Біблія /Библия

Нечуй-Левицький Іван Семенович

20 Бо я приведу їх в землю текучу молоком і медом, що оддати її я клявся батькам їх; і будуть вони живитись і стануть ситі і тучні; та й повернуться вони до инших богів і стануть служити їм, і зневажати мене, і зломлять завіт мій.

21 І як постигнуть його всякі злиднї і горя, так пісня ся сьвідкувати ме проти них; бо в устах насїння їх не забудеться вона. Знаю бо задуми їх, що вже й тепер в серцї їх, перш нїж я привів їх у землю, що про неї клявся.

22 І списав Мойсей сю пісню того ж дня та й навчив її синів Ізрайлевих.

23 І повелїв він Йозеєві Нуненкові словами: Будь сильний і одважний! Ти бо приведеш синів Ізраїля в землю, що я обіцяв їм поклявшись; і буду з тобою.

24 І сталось, як скіньчив Мойсей писати слова закону сього в книзї аж до самого кінця,

25 Тодї повелїв Мойсей Левитам, що носять скриню завіту Господнього, говорючи:

26 Возьміте книгу сього закону і положіте з боку у завітній скринї Господа, Бога вашого, і буде вона сьвідком проти тебе.

27 Бо знаю я добре упертість твою і твою тугу шию. Вже тепер, за життя мого з вами, ви опирались проти Господа; що ж по смертї моїй?

28 Зберіте до мене всїх старших поколїнь ваших і громадських мужів ваших, щоб промовив слова сї в уші їм і покликав у сьвідки проти них небеса і землю:

29 Знаю бо, по смерти моїй ви зовсїм зледащієте і звернете з дороги, що я заповідав її вам; і постигнуть вас у дальші часи нещастя за те, що будете чинити ледаче перед очима в Господа, прогнївляючи його дїлами рук ваших.

30 І промовив Мойсей в уші всієї громади Ізраїля слова сієї піснї, до самого кінця:

Повторення Закону 32

1 Прихилїтесь небеса, я промовляти буду; слухай і ти, земле, слова з уст моїх!

2 Нехай же, як дощ, лється наука моя, як роса промова моя, як рісні краплї на траву, як буйний дощ на билину.

3 Бо імя Господа прославляти буду: Воздайте славу Богові нашому!

4 Він скеля: дїла його звершені; всї бо дороги його справедливі. Він Бог вірний і без омани, справедливий і правдивий!

5 Та вони зледащіли; се кодло, що перевернулось і спроневірилось соромними вчинками, від котрих далекі сини його.

6 О безрозумний і безглуздий народе! Так то оддячуєш ти Господеві? Чи не він же твій батько, що сотворив тебе? Він сотворив тебе, і зготовив все для тебе.

7 Спогадай но давні давна, подумай про лїта від роду до роду; розпитай у батька твого, і він звістить тобі, в людей старих твоїх, і вони розкажуть тобі!

8 Як Всевишнїй надїляв наслїддє народам, як розд Глював синів людських, тодї визначив гряницї по лїчбі синів Ізраїля.

9 Бо пай Господа нарід його; Яков удїл наслїддя його.

10 Він знайшов його в пустинї, в степу безлюдному і дикому; він охоронив його, пильнував його, і беріг його як зїницї ока свого.

11 Як орел визиває гнїздо своє, і над орлятами ширяє, крила свої простирає, бере, і несе їх на широких крилах своїх;

12 Так виводив його Господь сам, і не бувало з ним чужого бога.

13 Водив його по горах землї і кормив його плодами поля; і дав йому ссати мед по скелях і цїдити олїю по креминистих горах;

14 Кормив його маслом коровеним і молоком овечим, і туком годованих овець і баранів Базанських і козлів, і ядерним зерном пшеницї; ти пив добірне вино, кров виноградню.

15 І потовстїв праведник та й став буяти; ти став товстий, грубий, жирний! І покинув він Бога, що сотворив його, і став гордувати скельою спасення свого.

16 Дразнили його чужими богами а гидотами приводили його до гнїву.

17 Вони приносили жертву бісам а не Богу, богам, що не знали їх досї, новим, що тільки позаводено їх, яких батьки ваші не шанували.

18 А про скелю, що появила тебе на сьвіт, ти не дбав і забув про Бога, що сотворив тебе.

19 І побачив се Господь, та й відопхнув їх в гнїві над синами своїми і дочками своїми.

20 І промовив він: Заховаю лице моє від них, побачу я, як конець їх буде; вони бо кодло зовсїм зледащіле, дїти, в яких нема вірностї.

21 Вони завдали менї жалю своїм Не-Богом, розгнївили мене своїми марностями: тим то завдам і я їм жалю ненародом, народом безумним завдам їм горя.

22 Запалав бо мій гнїв і горіти ме аж до дна підземної пропастї, і пожере він землю і плоди її, і попалить основини гір

23 Згромаджу на них всї нещастя та й оберну всї стріли мої на них.

24 Як гинути муть з голоду, і як пожирати ме їх горячка і люта чума, пішлю на них ще зуби диких зьвірів, і їдь гадюк.

25 По улицях буде гострий меч губити, а в домівках страх побивати: і пареня і дївицю і немовлятко і старця.

26 Я сказав би: Розсїю їх і зроблю конець їх памятї між людьми!

27 Коли б не пиха ворогів їх, та коли б вороги їх, побачивши се, не мовляли: Не Господь зробив все се, а потужна рука наша!

28 Се народ, для якого нема ради; нема там розуму між ними.

29 Коли б то був у них розум, то зрозуміли б вони, який конець їм буде!

30 Як же би міг один чоловік гнати тисячу, а двох їх десять тисячі люда, як би Господь, їх скеля, не передав їх і не віддав їх в руки?

31 Бо не така їх скеля, як наша скеля: так судять самі вороги наші.

32 Бо виноград їх від винограду Содомського та з поля Гоморського; ягоди їх їдовиті ягоди, гіркі їх грона.

33 Вино їх се їдь гадюча і погибельна отрута змієва.

34 Хиба се не сховане в мене, не запечатане в коморах моїх?

35 Моя пімста і відплата буде того часу, як ноги їх хитати муться; день бо погибелї їх близько, а що чекає їх, те вже постигає їх.

36 Но Господь судити ме нарід свій і змилосердується над рабами своїми, як побачить, що поникла їх сила, і не стало нї невольника нї вільного.