1Q84. Книга І
Шрифт:
І Тенґо запитав:
— Комацу-сан, то яка погана новина?
— А як ти догадався, що це погана новина?
— Бо ви мені так пізно подзвонили. Без поганої новини не обійшлося.
— Це правда, — здивовано сказав Комацу. — Ти вгадав. У тебе добра інтуїція.
«Це — не інтуїція. А наслідок гіркого досвіду», — подумав Тенґо. Але, нічого не сказавши, чекав, що скаже Комацу далі.
— Це правда. На жаль, є одна дуже неприємна новина, — сказав Комацу. І зробив справді багатозначну паузу. Тенґо уявив собі, як Комацу світить очима, немов мангуста в темряві.
— Можливо, вона стосується авторки «Повітряної личинки»? —
— Ти вгадав. Стосується Фукаері. Трохи прикра річ. Правду кажучи, Фукаері недавно кудись пропала.
Тенґо не переставав тиснути пальцем на скроню.
— Недавно? Коли саме?
— Три дні тому, в середу зранку поїхала з дому в Окутама до Токіо. Ебісуно-сенсей провів її на станцію. Куди їде, не сказала. Потім подзвонила й повідомила, що сьогодні додому, в гори, не повернеться, а зупиниться в квартирі в Сінано. Того дня в тій квартирі перебувала й дочка Ебісуно-сенсея. Однак туди Фукаері не поїхала і відтоді зв'язок з нею урвався.
Тенґо порився в пам'яті про останні три дні, але нічого не пригадав.
— Де вона зараз, нічого невідомо. А тому я подумав, що, може, вона з тобою підтримує контакт.
— Ніякого контакту з нею не маю, — відповів Тенґо. Вона провела ніч в його квартирі понад чотири тижні тому.
Тенґо завагався, чи слід розповісти Комацу те, що вона тоді сказала: «Туди краще не вертатися». Можливо, з цією квартирою пов'язувалось якесь зловісне передчуття. Урешті-решт Тенґо вирішив промовчати. Не хотів казати Комацу, що Фукаері ночувала в нього.
— Дивна дівчина, — сказав Тенґо. — Нікого не попередивши, мабуть, кудись сама подалася.
— Вона не зовсім така. Видно відразу, що дуже сумлінна, Ебісуно-сенсей казав, що завжди повідомляла, де зараз перебуває і коли кудись їде. А тому її триденне мовчання — річ незвичайна. Може, якась біда з нею сталася.
Тенґо тихо простогнав.
— Біда?
— Дуже занепокоїлися і сенсей, і його дочка, — сказав Комацу.
— У всякому разі, якщо вона справді пропала, то ви, Комацу-сан, опинитесь у скрутному становищі, чи не так?
— Авжеж. Якщо справа дійде до поліції, то можуть виникнути неприємності. Що не кажи, зникла вродлива молода письменниця, що написала книжку, яка стрімголов мчить дорогою бестселера. Очевидно, що ЗМІ заворушаться. Коли ж так, то мене як відповідального редактора, напевне, смикатимуть з усіх боків і вимагатимуть коментарів. А мені це ні до чого. Я працюю в тіні й не звик до денного світла. Крім того, якщо я піду на їхньому поводі, то хіба не ясно, що так чи інакше розкриється вся правда.
— А що каже Ебісуно-сенсей?
— Повідомив, що завтра подасть у поліцію прохання про розшук, — відповів Комацу. — Я насилу вмовив його кілька днів почекати. Та, очевидно, він надовго не відкладатиме.
— Як тільки стане відомо про розшук, ЗМІ, гадаю, дадуть про себе знати.
— Невідомо, яких заходів уживе поліція, але Фукаері у всіх на слуху. Вона ж не звичайний підліток, що втік з дому. Сховатися їй у суспільстві, напевне, буде важко.
«А може, саме цього й прагнув Ебісуно-сенсей? — подумав Тенґо. — Використавши Фукаері як приманку, хотів зчинити шум у суспільстві й завдяки цьому, з'ясувавши зв'язок між її батьками та „Сакіґакі“, знайти, де вони перебувають. Якщо це правда, то план сенсея поки що здійснюється так, як він розраховував. А хіба сенсей усвідомлює, яка небезпека його підстерігає? Мав би усвідомлювати.
— Тенґо-кун, ти не здогадуєшся, куди вона поїхала?
— Поки що ні.
— Невже? — здивувався Комацу. В його голосі вчувалася втома. Комацу рідко коли видавав свою слабкість. — Вибач, що розбудив тебе серед ночі.
Почути від нього вибачення також було досить дивно.
— Та нічого, коли таке сталося, — сказав Тенґо.
— Що стосується мене, то, по змозі, не хотів би втягувати тебе в таку явну халепу. Бо ти сумлінно виконав роботу — написав текст. Але зазвичай не все в житті так просто виходить. Як я вже колись казав, ми спускаємося вниз бурхливим потоком.
— В одному човні, — машинально додав Тенґо.
— Правду кажеш.
— Але ж, Комацу-сан, хіба «Повітряна личинка» не розійдеться ще швидше, якщо стане відомо про зникнення Фукаері?
— Та вона й так добре продається, — збайдужіло сказав Комацу. — Більшої реклами вже не треба. Гучний скандал — це лише зайвий клопіт. Нам саме пора думати про спокійне приземлення.
— Приземлення? — перепитав Тенґо.
Комацу видав у слухавку якийсь звук — здавалось, проковтнув щось фантастичне. Потім ще раз злегка відкашлявся.
— Про це ще іншим разом поговоримо докладно за обідом. Коли теперішня халепа розсмокчеться. На добраніч, Тенґо-кун! Міцно поспи.
На цих словах Комацу поклав слухавку, але Тенґо, наче проклятий, не міг заснути. Відчував, що хоче спати, але не міг.
«Міцно поспи… Що це означає?» — подумав Тенґо. І, сівши за кухонний стіл, вирішив попрацювати. Але робота не клеїлася. Він добув із буфета пляшку віскі, налив у склянку й потроху пив.
Можливо, як було задумано, Фукаері зіграла роль живої приманки й секта «Сакіґакі» викрала її. Таку можливість Тенґо не виключав. Вони стежили за її квартирою в Сінано й, коли вона з'явилася, кілька чоловіків силоміць запхали її в автомашину й повезли із собою. Якщо вони діяли спритно й правильно вибрали момент, то таку операцію вдало упорали. Мабуть, вона щось передчувала, коли сказала, що «краще туди не їхати».
«І карлики,й повітряна личинка справді існують», — казала Фукаері. Вона познайомилася з карликами,коли через неуважність довела сліпу козу до смерті, а тому була покарана. Разом з ними вона щоночі виготовляла повітряну личинку. Внаслідок цього з нею сталося щось таке, що має для неї велике значення. Цю подію вона відобразила у формі оповідання. А Тенґо вдосконалив його. Інакше кажучи, перетворив його у товар.І цей товар (за словами Комацу) відразу став продаватися, немов щойно спечені пиріжки. Можливо, це завдало «Сакіґакі» відчутного удару. Мабуть, оповідання про карликіві повітряну личинку містило важливу таємницю, яку не можна було розкривати нікому сторонньому. А тому, щоб припинити подальший витік інформації, вони викрали Фукаері й заткнули їй рота. Навіть якби її зникнення і викликало підозру в громадськості, все одно вони могли ризикнути й застосувати силу.