1Q84. Книга І
Шрифт:
— Та ні, не дуже, гадаю, приємна. Хіба що з присмаком парадоксальної дивовижності.
— Як в оповіданнях Чехова.
— Твоя правда, — погодився Комацу. — Як в оповіданнях Чехова. Чудово сказано! Твої вирази завжди прості й влучні.
Тенґо мовчав. А Комацу провадив далі:
— Справа трохи ускладнилася. Поліція отримала від Ебісуно-сенсея прохання про розшук Фукаері й формально почала його. Але не взялася до роботи як слід, бо вимоги про викуп нема. Очевидно, тільки вдає, що відразу зреагувала на такий неприємний випадок. А от ЗМІ так просто цю справу не обійдуть. Мені вже кілька разів із газет надходили запити. Я, звісно,
— А тому й мені треба остерігатися?
— Саме так. Бажано рішуче подумати про свою безпеку. Бо невідомо, звідки й що вони винюхають.
У голові Тенґо спливла картина того, як маленького човна оточила зграя акул. Та це був лише один кадр, без виразного кінця. «Треба помічати те, чого не мають карлики», — сказала Фукаері. Власне, що це означає?
— Але ж, Комацу-сан, хіба Ебісуно-сенсей від самого початку цього не планував?
— Так, можливо, планував, — відповів Комацу. — І, мабуть, нас добряче використав. А втім, його намір на самому початку до певної міри був відомий. Бо він його зовсім не приховував. У цьому розумінні оборудка була чесна. Ми ж тоді могли заперечити: «Е ні, сенсей, це небезпечно. До нас не сідайте». Нормальний редактор, безперечно, так і вчинив би. Та, як ти знаєш, мене таким редактором не можна назвати. У той час справа вже зрушила з місця, і ми загорілися бажанням досягти свого. І тому трохи втратили пильність.
На тому кінці телефонної лінії настала мовчанка. Коротка, напружена.
— Виходить, що ваш план на півдорозі перехопив Ебісуно-сенсей, — сказав Тенґо.
— Так справді можна сказати. Інакше кажучи, його задум узяв гору над нашим планом.
— І ви гадаєте, що Ебісуно-сенсей зможе успішно погасити цей галас?
— Думаю, що, звісно, зможе. Бо він — людина з глибокими знаннями і самовпевнена. Можливо, йому це під силу. Та навіть якщо цей галас перевершить його сподівання, справа може так просто не скінчитися. Бо навіть у найрозумнішої людини здібності обмежені. А тому краще міцно прив'язуватися ременями.
— Але ж у літаку, який падає, це вже не допоможе.
— Принаймні заспокоїть.
Тенґо мимоволі всміхнувся. Щоправда, безсилою усмішкою. «І в цьому вся суть справи? Не дуже приємної і, можливо, з присмаком парадоксальної дивовижності?» — подумав він.
— Мені прикро, що я втягнув тебе в таку справу. Чесно кажу, — безвиразним голосом сказав Комацу.
— Та мені байдуже. Особливо втрачати мені нічого. Не маю ні сім'ї, ні суспільного становища, ні блискучого майбутнього. Найбільше переймаюся долею Фукаері. Їй тільки сімнадцять.
— Звичайно, й мене це хвилює. Не може не хвилювати. Та хоч би що ми зараз думали, нічого вже не вдіємо. А тому міцно до чогось прив'яжімося, щоб поривчастий вітер не здув. Поки що варто стежити за газетами.
— Зараз я стараюся їх щодня читати.
— Це добре, — сказав Комацу. — До речі, ти не здогадуєшся, де Фукаері могла б бути? Будь-які дані варті уваги.
— Не здогадуюся, — відповів Тенґо. Він не любив брехати. Крім того, Комацу мав сильну інтуїцію. Але цього разу, здається, не помітив, як ледь-ледь тремтить голос Тенґо. Бо його голову переповнювали власні проблеми.
— Коли що, то знову подзвоню, — сказав Комацу й обірвав розмову.
Поклавши слухавку, Тенґо насамперед взяв склянку й налив у неї віскі «Bourbon» сантиметрів на два. Як казав Комацу, після телефонної розмови треба було випити.
Як завжди, у п'ятницю прийшла заміжня подруга. Дощ перестав, але небо все ще суцільно вкривали сірі хмари. Вони злегка перекусили й забралися в ліжко. Під час сексу Тенґо думав про се, про те, але цим не псував радості від любощів. Вона вміло, як завжди, витягувала з нього статеву жагу, що в ньому накопичилася за тиждень. І сама отримувала від цього повне задоволення. Як здібний бухгалтер-експерт з оподаткування, який відчуває глибоку радість від складних операцій з цифрами в рахунковій книзі. Та все-таки вона, мабуть, здогадувалася, що увага Тенґо прикута до чогось іншого.
— Схоже, що віскі значно поменшало, — сказала вона. Її рука, ніби насолоджуючись наслідками сексу, лежала на його міцних грудях. На її безіменному пальці красувалася обручка з блискучою перлиною. Подруга натякала на пляшку «Wild Turkey», що вже давно стояла на шафі. Як більшість жінок, що мають статевий зв'язок з молодшими чоловіками, вона звертала увагу на дрібні навколишні зміни.
— Останнім часом я часто прокидаюся серед ночі, — відповів Тенґо.
— Не кохався?
Тенґо хитнув головою.
— Ні, не кохався.
— Робота просувається добре?
— Поки що успішно. Принаймні кудисьрухається.
— І все-таки щось тебе начебто тривожить.
— Та ні. Лише не можу заснути. Нема чим особливо тривожитися. Але досі я звичайно міцно засинав.
— Як мені тебе жаль! — сказала подруга, лагідно масажуючи яєчка долонею руки з обручкою. — Ну, то що? Бачиш погані сни?
— Снів майже не бачу, — відповів Тенґо. І це була правда.
— А от я часто бачу сни. Завжди той самий. Уві сні ловлю себе на думці, що я вже його бачила. Тобі це не здається дивним?
— Який сон, наприклад?
— Ну, наприклад, сон про хатину в лісі.
— Про хатину в лісі, — повторив Тенґо. Він подумав про людей у лісі. Про гіляків, карликів,Фукаері. — Яка це хатина?
— Ти справді хочеш послухати мою розповідь? Тобі не буде нудно слухати про чужий сон?
— Зовсім ні. Я готовий слухати, — щиро сказав Тенґо.
— Я йду сама лісом. Не таким глибоким і зловісним, у якому загубилися Гензель і Ґретель. Не густим і досить світлим. Надворі тепло. Іду пополудні в радісному настрої. Коли це бачу перед собою хатину з димарем і невеличким ґанком. Вікна в ній завішані крапчастими фіранками. Одним словом, хатина з приємним зовнішнім виглядом. Стукаю у двері і кажу: «Добридень!». Відповіді нема. Ще раз стукаю, сильніше — двері самі відчиняються. Стояли незачиненими. Заглядаю в хатину, попереджаючи: «Добридень! Тут хтось є? Я заходжу». — Ніжно погладжуючи яєчка, подруга дивиться на Тенґо. — Розумієш мій настрій?