Без права на реабилитацию. Часть 2
Шрифт:
спеціальна група бандитів.
242
Про звірства бандерівців не можна без гніву 1 презирства
говорити. Одного разу військовий лікар зібрала в санітарний автобус
хворих і поранених солдатів, аби відправити їх до медсанбату. Купка
оунівців, знавши маршрут автобуса, перейняла його в лісі біля м.
Коломиї і спалила всіх разом з лікарем і автобусом. По мені як по
живій цілі останній постріл був зроблений 12 серпня 1946 року.
Всім прихильникам
пошукати в архівах Львова, Івано-Франківська, Тернополя та інших
міст західного регіону підшивки газети "Вільна Україна" за другу
половину 1941 і наступний 1942 рік. Там кожна інформація
починається словами "Головна квартира фюрера". В одній із таких
інформацій є сенсаційне повідомлення, що митрополит Андрій
Шептицькии у свято-юрському соборі Львова "висвятив зброю та
благословив вояків ОУН-УПА на боротьбу в тісній дружбі з вояками
фюрера". Варто також прочитати вирок Міжнародного військового
трибуналу в Нюрнбергу. Міжнародне співтовариство визнало вояків
ОУН-УПА та їх ватажків разом з фашистською елітою військовими
злочинцями.
Занадто необачними виявилися деякі наші історики, в тім числі
доктор історичних наук О. Лисенко, заперечуючи і ревізуючи
волевиявлення міжнародної спільноти. Схаменіться, лжепатріоти!
“Ветеран України ”№ 8 (286)квітень 2006р .
243
Редакию газеты "Радянська Волинь " (г Луцк )по сетила
пожилая женщина и передала зтот материал —исповедь активной ,в прошлом ,бандеровки ,жительницы одного из сел Луцкого района ,которая многое переосмыслила в своей далеко не простой жизни .И
под конец жизненного пути своей исповедью ,которая ей далась ой
как тяжело ,решила искупить свой грех перед людьми .
СЛЬОЗАМИ БЛАГАЮ ВАС ,ПРОСТІТЬ МЕНЕ ,ЛЮДИ ...
Я, ВДОВИЧЕНКО Надія Тимофіївна, жителька Волині. Но так
як життя моє уже кінчається, то перед смертю хочу висповідатись не
у батюшки, а перед людьми, якщо мені люди простять, а я і моя сім'я
просим
цей лист, то і мене уже не буде (а це усе порушить моя подруга).
Нас було у батьків п'ятеро дітей, ми усі були запеклі бандери,
брат Степан, сестра Анна, я, Надя, сестри Оля і Ніна. Сестра Анна
менше за нас усіх брала участь у бандеровщині. Ми усі ходили у
бандерах по селах і лісах, ми дньом спали по хатах, а вночі ходили і
їздили по селах, було нам дане заданіє душити людей, хто держав
плєнних руських, і самих плєнних. Цим душінням займалися
чоловіки, ми, жінки, перебирали одежу. Забирали корови і свині у
подушених людей, корови різали, свині кололи, усе переробляли,
перепікали і клали у бочки. Но коли за одну ніч в селі Романові
задушили 84 душі, хоч ніч зимою була велика, но ми не могли з тим
усім справитись, що було зверху, те забирали, а що закопане, те
оставалось (люди одежу закопували від німця). Старших людей і
старих душили, а дітей маленьких, за ножки раз вдарив головкою об
грубку чи двері, і воно готове, і на віз. Ми шкодували чоловіків, що
вони крепко намучаться за ніч, но за день одіспляться і на слідуючу
ніч у друге село. Були люди, що ховалися, але якщо чоловік ховався,
то коли жінку притиснуть, то вона скоро признається де чоловік.
На Верхівці самих перших за душили Левчук Палажку і Лічко
Максима. Палажку попросили дати холодного молока із льоха, вона
пішла давати молока, а хлопці зірвали з неї хустину і давай її
душити, а вона ще почала кричати, що хустину порвеш, за душили і
на віз, тоді поїхали по Максима. Того скоро взяли, бо той був
старенький. Звозили у Воротнівський ліс усіх. Там люди, приречені
244
на смерть, викопали дві ями 4 х 4 і углуб 4. Других на Верхівці
прибрали: Ковальчука Тилімона жінка довго не признавалась де він і
одчиняти не хотіла, но їй пригрозили і мусила одчинити, сказали їй,
скажи де він і ми тебе не троне мо, вона призналась, що у клуні у
соломі, його витягли, били, били, пока забили (він робив у
фінвідділі). А двоє дітей Степаньо і Оля, крепко були хороші діти 14 і
12 років. Оля менша, то пороздирали на дві частини, а матір Юньку
уже не треба було душити, у неї розрив серця получився. Брали
молодих здорових хлопців, щоб душити людей, так взяли із Верхівки
два брати Левчуків Миколу і Степана, і вони не захотіли душити, а
повтікали додому, ну і що ж, ми присудили їх на страту, Коли
поїхали по їх, то батько каже: берете синів і я іду, а Кольова жінка
каже (бо Коля був жонатий) берете чоловіка і я іду. Повиводили їх за