Згуба
Шрифт:
Фенька. Што ваша Химка! Ви думаєте, она святая?
Палажка. Хто ж каже, що свята? Якби свята, то в таке б не вскочила!.. Так – доброї душі дівчина, а от з пантелику збилася та й гине.
Фенька. Харашо гине, – другим на шию вішається!
Палажка. Кому? Що це ти плещеш таке?
Фенька. Те плещу, што знаю… Ви не били позапрошлого воскресенія на свадьбі у желізнодорожного подмастерія, а я била з вашою Химкою і виділа, как она нашіптувалася з Іваном, какіє йому
Палажка. От уже як забалакала з твоїм Іваном, то тобі здалося, що і на шию вішалася.
Фенька. Хороше балакала! А за верби чего шептатися ходила? Подлая ваша Химка, вот вам і всьо! Панич її содерже, все їй доставляє, а вона отак проти панича поступаєть! От как увижу панича да роскажу йому всьо, тоді і достанеться їй на орєшки.
Палажка. Кажи, хтось тобі так і повіре! Хіба ніхто не знає твого Йвана, волоцюги всьогосвітнього? Такий, як заллє очі, то не розбирає – де гора, а де низ, і в огонь полізе.
Фенька. Єслі приводу не будуть давать, то не пойдьоть. Чого до других девушек не приставал?., а там їх било много… все с нею водился!
Палажка. Того, що, може, кращої за Химку не було. Молода, красива з себе – і не твойому Іванові кинеться в вічі, – от він і пристав. Звісно, якби друга, більше сміла, то одрубала б йому, та й годі; а Хима не така: боялася, певне, його гострим словом образити.
Фенька. Да… Такії вона з ним і викрутаси викручивала! То вона тут видає з себе тихоню, а там, єслі б ви бачили її, – як сказ напал! Трохи на голові не ходила.
Палажка. Як була весела, то тобі вже здалося, що й на голові ходила Годі, кажу, плескати казна-що: не повірю!
Фенька. Ви нікогда мені не вірите. Взяли ее под своє крилушко да і не видите, какой біс у вашій Химці сидить!
Палажка. У кожної такий біс сидить, як у неї. Що вона нещасна, то й шкода мені її. Якби вийшла за кого доброго заміж, то добра б з неї жінка була… тільки не за твого Йвана, бо твій Іван – городське ледащо, волоцюга… От тільки що наряджається, як та кукла, та видає з себе хвалька, – то тим і кидається вашому братові в вічі; а як чоловік – то він слова доброго не стоє. Не доведи, господи, Химці такого чоловіка! Тоді вже зовсім затопе свою голову.
Фенька. Годі, пожалуста, хвалить свою Химку, бо мені аж тошно.
Чутно здалеку гру на гармонію.
Палажка. Он лікар іде – поліче. Чуєш, як виграє? (Помовкли).
Через який час з переулка витикається Іван з Федором. Іван – попереду з гармонією у руках, виступа козирем; Федір – за Іваном, п'яний, поточується.
Вихід ІІ
Федір. Ну, і якого ми гаспида оцими глухими улицями швендяємо? Пойдьом до трахтиру!
Іван (забачивши Феньку і Палажку, почина співати, приграючи на гармонії).
Ой чий же се двор?Приточив би я свой…Хорошая девушкаДа по нраву мені.Да по нраву прийшлась,Полюбилася…Бедна моя головушкаЗажурилася!Фенька (гукаючи до Івана). Не журись: ось вона незабаром вийдеть да й утешить!
Іван. Здрастуйте, Пелагея Кондратьєвна! Моє вам поштеніє! Сорок одно з утиральничком! (Розшаркується перед Палажкою і подає їй руку).
Федір (поточуючись). А моє – з салхветочкой!
Палажка. Здорові, здорові були. А що се: люди з церков повиходили, а ви з шинку?
Іван. С какого шинку? В трахтирі билі!
Федір. І єщо пайдьом! Потому – сьогодня день воскресний… гуляй! Правда, брат Іван?
Палажка. Такому молодому, як ти, воно не пристало б те робити, що другі безпутні заводять.
Федір. Почему не пристало? Раніше почнем жить – больше увидім.
Палажка. Швидко засліпить…
Іван. Так ето ви меня, тьотка Пелагея Кондратьєвна, безпутним взиваєте?
Палажка. А то путній, може? Хай би вже сам волочився, та хоч отого не підбивав (показує на Федора, що стоїть перед ними чуманіючи).
Іван. Чуєш, Федоре! он тьотка говорить, што я тебя підбиваю?
Федір. Што тьотка в етом понімає?… Разве она может за наше випить? Бабйо, більш нічаво! Пайдьом, брат Іван! Што нам с етім бабйом водиться?
Фенька (призро). Бабйо!.. А ти не стоїш і баб'я… Випил одну да і з ног валишся.
Федір. Правду говориш, што одну… Одну – только не чарку, – держи карман шире! – кварту!.. Правда, Іван, кварту вкутали?… Вон наш подмастерья только чвьортку випил да и звалився, – с трахтиру домой понесли… А ми – по кварті черкнули!., да еще черкньом… Пайдьом, Іван!
Палажка. Добрим хвалишся!?
Іван. Да підожди, поговорим с людьми. (Сіда біля Палажки).
Федір. Знайшов з ким беседу вести? з бабйом!.. Не стоїть!
Фенька. А ти без Івана дороги не знайдеш? Як та тінь за ним слідкуєш: куди він – туди й ти!
Федір. Потому… одному скушно… Пойдьом, Іван!
Іван. Підожди. Он тьотка називаєт меня безпутним. А ви, тьотка, знайдіть мені пару та тогда і скажете – путній я алі безпутній!
Конец ознакомительного фрагмента.