1q84. книга ІІІ
Шрифт:
— Не хочу хвалитись, але я добре розумію, що тобі така нагодабула потрібна.
— Але через це я мав не одну неприємність. Ви ж знаєте.
Скрививши губи так, що вони здавалися схожими на серпок місяця-молодика, Комацу загадково всміхнувся.
— За придбання чогось дорогоцінного людина зобов'язана платити. Такий закон у світі.
— Можливо. Однак не вдається розрізнити, що таке дорогоцінна річ, а що плата. Бо вони страшно переплутані між собою.
— Справді у світі все переплутане. Як у телефонній розмові, коли хтось сторонній випадково приєднується до лінії. Так, ти маєш рацію, — сказав Комацу й насупив брови. — До речі, ти знаєш, де зараз перебуває Фукаері?
— Де зараз — не знаю, — добираючи слова, відповів Тенґо.
— Зараз, — багатозначно повторив Комацу.
Тенґо мовчав.
— Але донедавна вона жила у твоїй квартирі, — сказав Комацу. — Так кажуть.
Тенґо кивнув.
— Це правда. Місяців зо три жила в моїй квартирі.
— Три місяці — тривалий час, — сказав Комацу. — Але ти нікому про це не казав.
— Не казав, бо вона просила нікому не казати. Навіть вам.
— Але зараз її там немає.
— Це правда. Коли я перебував у Тікурі, залишивши листа, вона покинула квартиру. І де вона зараз, я не знаю.
Комацу витягнув сигарету й, узявши її у рот, черкнув сірника. Примруженими очима глянув у вічі Тенґо.
— Після того Фукаері вернулася у дім Ебісуно-сенсея. У гори біля станції Футаматао, — сказав він. — Ебісуно-сенсей узяв назад звернення до поліції про її розшук. Бо, мовляв, вона сама кудись поїхала і ніхто її не викрадав. Поліція, мабуть, її допитувала. Чого вона зникла? Де й що робила? Бо, як-не-як, вона неповнолітня. Найближчим часом, можливо, про це в газетах з'являться статті. Що, мовляв, на щастя, знайшлася молода письменниця, яка на довгий час пропала безвісти. Статті з'являться, але, гадаю, не дуже великі. Бо не йдеться про якийсь злочин.
— Мабуть, з'ясується, що вона знайшла притулок у моїй квартирі?
Комацу хитнув головою.
— Та ні. Твого прізвища вона, гадаю, не назве. Бо в неї такий характер. Якщо вона вирішила мовчати, то не скаже нікому — ні поліції, ні військовій жандармерії, ні революційній раді, ні матері Терезі. Так що можеш про це не турбуватися.
— Та я не турбуюся. Я тільки хотів би знати, як розвивалися події.
— У всякому разі, твоє прізвище не виплило на поверхню. Будь спокійний, — сказав Комацу. А тоді його обличчя набрало суворого виразу. — Однак я хотів би запитати тебе про одну річ. Трохи незручну.
— Незручну?
— Так би мовити, особисту.
Тенґо ковтнув пива й поставив склянку на стіл.
— Гаразд. Відповім те, що зможу.
— Ти мав з Фукаері статеві стосунки? Коли вона знайшла притулок у твоїй квартирі. Можеш сказати «так» чи «ні»?
Зробивши паузу, Тенґо хитнув повільно головою.
— Моя відповідь — «ні». Таких стосунків з нею не мав.
Тенґо інтуїтивно вирішив, що в жодному разі не повинен сказати, що сталося між ним і Фукаері тієї грозової ночі. Це була таємниця, якої не можна відкривати. Цього не дозволено розповідати. Крім того, цю подію взагалі не можна назвати статевим актом. Вони обоє тоді не відчували статевого потягу в загальноприйнятому розумінні цього слова.
— Отже, ти кажеш, що не мав статевих стосунків?
— Не мав, — сухо відповів Тенґо.
Край носа Комацу злегка зморщився.
— Я не сумніваюся у правдивості твоїх слів, але перед тим, як сказати «ні», ти на мить запнувся. Здавалось, начебто вагався. Правда, щось подібне в тобі відбувалося? Я зовсім не збираюся тобі дорікати. А просто хотів би сприйняти це як факт.
Тенґо глянув Комацу прямо в очі.
— Вагання не було. А тільки якесь трохи дивне відчуття. Мовляв, чому вас так цікавить, чи мав я з Фукаері статеві стосунки, чи ні. Ви ж ніколи не втручалися в чуже особисте життя. Скоріше трималися осторонь таких справ.
— Та начебто, — сказав Комацу.
— Тож чому тепер це вас обходить?
— Звичайно, не моя справа, з ким ти спиш і що робить Фукаері. — Комацу почухав пальцем край носа. — Як ти сам відзначав. Але, як відомо, Фукаері виростала в інших, ніж звичайні діти, обставинах. Як би це краще висловити… Кожна її дія породжує певний наслідок.
— Певний наслідок?
— Міркуючи логічно, можна, звісно, сказати, що всяка дія будь-якої людини породжує кінець кінцем певний наслідок, — сказав Комацу. — Але у випадку Фукаері цей наслідок набагато глибший.Вона наділена такою незвичною особливістю. Тому ми повинні знати хоч трохи надійні факти, що стосуються Фукаері.
— Хто конкретно «ми»? — спитав Тенґо. Комацу мав на диво збентежений вигляд.
— Правду кажучи, чи між тобою і Фукаері були статеві стосунки, хотів знати не я, а Ебісуно-сенсей.
— Ебісуно-сенсей також знав, що Фукаері перебувала в моїй квартирі?
— Звичайно. Знав того ж дня, коли вона з'явилася у тебе. Вона докладно повідомляла йому, де перебуває.
— А я цього не знав, — здивувався Тенґо. Адже вона казала, що нікому не повідомляє про місце свого перебування. Однак зараз це вже не мало значення. — Та я не можу цього зрозуміти. Ебісуно-сенсей як її фактичний опікун і захисник за звичних умов, можливо, якось турбувався про неї. Однак у такий непевний час найважливіше питання — чи вона захищена й перебуває у безпечному середовищі. Трудно повірити, що серед турбот сенсея її незайманість стоїть у списку на першому місці.
Комацу скривив губи.
— Так, я добре розумію теперішні обставини. Просто сенсей мене попросив дізнатися при зустрічі з тобою, чи між вами була фізична близькість, чи ні. Тому я тебе й запитав і дістав відповідь — «ні».
— Це правда, що між мною та Фукаері не було фізичної близькості, — дивлячись в очі співрозмовнику, чітко сказав Тенґо. Він не усвідомлював, що бреше.
— Якщо так, то добре. — Комацу взяв у рот сигарету «Marlboro» і, примруживши очі, запалив від сірника. — Це можна зрозуміти.