Адепт
Шрифт:
Дмитрій зустрів мене радо, як людину, що завжди платить відразу і не потребує запису до боргової книги. Доки Дмитрієві помічники прилаштовували мій міх до отвору бочки і витягували затичку, я, грішний, роздивлявся блудниць на терасі. Обличчя однієї з них здалося мені на диво знайомим. Я підійшов ближче до вертепу, але та блудниця раптово сховалася в розчинених дверях будівлі.
Пияки зачали сміятися з мене і, засоромившись, я відійшов від тераси. І тільки несучи наповнений міх у дім сина Левія, зрозумів я, що бачив Оряну.
У дні зимового сонцестояння я здобув посвяту в сповідники Шехіни. Ритуал відбувався в таємному святилищі за мурами Ітхелю. Не буду розповідати про обітниці, знищені Святим Хрещенням назавжди. Скажу лише, що нове таємне ім'я дав мені сам Мелхиседек, а Голова Братства сказав при цьому такі слова: «Істина є звільненням Сущого від самого себе. Тож звільни його».
З того часу я отримав
97
Неофіт— новий сповідник віровчення.
Але в Ітхелі сталися події, що знову змінили річище моєї долі. І ніхто не міг передбачити цих подій, бо несподівані шляхи Господа, Бога нашого.
Все почалось із незначного і, здавалося б, не вартого уваги. Опісля Пасхи з півдня прийшли кораблі достойного купця Абд-ар-Рахмана, навантажені товарами до верхівок щогл. Серед скарбів, що привіз купець від берегів Персії, був славетний щит Фраата [98] , прадавнього парфянського царя.
Той щит був мрією найшляхетніших і наймогутніших витязів ойкумени. Давні майстри зробили його зі шкіри старого носорога, дубленої єгипетськими отрутами, а обвід опорядили світлим легким металом, на якому були викарбувані імена двадцяти трьох царів, що носили щит Фраата. У центрі щита майстри укріпили позолочену таріль, викувану із залізного метеорита. На ній було нанесено маґічні знаки, а сам центр тої священної бляхи прикрашав шестикутний рубін, що його Фраат наказав вийняти з ідола ассірійської богині Бау [99] . Камінь оцей був знаний на Сході як «Око Бау» і чаклунська сила його вважалася нездоланною.
98
Фраат IV— парфянський цар у 158—175 pp.
99
Бау— хтонічне божество гірської Ассірії (доісламського Курдистану).
Абд-ар-Рахман придбав щита за шістдесят тисяч дирхемів і не збирався продавати менш ніж за сто тисяч. Для володарів Ітхелю він влаштував грандіозний бенкет, де найкращі кухарі Саргишу та Ханбалика створили двадцять перемін страв, а вино гостям подавали семидесяти сортів. Кожному гостеві на бенкетну ніч Абд-ар-Рахман купив гарну і жінку, і найдешевша з цих повій коштувала йому десять дирхемів.
І ось, коли запрошені вже стомились від вишуканих страв, бучної музики та оголених жінок, до бенкетної зали слуги купця внесли щит Фраата. Біле полум'я смолоскипів вдарилось об грані священного каменя і він спалахнув багряним містичним вогнем, немов сама богиня Бау з тисячолітнього ассірійського мороку подивилася у глибини веселої оргії. І не було серед гостей Абд-ар-Рахмана ні одного мудреця, що застеріг би те збіговисько від жахливої небезпеки, як застеріг Даниїл Валтасара [100] . І не було в тій кипарисовій залі ні провидця, ні пророка, а лише полководці, купці та повії; в маленькому камінчику не побачили вони провісника біди і смерті.
100
Валтасар— вавилонський цар, син і співправитель Набоніда (556—539 pp. до н. е.). Вбитий персами під час взяття Вавилону у 538 р. Пророк Даниїл передрік Валтасарові падіння його царства.
Гучним галасом зустріли гості появу щита Фраата, необізнані шепотіли один одному про сто тисяч дирхемів і запивали своє здивування чорним гранатовим вином. Але були серед бенкетуючих двоє, що поклялися у серцях своїх оволодіти тою священною зброєю.
Один із цих двох був варяг на ім'я Індульф Чорний. Він очолив варязьку залогу фортеці Башнур, що захищала передмістя Саргишу з півночі. Це був старий кнаґ, із тілом, бойові рубці якого зрослися з подряпинами шкіряного панцира. Індульф голіруч убивав скажених ведмедів у лісах під Неаґардом, а родовим мечем міг розрубати з одного удару дубову колоду товщиною в чотири людських торси. Око Бау глянуло в просту душу старого воя і запалило в ньому непереборне бажання понести перед лейданґами родовичів щит двадцяти трьох царів.
Другим був воєначальник Хазарії. Ім'я його було — Махмуд, і цар Манасія в третій рік свого правління підніс його в звання Великого Шалішина [101] . Походив Махмуд із давнього роду вогнепоклонників Мідії і вважав парфянського царя Фраата своїм предком. Не наївне бажання носити дорогоцінного щита увійшло у серце Махмуда з блиском Ока Бау; не був він простим воєм, як старий Індульф. Шляхетний вогонь тронного прагнення сорока поколінь предків Махмуда піднявся з безодні його родової пам'яті в ту хвилину, коли невдаха Абд-ар-Рахман наказав винести щит Фраата. Якби Махмуд повернув його своєму родові, то став би на один щабель Божественної Харизми [102] з Ашинами, Друзями Чорної Риби.
101
Шалішин (іудейськ.) — полководець.
102
Харизма (грец.) — букв. «дар». Особлива благодать Бога, що надається визначним людям і родам. Аналогічне германському «гіфт», церковно-слов'янському — «живот».
Так містична воля Бау увійшла в залу.
Вже були випиті і з'їдені вишукані страви. Вже пригасили смолоскипи і танечниці скинули з себе останній одяг, щоб упасти на ложа біля гостей. Уже стогони п'яного кохання і короткий жіночий сміх огорнулися темрявою пізньої ночі. А старий кнаґ Індульф і Великий Шалішин Махмуд сиділи тверезі й сумні, думаючи де взяти сто тисяч дирхемів, зажаданих зарозумілим купцем. Коли над Ітхелем устало сонце, ці двоє вже знали, що робити.
Увечері наступного дня всезнаючі пияки біля Дмитрієвої бочки обговорювали дві незвичайні новини. По-перше, Великий Шалішин Махмуд дав наказ довіреним євнухам розпродати свій гарем. На Жіночий ринок Махмуд відправив навіть улюблену наложницю — п'ятнадцятирічну Етель, красу якої оспівували поети від Саркелу до Самарканду. По-друге, варяги з фортеці Башнур почали брати в іудейських лихварів величезні позики по п'ятсот дирхемів під сто відсотків річних. Такого у Місті Степових Вовків не пам'ятали навіть старезні діди.
Того самого вечора до купця Абд-ар-Рахмана прийшли Індульф Чорний і два його брати. Коли варяги вступили у приймальну залу, купець уперше відчув крижаний подих недоброго. Кнаґи були такі могутні, заскорузлі та рішучі, що купцеві здалося, ніби на мармурову підлогу його палацу заповзли три стінобитні машини.
Індульф поклав до ніг Абд-ар-Рахмана три величезні шкіряні мішки:
— Тут сімдесят тисяч дирхемів. Через три дні буде ще тридцять тисяч. Але поклянися на своїй святій книзі, що ти не продаси щита нікому, крім мене.
І Абд-ар-Рахман поклявся на Корані, що продасть щита тільки Індульфові Чорному з роду Лайфсонів Гейрських.
А опівночі до купцевого палацу раби принесли ноші, в яких сидів сам Великий Шалішин Хазарії Махмуд Абд-ар-Рашид Аль-Парфаві Аль-Азаран, що після від'їзду царя на південь виконував обов'язки намісника у столиці.
Коли Махмуд пояснив мету свого візиту, Абд-ар-Рахман зблід, мов крейда, і впав на коліна перед Намісником. Довго купець і дружини його і діти повзали на череві перед Махмудом, кричали і плакали. Але Намісник був невблаганний. Він сказав Абд-ар-Рахманові:
— Якщо сьогодні вранці щит прабатька мого Фраата Великого не буде в домі моєму, ти і сини твої підуть рабами до гузів, а дружини і доньки твої стануть повіями в смердючих вертепах Саргишу.
Так сказав він, залишив купцеві скриню зі ста тисячами дирхемів і повернувся у свій палац.
Тут згадую я слова Святого Духа, передані через провідника іудейського Неємію [103] : «Нехай витрусить Бог кожного, хто не сповнить слова!» [104] Ось пророцтво про Абд-ар-Рахмана!
103
Неємія— іудей, який у 445—443 pp. до н. е. відновив стіни Єрусалиму за наказом Артаксеркса І, царя і шахіншаха Імперії Ахеменідів.
104
Неєм., 5:12.