Апарат iнженера Сокороки (на украинском языке)
Шрифт:
Агроном виймає пакетик.
– Вiн iз содою.
– Цiкаво, цiкаво, - пробубонiв генетик, а затим зненацька втопив пальця в порошок i лизнув.
– Ой, навiщо ви?
– скрикнув агроном.
– Така доза може зашкодити.
– Пусте, сода ще нiколи не шкодила.
– Ой, дивiться! Ви ще скiльки побудете в нас?
– Та, мабуть, завтра
– Давайте завтра зустрiнемось отут, замiряємо соняшник, - запропонував агроном.
– Ну, хоча б оце стебло.
Вiн одламав шерехуватий листок i поклав для примiти на золоту тарiль соняшника.
– Ну, що ж, - промовив генетик, - якщо ви вважаєте, що завтрашнiй день дасть щось нове, то я не заперечую. Прийду.
Сонце впало десь за соняшники. Степ швидко потемнiв i так само швидко, як у кiно, минула нiч. Рвучко зiйшло, покотилося вгору Сонце, i дехто помiтив, що зiйшло воно там, де заходило. На межiвнику походжає той же таки агроном. За нiч соняшники так виросли, що вiн, пiднявши руку, не може дiстати квiту. Поглядає на годинника.
– Вибачте, що я запiзнився. Поки додибав...
– А де ви є?
– озирається агроном.
– Я тут!
Щось смикнуло агронома за штани, глянув - бiля його ноги стоїть малесенький чоловiчок, до колiна йому не досягає!
– Ой лишенько! Бач, скуштували стимулятора...
– Нахилився, пiдняв бiдолашного, посадив на долоню, наче ляльку.
– Тепер я остаточно переконався, що цей ваш iнтенсифiкатор - непотрiбна видумка, - пропищав ботанiк.
– Але ж ви самi... одне слово, на собi...
– Еге ж, еге, - тоненьким голоском скрикнув ботанiк.
– За вашою теорiєю, я мусив би вирости, змiцнiти. А що вийшло?
– Справа в тому, що великi дози стимулятора дiють у зворотному напрямку. Висловлюючись науково, такi дози, як ви спожили, дають вiд'ємний рiст.
Чоловiчок на долонi почав енергiйно розмахувати руками, наче забивав невидимi гвiздочки:
– Я не вiрю, не вiрю в цi стимулятори!
Вiн був до того комiчний, що хтось iз глядачiв засмiявся. Тодi ця жива лялька саркастично подивилася з екрана i промовила хрипким басом:
– А чи не здається вам, дорогi гостi, що вже пора сiдати за iменинний стiл?
Сокорока вимкнув апарат.
Софiя Миколаївна заметушилася:
– I справдi, пора. Ходiмо, ходiмо!
Всi, звичайно, були враженi. Загомонiли, перебиваючи одне одного:
– Як герой цього фiльму мiг звернутися до нас? Звiдки вiн знає, що ми тут зiбралися на iменини?
– Доки не скажете, Iване Свиридовичу, що воно за дивина оцей ваш БЕР, за стiл не сядемо!
Сокорока подивився на гостей веселими очима. Видно, був задоволений роботою апарата.
– Дорогi друзi, - тихо сказав вiн, чомусь розглядаючи свої руки. Сьогоднi не час читати лекцiї.
– Хоч коротенько, Ваню! Ну, в двох словах.
– Гаразд, - погодився Сокорока.
– БЕР означає: бiоелектронний резонатор. Вiн вiдтворює на екранi те, що уявляє людина. Ну, от я й пожартував трохи...
– Як же вiн вiдтворює?
– Це довго розказувати, а ми вже домовились: сьогоднi не буде лекцiї, а будуть пiснi, усмiшки... БЕР сприймає, посилює й трансформує бiоструми. Одне слово...
– Отож я й помiтив, - перебив хтось iз гостей, - що герої твого бiофiльму вживають твiй улюблений вираз "одне слово".
– А шубу помiтили? Це ж його шуба!
– I сонце, брат, у тебе зiйшло не там, де йому належить сходити!
– За огрiхи прошу вибачити: я ж iмпровiзував...
– розвiв руками Сокорока.
– Це якби сiв добрячий актор, ото був би бiофiльм!
– Признайся, Ваню, це тебе Софiя Миколаївна тероризує кефiром та морквяними котлетами?
Софiя Миколаївна засмiялася:
– Шкода, що не випускають ще вiтамiнiзованого!
...Веселий гамiр не стихав цiлий вечiр. I найбiльше розмов було, звичайно, про новий апарат.