97
Шрифт:
У Васі зацокотіли зуби.
— Дядю Мусію! Отак вони і нас… вбиватимуть.
К о п и с т к а. Ось зараз, синок… Прийдуть наші, синок… П а р а с к а ж побігла. Та ось і вона!.. Ось!..
Прибігла П а р а с к а. Хустка злізла, от-от упаде:
— Мусію!
К о п и с т к а (здвигнувся, повів головою). Ша!.. Кажи тихо!.. Покликала?
П а р а с к а. Не докликалась!
К о п и с т к а. Клименко Захар?
П а р а с к а. Учора пішов в поле корінці копати, нахилився й помер…
К о п и с т к а. А Хурса?..
П а р а с к а. Хурса на печі помер…
К о п и с т к а. Та ти всіх оббігала?.. А Барили, Сирота Юхим, Золото Мойша?..
П а р а с к а. Всіх! Барили десь подалися в город. Сирота п’ятий день у хаті мертвий лежить… (Та й замовкла).
К о п и с т к а (по паузі). Ти ось що, Параско
Па р а с к а. Ну?
К о п и с т к а. Скрути мені цигарку… Кисет отут… у правій кишені… і сірнички…
Взялася П а р а с к а крутити цигарку. Пальці тремтять.
— Мусію! Знаєш, що я надумала?
К о п и с т к а. Не розсипай!..
П а р а с к а. Я з тобою стану… Нехай вбивають разом!
К о п и с т к а. Ти ось що… Ти зараз катай в город!.. Ярком, понад греблею, щоб не побачили.
П а р а с к а. Годі! Нікуди я не піду!..
К о п и с т к а. Не заводь преній! Звістку даси, за свідка на суді будеш…
П а р а с к а. Мусійчику!..
К о п и с т к а. Мерщій крути!.. За свідка, кажу, будеш!.. Про все розкажеш, як і що… Скажеш — протоколе порвали.
З-за канави почулося:
— Готовий!.. Ведіть тепер Копистку!
Крикнуло кілька голосів:
— Копистку!
— Подай Копистку!
К о п и с т к а (до Параски). Запали!..
Запалила П а р а с к а цигарку, потягла, дала чоловікові,
Ну, гляди ж мені… щоб дійшла благополучно!.. Йди! Біжи, а то…
Насунулась юрба. Повели Мусія Копистку. Тоді В а с я немов виріс:
— Стійте! Ось і я з ним… Стійте, кажу! Дядю Мусію, підождіть! Бо як же я без вас буду?.. (Побіг спотикаючись до Копистки).
Кинулась була й П а р а с к а, та спинилась.
Підняла з землі Мусієвого картузика, притулила до уст, до грудей, заплакала і вже взялася бігти, аж тут зацокотіло, загуркотіло десь недалеко возом.
П а р а с к а замахала руками, крикнула:
— Серього! Серього! Ось сюди, Серього!.. Хтось (злякано крикнув). С м и к вернувся! Серьога! Предсідатель!..
Юрбу мов заціпило. І раптом кілька чоловік вдарилось тікати. Зчинилась паніка.
З’явився С м и к. За ним продармієць з рушницею.
Побачивши все, кинулись за канаву. П а р а с к а попереду:
— Мусію! Ось Серьога!.. Стій!.. Не стріляй!..
Юрба кинулась врозтіч.
І в цей час, коли все рухалось, бігло, одна О р и н а зосталась на тім місці, де й стояла.
Бурмотіла. Махала перед очима руками.
Повернулись од канави: С м и к, К о п и с т к а, П а р а с к а, В а с я, дехто з людей.
С м и к. Учора б приїхав, та вісь заломилась… Хліба привезли, Мусію!.. Не тільки їсти, а й сіяти буде! Ще пришлють… Та як все це вийшло? Як почалося? Мусію, га?
П а р а с к а. Підожди, дай йому до тями дійти. (До чоловіка). Ось картуз, Мусію!.. Та я сама надіну! (Наділа на Копистку картузика).
Він приправив його, потому закурив, цвіркнув і, немов нічого не було з ним, спитав С м и ка:
— А скільки пудів хліба?
С м и к. Три хури!.. Дев’яносто сім пудів… іще дадуть, на оранку, бо дивись, вже весна…
Продармієць привів Гирю й Годованого.
Завіса