цілком вичерпуючий звіт Бюро погоди. Інакше… Інакше ми втратимо почесне ім'я першої станції дощування і станемо знову тільки… дослідною лабораторією, та ще й невдалою!

— Цього не може бути! — палко вигукнула Рая.

Тоді раптом підвівся Ролінський. Він пересунув свої окуляри аж на підборіддя, і жовта блідість вкрила його обличчя.

— Але я хотів би зауважити, — глухо сказав він, — що куляста блискавка ще й досі найважче місце в метеорології… Я це добре знаю… Вивчаючи кулясту блискавку, я колись намагався її відтворити, але… не міг. Двадцять років тому, — продовжував він, помітно хвилюючись, — ця мерзотниця зовсім несподівано трошечки нашкодила моєму життю… Ви, певно, чули. Вона знищила мою першу лабораторію і вбила мою дружину і мого помічника. І ніхто не може сказати, як і чому вона виникла саме цього разу.