1Q84. Книга І
Шрифт:
Взагалі Тенґо рідко писав художній твір уночі. Йому подобалося працювати вдень, коли надворі ходили люди. А от при навколишній темряві й тиші його текст іноді виходив надто густим. Часто доводилося написане вночі відразу переробляти. Замість витрачати на це час і зусилля краще було писати від самого початку завидна.
Та коли цього разу він писав кульковою ручкою після довгої перерви, то його голова працювала безвідмовно. Уява розправила крила, й оповідь текла вільно. Одна думка природно пов'язувалася з наступною, і цей потік майже не переривався. Кінчик кулькової ручки безперестанно й уперто поскрипував на білому
Потім він знову брав ручку, й на папір лягали слова. Поки писав, раптом згадав, що завтра сюди прийде заміжня подруга. Як завжди, в п'ятницю, приблизно об одинадцятій ранку. А до того часу Фукаері треба кудись спровадити. Добре, що хоч дівчина не користується парфумами і туалетною водою. Бо якби в ліжку залишився чийсь запах, подруга відразу його відчула б. Він добре знав, що вона пильна й ревнива. Він не мав нічого проти того, що вона іноді спить з чоловіком. А от якби сама дізналася, що Тенґо завів знайомство з іншою жінкою, то всерйоз розлютилася б.
— Секс у подружньому житті — це щось зовсім інше, — пояснювала вона. — Як окремий рахунок.
— Окремий рахунок?
— З іншими статтями витрат.
— З використанням інших сторін настрою?
— Щось у тому дусі. Використовуються ті самі органи тіла, а от настрій зовсім інший. І це приємно. Як зрілій жінці, мені це вдається. Але спати з іншою жінкою я тобі не дозволяю.
— Та я цього не роблю, — відповів Тенґо.
— Навіть якби, наприклад, ти не мав статевого зв'язку з іншою дівчиною, сама лише твоя думка про таку можливість була б для мене образою.
— Лише думка про можливість? — здивувався Тенґо.
— Схоже, ти не розумієш жіночої психології. Хоча пишеш художні твори.
— Я гадаю, що це несправедливість.
— Можливо. Але я тобі справно її компенсую.
Тенґо задовольняли стосунки із заміжньою подругою. Вона не була красунею в загальноприйнятому розумінні. Але загалом з унікальними рисами обличчя, що, можливо, комусь видавалися навіть непривабливими, але йому вони відразу сподобалися. Крім того, вона виявилася досконалою сексуальною партнеркою. Багато від нього не вимагала. Лише старанного сексу (іноді двічі) кожної п'ятниці протягом трьох-чотирьох годин і відмови від інших жінок, от і все. Вона дорожила сім'єю й не збиралася її руйнувати заради Тенґо. Просто вона не діставала повного задоволення від сексу зі своїм чоловіком. Інтереси Тенґо та його подруги загалом збігалися.
Тенґо не відчував особливої жаги до інших жінок. Понад усе хотів свободи й спокою. Якщо міг забезпечити себе регулярним сексом, то більше нічого від жінки не бажав. І не дуже тішив себе думкою, що познайомиться з ровесницею, закохається в неї, зав'яже сексуальні стосунки й, природно, візьме на себе певну відповідальність. Подолання психологічних перешкод, появи непередбачуваних можливостей, неминучого зіткнення різних думок — увесь цей ряд труднощів він хотів обійти.
Такого поняття, як «відповідальність», Тенґо побоювався і сахався. Досі примудрявся уникати становища, яке нею супроводжувалося. Не заходити у складні людські стосунки, як тільки можна, не брати на себе зобов'язань, так би мовити, врівноважити прибутки й видатки, жити вільно й спокійно — от чого він постійно прагнув. Заради цього був ладен витерпіти всяку скруту.
Аби уникнути відповідальності, Тенґо на ранньому етапі свого життя навчився бути непомітним. Перед людьми не виставляв своїх здібностей, не висловлював власної думки, не випинав свого «я», а старався, по змозі, применшити свою особу. Від самого дитинства опинився у становищі, коли доводилося власними силами виживати, ні на кого не надіючись. Однак у ті роки реальної сили він не мав. А тому, коли подував сильний вітер, мусив хапатися за будь-що у сховку, щоб не здуло. Про такий засіб мав завжди пам'ятати. Як сироти з романів Діккенса.
Загалом досі все начебто складалося сприятливо. Від різноманітної відповідальності ухилявся і далі. В університеті не залишився, на державну службу не влаштувався, не одружився, а підшукав собі порівняно вільне заняття, задовільну, з малими вимогами, сексуальну партнерку і, використовуючи багато вільного часу, писав художні твори. Зустрів Комацу, літературного наставника, й завдяки йому регулярно діставав роботу з текстами. Власні твори, які написав, ще не побачили світу але його життя проходило поки що більш-менш добре. Близьких друзів і коханки, що сподівалася на одруження з ним, не мав. Досі Тенґо знався приблизно з десятьма жінками, мав з ними статеві зв'язки, але тривали вони недовго. Все ще принаймні залишався вільним.
Однак після того, як у його руки потрапив рукопис «Повітряної личинки», в його спокійному житті утворилося кілька тріщин. Передусім його майже силоміць утягало у план, який придумав Комацу. Ця вродлива дівчина потрясла його душу з кількох несподіваних боків. А завдяки переписуванню «Повітряної личинки» в ньому начебто настали внутрішні зміни. І він запалився гарячим бажанням писати власнийтвір. Звичайно, це добра зміна. Та водночас у його самодостатньому життєвому циклі, підтримуваному майже в ідеальному порядку, назрівала, очевидно, якась переміна.
У всякому разі, завтра — п'ятниця. Прийде заміжня подруга. І до того часу треба кудись спровадити Фукаері.
Фукаері прокинулася після другої години ночі. Все ще в піжамі, відчинила двері й зайшла в кухню. Випила велику склянку води з-під крана. Потім, протираючи руками очі, сіла за стіл навпроти Тенґо.
— Не заважатиму, — як завжди, без запитальної інтонації спитала вона.
— Ні. Зовсім не заважатимеш.
— Що пишеш.
Тенґо згорнув папір і відклав кулькову ручку.
— Нічого особливого, — відповів він. — Крім того, думав скоро закінчити.
— Можна з вами трохи побути, — спитала Фукаері.
— Будь ласка. Я вип'ю вина, а ти?
Дівчина хитнула головою. Мовляв, нічого не треба.
— Просто хочеться з вами побути.
— Добре. Бо я також ще не хочу спати.
Піжама Тенґо була для дівчини завелика, а тому Фукаері сильно підкотила і рукави, й поділ. Коли нахилялася, то з-під коміра частково визирали опуклості її грудей. Дивлячись на Фукаері у своїй піжамі, Тенґо відчував, як йому дух перехоплює. Він відчинив холодильник і вилив у склянку залишки вина у пляшці.