Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна
Шрифт:
— Мадам Ламоль…
— Стривайте, — нетерпляче урвала вона, — за три тижні сюди приїздить мій двір. Весь цей набрід треба годувати, розважати й давати йому лад. Я хочу запросити з Європи двох-трьох справжнісіньких королів і дюжину принців крові. Ми привеземо папу з Рима на дирижаблі. Я хочу бути помазаною і коронованою за всіма правилами, щоб перестали складати про мене вуличні фокстроти…
— Мадам Ламоль, — сказав Янсен благально, — я не бачив вас цілий місяць. Поки ви ще вільні. Вийдемо в море. “Арізону” опоряджено заново. Мені хотілось би знову постояти з вами на містку під зорями.
— Не знаю, Янсен, не знаю, — проказала Зоя, —
У білому будиночку на березі самітної бухти Золотого острова цілу ніч точилися гарячі суперечки. Шельга зачитав звернення, яке написав поспіхом:
“Трудящі всього світу! Ви знаєте розміри і наслідки паніки, що охопила Сполучені Штати, коли в гавань Сан-Франціско ввійшли кораблі Гаріна, навантажені золотом. Капіталізм захитався: золото знецінюється, всі валюти летять шкереберть, капіталісти не мають чим платити своїм найманцям — поліції, каральним військам, провокаторам і продажним народним трибунам. На весь зріст піднявся привид пролетарської революції.
Але інженер Гарін, що завдав такого удару капіталізмові, зовсім не хоче, щоб наслідком його авантюр була революція.
Гарін прагне влади. Гарін ламає на своєму шляху опір капіталістів, які ще недостатньо зрозуміли, що Гарін — нове знаряддя боротьби з пролетарською революцією.
Гарїн дуже швидко домовиться з найкрупнішими капіталістами.
Вони оголосять його диктатором і вождем. Він привласнить собі половину світового золота і тоді накаже засипати шахту на Золотому острові, щоб кількість золота була обмежена.
Він разом із зграєю найкрупніших капіталістів пограбує людство і перетворить людей на рабів.
Трудящі всього світу! Година вирішальної боротьби настала. Про це оголошує Революційний комітет Золотого острова. Він оголошує, що Золотий острів разом із шахтою і гіперболоїдами має належати повстанцям усього світу. Невичерпні запаси золота віднині в руках трудящих. Гарін із своєю зграєю буде жорстоко захищатися. Чим швидше ми перейдемо в наступ, тим вірніша наша перемога”.
Не всі члени Революційного комітету схвалили це звернення, — дехто вагався, наляканий сміливістю: чи пощастить так швидко підняти робітників? Чи пощастить роздобути зброю? У капіталістів і флот, і могутні армії, і поліція, озброєна бойовими газами та кулеметами… Чи не краще зачекати або, вже на крайній випадок, почати із загального страйку?..
Шельга, стримуючи лють, говорив нестійким: — Революція — це вища стратегія. А стратегія — наука перемагати. Перемагає той, хто бере ініціативу до своїх рук, хто сміливий. Спокійно зважуватимете потім, коли після перемоги надумаєте писати для майбутніх поколінь історію нашої перемоги… Підняти повстання нам пощастить, якщо ми напружимо всі сили. Зброю добудемо в бою. Перемогу забезпечено, бо перемогти хоче все трудове людство, а ми — його передовий загін. Так кажуть більшовики. А більшовики не знають поразок.
На ці його слова високий парубок з блакитними очима- шахтар, який мовчав під час суперечки, вийняв з рота люльку.
— Баста! — сказав він густим голосом. — Годі базікати. За справу, хлопці!..
Сивий високий камердинер, у ліврейному фраку і в панчохах, тихо зайшов до почивальні, поставив чашку шоколаду та бісквіти на нічний столик і з тихим шелестом розсунув штори на вікнах. Гарін розплющив очі:
— Цигарку.
Цієї російської звички — курити натщесерце — він не міг позбутися, хоча знав, що американське вишукане товариство, яке цікавиться кожним його кроком, рухом, словом, вбачає в курінні натщесерце деяку ознаку аморальності.
У щоденних фейлетонах вся американська преса цілком обілила минуле Петра Гаріна. Якщо йому в минулому доводилося пити вино, то тільки з примусу, а насправді він — ворог алкоголю; всі газети запевняли, що улюблена справа його і мадам Ламоль у години відпочинку — читати вголос розділи з біблії; деякі його різкі вчинки (історія у Білль Давре, висадження в повітря хімічних заводів, потоплення американської ескадри та Іи.) пояснювали одні — фатальною випадковістю, інші — необережним поводженням з гіперболоїдом, принаймні велика людина щиро й глибоко в них розкаюється і готується вступити в лоно церкви, щоб остаточно змити з себе мимовільні гріхи (між протистантською та католицькою церквами уже почалася боротьба за Петра Гаріна), і, нарешті, йому приписували захоплення з дитинства щонайменше десятьма видами спорту.
Викуривши товсту цигарку, Гарін глянув на шоколад. Якби це було тоді, коли його вважали негідником і розбійником, він попросив би содової і коньяку, щоб гарненько розворушити нерви, але пити диктаторові півсвіту зранку коньяк! Така безпутність одвернула б усю солідну буржуазію, яка згуртувалася, мов наполеонівська гвардія, навколо його трону.
Морщачись, він сьорбнув шоколад. Камердинер, який з урочистим смутком стояв біля дверей, спитав напівголосно:
— Пан диктатор дозволять зайти особистому секретареві?
Гарін ліниво сів на ліжку, накинув шовкову піжаму:
— Просіть.
Увійшов секретар, гідно три рази — біля дверей, посеред кімнати і коло ліжка — вклонився диктаторові. Побажав доброго ранку. Ледь-ледь скосив оком на стілець.
— Сідайте, — запросив Гарін, позіхнувши так, що клацнули зуби.
Особистий секретар сів. Це був середніх літ кістлявий чоловік із зморшкуватим лобом і запалими щоками, вдягнений у все темне. Повіки його були завжди напівопущені. Його вважали найелегантнішою людиною в Новому Світі і, як гадав Петро Петрович, крупні фінансисти приставили до нього за шпигуна.