Загнуздані хмари
Шрифт:
— Еге ж, еге, — заплескала в долоні задоволена Галинка, — компрес!
Вона побачила на столі посудину з якоюсь рідиною і мокру ганчірку і кинулась до неї…
— Ох, — злякано простогнав професор, — то не вода!
— Не вода?.. — зупинилась здивовано Галинка. — А що ж цс таке?
— То просто якась бурда, — сказав професор. — її треба буде вилити геть.
— Добре, добре, — сказала Галинка, цілком входячи в роль дбайливої господарки. — Мак принесе свіжої водички, а ви лягайте зразу ж і лежіть собі спокійно. Я все, все зроблю.
Мак побіг з чайником по воду, а Галинка
— Ну, дідусю, хороший, лягайте. Я вас прошу! Ви ж мене вилікували, от і я вас вилікую!
Вона взяла старого за руку і своєю ніжною ручкою погладила його шершаві від хімічних дослідів руки. Золотий кучерик майнув униз і зачепився за ґудзик на піджаку професора. Галинка засміялась і відчепила кучерик, але відразу ж докірливо похитала головою:
— Ох лишенько, ґудзик же зовсім відривається. От я його пришию, обов'язково. Мак, ти поставив воду?.. Так, будь ласка, принеси мені голку з ниткою.
Розчулений дитячою ласкою, Ролінський ліг на канапу. Галинка швидко налила у склянку принесений Маком міцний чай і сіла на кінчик канапи.
— Я вас напою чаєм, — цвірінькала вона. — Ні, ні, не підводьтесь. Я не обіллю. Я діда завжди пою, коли він хворіє. Не хочете? Ні, ні, це обов'язково треба. Отак! Розкривайте рот. А знаєте, я така весела, така весела! Мак дзвонив двічі до лікарні, і йому сказали, що лікарі випробували щось таке дуже хороше, і дід уже одужує. Хто?.. Та мій же дід, Омелько. Вам полегшало? Бачите, у вас і очі стали кращі, а то були, тільки не ображайтесь, як у нашого барана, коли він був хворий.
Мак приніс голку з ниткою. Компрес уже був готовий, теплий і волохатий, з купального рушника. Він ласкаво обгорнув голову професора. У пляшечку полились краплі.
— Будь ласка, Миколо Івановичу, випийте ці крапельки і тоді засніть.
Ролінський випив чаю з ложечки, а потім і запропоновані ліки. Він обернувся на покірну, слухняну дитину.
— А тепер я потихеньку пришию ґудзик, я тихесенько… А ви подрімайте. Ми ж собі, як миші.
Зігрітий теплим компресом, професор заспокоївся. Він з цікавістю стежив за Галинчиними пальчиками, що так вправно пришивали ґудзик. Було затишно і тихо. Марго замуркотіла у ногах. Галинка поправила компрес, її тепла рука затрималася біля його чола. Ось дівчинка обірвала нитку. І стулилися втомлені професорові очі.
— Засніть, дідусю, — почув він.
І далеко одсунулися всі думки, болі. Після багатьох безсонних ночей, заколисаний дитиною, Ролінський заснув міцним, як дитина, сном.
НІЧ ПЕРЕМОГИ
Цього разу хмари з стабілізуючої станції прийшли вночі.
Міцно спала Галинка, влаштувавшись на Раїному ліжку, але Мак, звичайно, не міг заснути. Адже сьогодні остаточно вирішувалася доля станції і врожаю. Від сьогоднішнього бою з хмарами залежало все.
«Переможець» був готовий щохвилини знятись з аеродрому. Виблискуючи вогнями, як велетень-пароплав, він чекав сигналу свого командира.
Мак обходив усі кімнати, шукаючи батька. Він знайшов татка у радіокімнаті. Нахмуривши брови, Горний дивився на карту, де жовтим автоматичним вказівником відзначався щодня шлях антициклонів. Мак побачив тільки одне: глибоку зморшку, що, як рівчак, перерізала таткове перенісся. У нього стиснулося серце: хлопчик зрозумів — невмолимо швидко вогняним казковим драконом насувається посуха. Антициклони захопили вже кордони квітучих областей. Коли станція сьогодні не утворить смуги дощів, прорветься страшний і пекучий суховій. Макові здалося, ніби він уже відчуває це пекуче дихання — в роті пересохло, очі загубили вологість, і… він ось-ось висохне, скоцюрбиться… нахилиться до землі, як травинка.
Татко швидко випрямився і підійшов до радиста, який тільки-но прийняв радіотелеграму. Толя повернув до нього рожеве обличчя, і його радісний вигляд відразу зігнав тінь з обличчя Горного.
— Борисе Олександровичу, як чудесно вони йдуть уночі, жодної краплі вологи у нас не пропаде.
— Любий мій, — весело відповів йому Горний, — цього разу ми будемо багаті на вологу. Я думаю, зайвину доведеться навіть стабілізувати.
— Щедрість краща, ніж скупість, — глибокодумно зітхнув Толя, натякаючи на недавню невдачу станції над південною МТС.
Він підійшов до дошки керування автоматами. Зараз вони мусили летіти в розвідку, і Толя керуватиме групою розвідників. На Толине місце сів Ясь, щоб приймати всі метеорологічні повідомлення.
— Дивись же, Толю, — заявив йому Горний, — жодної зайвої хвилини не давай розвідникам залишатися у хмарі. Точно дотримуйся того часу, яки її я зазначив.
Сьогодні капітан корабля порушив усі правила. Він був і начальником розвідки і механіком генератора. Всі мусили стати тільки його слухняними помічниками.
Він ще раз поглянув на карту і, міцно стиснувши уста, поспішив до розвідкової. На хвилину він спинився перед Маком.
— Мачку, ти б ішов спати, — ласкаво сказав він синові, — прокинешся з дощиком. Ти такий втомлений.
— Але… — ніяково сказав Мак, маючи намір на хвилину його затримати. — Я… не хочу, щоб знову була невидимка.
— Ах ти, невіра, — засміявся Горний. — Я ж тобі сказав, що її більше не буде. Спи спокійно. Як я звільнюся, поговоримо про все.
Макові стало легше. Йому все здавалось, що татко і досі сердиться за його недоречне геройство. Невидимки більше не буде!.. Коли ж, нарешті, татко пояснить усі ці таємниці?..
Але ж треба було подивитися на виліт розвідки. Мак швиденько побіг до кают-компанії. Не запалюючи світла, він припав до вікна, влаштувавшись на затишній канапці. Муха плигнула услід за ним і притиснула до його руки холодний ніс.
Сигнал вильоту розвідки розсипався музикою срібних дзвоників. Очі Мака вп'ялися в просторінь, що освітлювалась синюватим світлом, — розвідкова містилась якраз поряд кают-компанії. За хвилину звідти вилетів радіолітак і заблищав блакитним вогником у небесній імлі. А за ним зеленою зіркою полетіла «Зелена мушка» з безліччю автоматів. Вона взяла їх на буксир, щоб потім випустити в хмарі. Кожний із автоматів мав свій сигнальний колір. Сині, фіолетові, жовті вогники мерехтіли навколо «Мушки».