1Q84. Книга друга
Шрифт:
— Жах!
— Так, це неприємні типи. Навіть якщо лідер помер, організація, напевне, все ще існуватиме. Як гадюка, що не перестає рухатися, коли їй відрубають голову. І без голови вона знає, куди просуватися. А що буде далі, невідомо. Може, вмре або відростить нову голову.
— Той чоловік був незвичайним.
З цього приводу Тамару не висловив своєї думки.
— Цього разу все було зовсім не так, як досі, — сказала Аомаме.
Тамару оцінював звучання її слів. Потім сказав:
— І я уявляю собі, що було не так, як досі. Але нам краще
Аомаме хотіла щось сказати, але не знаходила слів. Вона все ще усім тілом трусилася.
— Мадам хоче з вами поговорити, — повідомив Тамару. — Зможете?
— Звичайно, — погодилася Аомаме.
Слухавку взяла господиня «Садиби плакучих верб». І в її голосі вчувався спокій.
— Хочу вам подякувати. Так глибоко, що ле можна словами виразити. Цього разу ваша робота ідеальна.
— Дякую. Але, гадаю, вдруге зробити такого я не зможу, — відповіла Аомаме.
— Розумію. Я недоречно висловилася. Дуже рада, що ви щасливо повернулися. Удруге просити вас робити щось таке не збираюся. На цьому закінчимо. Безпечне місце для вас готове. Можете не турбуватися. Перечекайте в цьому сховку. А ми приготуємо умови для вашого нового життя.
Аомаме подякувала.
— Вам зараз чогось бракує? Якщо так, то скажіть. Тамару відразу роздобуде.
— Ні, наскільки я помітила, всім потрібним мене начебто забезпечено.
Стара пані легенько кашлянула.
— Ну, то добре. Будь ласка, запам'ятайте, що ми абсолютно правильно зробили. Перешкодили тому, щоб щось подібне сталося в майбутньому. Зупинили появу нових жертв. Не треба цим перейматися.
— І він те саме казав.
— Хто?
— Лідер «Сакіґаке». Чоловік, якого я учора спровадила на той світ.
Секунд п'ять господиня мовчала. Потім сказала:
— Він знав?
— Так, він знав, що я прийшла з ним розправитися. Тому й погодився мене прийняти. Скоріше він сам очікував приходу смерті. Його організм уже зазнав сильного пошкодження і повільно, але неминуче прямував до смерті. Я лише трохи наблизила цей час і дала відпочити організмові, що страждав від дикого болю.
Почувши це, господиня, видно, всерйоз здивувалася. І знову на хвилину втратила мову. Як на неї, сталося щось рідкісне.
— Цей чоловік… — почала господиня й додала: — Він сам прагнув покарання за скоєний вчинок?
— Хотів якомога швидше скінчити життя, сповнене мук.
— Із власної волі дав себе вбити.
— Саме так.
Про домовленість між лідером і нею Аомаме промовчала. Щоб залишити Тенґо живим на цьому світі, вона сама мусила вмерти. Ось таку таємну угоду уклала вона з тим чоловіком. І ніхто про це не мав знати.
— Те, що вчинив той чоловік, — ненормальність, що виходить за будь-які людські межі, й він неминуче заслужив смерті. Але він був незвичайною людиною. Людиною, принаймні наділеною чимось особливим.У цьому нема сумніву.
— Чимось особливим? — перепитала господиня.
— Я не можу як слід вам цього пояснити, — відповіла Аомаме. — Крім особливих здібностей і темпераменту, він мав на душі великий тягар. І це, видно, пожирало його зсередини.
— І це особливе щосьспонукало його до ненормальних вчинків?
— Можливо.
— У всякому разі, ви його заспокоїли.
— Це правда, — сказала Аомаме сухим голосом.
Тримаючи слухавку в лівій руці, вона поглянула на розкриту праву долоню, на якій ще залишилося відчуття смерті. Аомаме не могла зрозуміти, що означає багатозначно єднатисяз дівчатами. Ясна річ, і пояснити цього старій пані не могла.
— Як завжди, зовні все матиме вигляд природної смерті, але вони можуть у цьому засумніватися. Судячи з обставин, вони, напевне, подумають, що якимось чином я причетна до смерті їхнього лідера. І, як ви знаєте, вони досі не повідомили про неї в поліцію.
— Незалежно від їхніх дій, ми докладемо всіх зусиль, щоб вас захистити, — сказала стара пані. — Вони мають свою організацію. А ми — сильні зв'язки й достатню кількість грошей. А крім того, ви — обережна й розумна людина. Не зробите того, що вони хочуть.
— Цубаса-тян ще не знайшлася? — спитала Аомаме.
— Усе ще невідомо, де вона. По-моєму, вона, мабуть, на території секти. Бо їй же більше нікуди податися. Поки що ми не знайшли способу, як її повернути. Та, можливо, смерть лідера призведе до розладу в секті. І скориставшись ним, нам, може, вдасться врятувати дівчину. її будь-що треба захистити.
Лідер сказав, що в притулку старої пані живої Цубаси не було, а лише ідея в людській подобі. От чому, мовляв, її повернулидодому. Однак розповідати про це господині не годилося. Адже Аомаме сама не знала, що це насправді означає. Але вона пам'ятала про те, як піднявся у повітря мармуровий годинник. Це справді відбувалося перед її очима.
— Скільки днів я переховуватимуся в цій квартирі? — спитала Аомаме.
— Вважайте, від чотирьох днів до тижня. Після того ми забезпечимо вас новим прізвищем і середовищем — перевеземо кудись далеко. Коли ви там улаштуєтеся, певний час заради безпеки нам доведеться перервати з вами контакт. Якийсь час не зможемо зустрічатися. Враховуючи мій вік, можливо, ми вже не побачимося. Може, краще було б, якби я вас не втягувала в таку клопітну справу. Я не раз так думала. І тоді вас не втратила б. Однак…
Стара пані на хвилину запнулася. Аомаме мовчки очікувала її наступних слів.
— Однак ні про що не жалкую. Можливо, так усе судилося. Мусила вас утягти в цю справу. Я не мала іншого вибору. Мною рухала якась нездоланна потужна сила. Прошу вибачення у вас, що так сталося.
— Але натомість ми набули щось спільне. Щось таке дорогоцінне, чого з кимось іншим не могли б здобути. Чого інакше не вдалося б дістати.
— Це правда, — погодилася стара пані.
— Для мене це дуже важливе надбання.