Адепт
Шрифт:
Вже недалеко від Саркелу побачив я великі зграї вовків — вони бігли обіруч нас на схід. Старший із воїв саркельських, що везли в Ітхель данину, сказав, дивлячись на вовків: «Тікають від війни».
Тоді, коли я прямував до Ітхелю назустріч Другому з Імен Єдиного, каган С'єрн Хельг рушив свої війська і війська чорних булгар на Саркел. І вийшли на прю Київ і степова Біла Вежа, а за ними стояли дві наймогутніші сили північної частини ойкумени — конунги [64] варязького Неагарда і Найвища Рада Екзегетів Раш-Хазарі.
64
Конунг— варязький ватажок знатного походження.
Ім'я друге: те, яке не дозволено вимовляти, або Чотирилітерник
Долаючи курні, вкриті червоним і жовтим пилом, фарсаги [65]
Ім'я це елліни і руми [66] називають Чотирилітерником, хазари і всі коліна іудейські — Забороненим та Прихованим, а послідовники Мовчазного Шейха з гірських фортець Кавказу — Смертоносним. У Хазарії це ім'я заборонено вимовляти вголос, а складається воно з чотирьох літер прадавньої іудейської мови: «йод», «хет», «вав», і знову «хет». Нехай той із читачів сповіді моєї, кому вища посвята або визначеність перед Єдиним дають право надлюдське, вимовить Ім'я вголос. Я ж ніколи не наважувався на таке панібратство з Сутністю, перед обличчям якої найпотужніший містик відступає, немов мале звірятко перед швидким муром степової пожежі…
65
Фарсаг — хазарська міра відстані, що дорівнювала денному переходові верблюжого каравану.
66
Руми— тут в значенні «європейці».
У часи навчання мого в Мелхиседека, в часи Другого з Імен, забулося моє родове — Ратибор, забулося Ім'я Вдячності — Гафах, і залишилося тільки те ім'я, яке ще, напевно, згадують в славному місті Ітхелі два чи три старезні страдники сущих шляхів, — Ратбер-хемег. Не наважуюся назвати таємне ім'я, що його дав мені у посвяті в Таємницю Мелхиседек — не наважуюся тому, що непевність бентежить мене: а що, як Апостол Петро при останній брамі моїх подорожей назве мене саме тим, котре збережене від суєти щоденних звертань. Тож, нехай помоляться невідомі святі люди, що читатимуть цю сповідь, за грішну душу мою…
Перша літера Чотирилітерника: «йод» [67]
Ітхель я побачив уперше вранці двадцять першого дня подорожі з Саркелу, з вершини глиняного пагорба побіля Каналу царя Ханукки, що прорізає сухий хазарський степ на захід від Великої ріки Ітиль.
Все, що потім побачив і пережив я у столиці Великих Каганів, назавжди залишиться вкладеним у скриньку тої першої миті, першої зустрічі з Ітхелем. Скринька та в пам'яті літ моїх прикрашена срібним серпанком світанкового туману понад свинцевою пластиною Великої ріки, перламутром утікаючих од східного вітру кулястих хмар і сліпучо-білим сталевим півдиском Сонця в блакитному трикутнику хорезмійської бірюзи…
67
У рукописі Олексія Склавина текст «Другого Імені» не поділяється на окремі розділи, але перед чотирма рядками грецького тексту рукопису вміщені іудейські літери «йод», «хет», «вав» і «хет», літери Священного Імені. Упорядники зрозуміли це як ознаку прихованої структуралізації тексту другої частини «Сповіді…» і в перекладі «проявили» структуру, поділяючи «Друге ім'я» на чотири розділи — «літери». — Від упорядників.
Валка з Саркельською даниною зупинилася на глиняному пагорбі, коли сонячні промені ще не торкнулися пласких хвиль у Каналі Ханукки і товстошкірі хазарські верби на його жовтих берегах ще спочивали у примарній прохолоді відступаючого мороку. З вершини пагорба, напівз'їденого дорогою, відкрились мені мури та вежі Ханбалика — західної частини Ітхелю.
Опівдні, коли сонячне сяйво відігнало за обрій, у простори склавинських земель, сірі пасма вологого мороку, наша валка проминула Саркельську браму в мурі Ханбалика. Західний мур Ітхелю будівничі склали з обмащених глиною брил та колод: лише вежі, високі і шестикутні, були збудовані з великих жовтих цеглин. На висоті п'ятдесят ліктів цегляні блоки веж прикривали мідні й чавунні плити, підвішені на гаки. Стулки величезної Саркельської брами були також зроблені з чавуну і яскраво пофарбовані у червоний, синій та жовтий кольори, над брамою вискалювалася величезна бронзова паща. Це був знак роду Ашини, бо «ашина» мовами східного Степу означає «вовк».
Старший валки показав гузам-охоронцям свою Зірку і ми в'їхали до столиці Великого Кагана.
Ітхель простягся двома берегами Великої ріки Ітель, яку булгари й буртаси звуть Балгою і яка поділяє Великий Степ на західний — печенізький, де визнають Єдиного в образах сонячних Ідолів і Зірок, та східний, гузький. У східному Степу більшість племен визнають Тангру, але чимало було й дияволосповідників, що поклонялися сатанинській істоті, котра мешкала у Карайласі — Чорній Вежі на відножині гори Хурса-Алп. [68]
68
Тепер — Уральські гори.
Та частина Ітхелю, котра займає західний берег Великої ріки і називається Ханбалик, забудована палацами урядовців, будинками воєначальників і радників царя. Тут багато розкішних гаїв. При берегах Ітилю на розлогому підмурку зведено царський палац, що нагадує широку плескату вежу. Він збудований із лискучої червоної цегли і на його даху ростуть сріблясті дерева. Подвійний, наповнений водою рів оточує підмурок палацу, а брами в його стінах викувані з сірої семендерської бронзи. Навколо палацу на чотирьох квадратних площах стоять чотири синагоги з блискучими мідними банями. Навколо синагог розташовані будинки семидесяти двох найповажніших іудейських родин, предки яких прийшли з півдня на заклик першого царя Обадії. Південніше від царського палацу збудована фортеця Салуд, де перебуває царська гвардія — арсії.
Біля фортеці Салуд мешкають християни і там є два храми — грецької та вірменської громад. На північ від палацу живуть склавини, а далі, за муром Ханбалика, взимку стоять незліченні юрти печенігів та північних булгар.
Місто на східному березі Ітилю називається Саргиш — Жовте місто, бо більшість будинків там із дерев'яних колод, обмащених глиною з пагорба Хен-Баш. Живуть там здебільшого купці — іудеї, мусульмани, сповідники Тангри… Але більшість мешканців Саргишу моляться Аллаху. Тридцять мечетей та мазарів [69] здіймають свої мінарети та бані над жовто-сірими пласкими дахами споруд Саргишу. Де-не-де можна побачити гайок у дворі заможного купця, але більшість вулиць східної частини столиці — це курні, встелені білим порохом хідники між глиняними, без вікон, похмурими оселями, та гомінливі караван-сараї на березі Великої ріки, де величезні склади ховають у своїх дерев'яних черевах строкаті скарби обидвох ойкумен — Холодної й Теплої. Шість базарів удень і вночі заповнюється й випорожнюється тими череватими будівлями. Три головні дороги Саргишу постійно заповнені караванами і на одному з його майданів я нарахував якось півтисячу верблюдів одночасно.
69
Мазар— мусульманська каплиця, могила святого (шейха).
Від небезпек східного Степу Саргиш захищений муром, набагато потужнішим за укріплення Ханбалика. Цей мур має тридцять ліктів заввишки і його охороняють шістдесят дев'ять веж висотою вісімдесят ліктів. Перед муром насипано високий вал, а рів між ними вшир сягає п'ятнадцяти ліктів. Над північною частиною Саргишу здіймаються круглі вежі цегляної фортеці Башнур, де розташовано п'ять сотень варягів.
Має Ітхель ще й третю частину — Священне Місто. Розмістилося воно на високому острові посеред Ітиль-ріки, ближче до західного берега. На острові-висипі збудовано палац Великого Кагана з п'яти великих будівель із цегли, зодягнутих у сніжно-білий арганський мармур. Споруди палацу оточує білий мур: відшліфовані мармурові пластини його обличкування сяють при заході сонця, немов пурпурові дзеркала. З-за муру видніються розкішні дерева, завезені з різних країн і дбайливо доглянуті у суворому кліматі степового міста. В південній частині острова знаходиться прадавнє святилище язичників — Печера Чорної Риби. Вона була шанованою на весь Степ святинею в ті забуті часи, коли на берегах Ітилю жили племена жінок-войовниць, що забили навіть перського імператора Кіра [70] , переможця двадцяти держав. Прадавній каган Бешту віддав Чорній Рибі свою улюблену доньку — й уникнув небезпеки. Правовірний іудей цар Ханукка хотів зруйнувати поганську святиню, але сто шістдесят родів Степу — від Ітилю до країни жовтошкірих Шинів — повстали супроти Ханукки. Той відступив.
70
Кір II— шахіншах Ірану (555—530 до н. е.). Засновник імперії Ахеменідів. Загинув у Середній Азії під час війни з кочовиками, на чолі яких стояла жінка-жрець.
Раз на три роки Великий Каган із роду Ашини приходить до Чорної Риби і слуги залишають його наодинці з Тисячолітньою Істотою. Каган розповідає Рибі про всі події в обидвох ойкуменах, а Риба пророкує йому підступні напади демонів на Раш-Хазарі і засоби їх відбиття. За це Каган дарує Рибі двох найгарніших наложниць зі свого гарему. Одну з них Риба з'їдає, друга стає жрицею святої Печери. Всі в Хазарії знають слова віщунки Тахшіт: «Доки живе Чорна Риба, не загине жовте місто Степових Вовків».